Ухвала суду № 40684788, 24.09.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2537/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н.Л.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Боровицького О. А.

суддів: Граб Л.С. Сапальової Т.В.

секретар судового засідання: Майданюк Я.Л.

за участю:

представника позивача Тишківського С.Л.

представника відповідача Романовича С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вінмашпостач" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вінмашпостач" звернулось в суд з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 13.06.2014р. за №0005202201, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 125110 грн. та № 0005192201, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 138749 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що виявлені порушення, які слугували винесенню спірних повідомлень-рішень, ґрунтуються на припущеннях податкового органу і спростовуються первинними документами.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 31 липня 2014 року ухвалив позов задовольнити. Визнав протиправними і скасував податкові повідомлення-рішення №0005192201 від 13 червня 2014 року та №0005202201 від 13 червня 2014 року.

Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій порушив питання про скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2014 року та прийняття нового рішення про залишення адміністративного позову без задоволення. Аргументуючи доводи апеляційної скарги апелянт вказує на те, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржену постанову порушив норми матеріального права, встановив висновки, що не відповідають обставинам справи, здійснив розгляд справи необ'єктивно та однобоко.

Позивач не скористався правом регламентованим положеннями статті 191 КАС України щодо надання письмових заперечень на апеляційну скаргу відповідача.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, які прибули до суду апеляційної інстанції, а саме: представника відповідача на підтримання доводів апеляційної скарги та представника позивача - на підтримання рішення суду першої інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з таких міркувань.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, у період з 15.05.2014 по 23.05.2014 податковим органом з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при проведені господарських операцій з ТОВ "Агрохімпостач-2003" стосовно ТОВ "Вінмашпостач" проведено позапланову виїзну перевірку, результат якої оформлений актом від 30.05.2014 №1423/2201/36548287.

В ході проведення перевірки встановлено порушення: 1) п.138.2, п.138.6 ст. 138 Податкового кодексу України у зв'язку з чим, занижено податок на прибуток в загальній сумі 138749 грн. в тому числі, за 2 квартал 2011р. на суму 58693 грн., за 3 квартал 2011р. на суму 80056 грн.; 2) п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України у зв'язку з чим, занижено податок на додану вартість в сумі 120652 грн., в тому числі, за квітень 2011р. в сумі 13131 грн., за травень 2011р. в сумі 14444 грн., за червень 2011р. в сумі 22725 грн., за липень 2011р. в сумі 39836 грн., за серпень 2011р. в сумі 7270 грн., за вересень 2011р. в сумі 14923 грн., за жовтень 2011р. в сумі 8 323 грн.

Не погодившись із виявленими порушеннями позивачем до Вінницької ОДПІ подано заперечення на акт перевірки №1423/2201/36548287 від 30.05.2014, який у відповідності до листа податкового органу від 11.06.2014 №13247/10/2201 залишені без задоволення, а виявлені порушення без змін.

13.06.2014 Вінницького ОДПІ сформовано податкові повідомлення рішення форми "Р" за №0005202201 з податку на додану вартість, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 125110 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств за №0005192201, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 138749 грн.

Незгода позивача із зазначеними рішеннями податкового органу слугували зверненню з цим позовом до суду.

Задовольняючи позов в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є необґрунтованими, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки акту перевірки від 30.05.2014 свідчать, що підставами для винесення спірних податкових повідомлень-рішень є доводи відповідача про те, що позивачем занижено податок на прибуток з придбаних та реалізованих товарів в загальній сумі 138749 грн., в тому числі, за 2 квартал 2011р. на суму 58693 грн., за 3 квартал 2011р. на суму 80056 грн. та податок на додану вартість в сумі 120652 грн. в тому числі, за квітень 2011р. в сумі 13131 грн., за травень 2011р. в сумі 14444грн., за червень 2011р. в сумі 22725 грн., за липень 2011р. в сумі 39836 грн., за серпень 2011р. в сумі 7270 грн., за вересень 2011р. в сумі 14923 грн., за жовтень 2011р. в сумі 8323 грн. Вказаного висновку податковий орган дійшов за наслідками дослідження господарських операцій позивача з ТОВ "Агрохімпостач-2003".

Як правильно встановлено судом з матеріалів справи, у відповідності до договору купівлі продажу від 04.05.2011 №04/05 укладеного ТОВ "Агрохімпостач-2003" з ТОВ "Вінмашпостач", продавець (ТОВ "Агрохімпостач-2003") зобов'язується передати на умовах даного договору у власність покупця (ТОВ "Вінмашпостач") товар, а покупець зобов'язується сплатити його повну вартість на умовах відстрочення оплати та прийняти товар.

На виконання умов зазначеного договору судом досліджено видаткові накладні №АГ -0000005 від 01.04.2011р., № АГ-0000056 від 05.05.2011р., №АГ-0000071 від 11.05.2011р., №АГ-0000122 від 02.06.2011р., №АГ-0000169 від 20.06.2011р., №АГ-0000213 від 01.07.2011р., №АГ-0000226 від 12.07.2011р., №АН-0000254 від 02.08.2011р., №АГ-0000331 від 01.09.2011р., №АГ-0000361 від 19.09.2011р., податкові накладні №5 від 01.04.2011р., № 16 від 05.05.2011р., № 43 від 11.05.2011р., № 15 від 02.06.2011р., № 69 від 20.06.2011р., №8 від 01.07.2011р., № 36 від 12.07.2011р., № 9 від 02.08.2011р., №5 від 01.09.2011р., №61 від 19.09.2011р., виписку по особовим рахункам про перерахунок позивачем коштів на користь ТОВ "Агрохімпостач-2003".

Зазначені докази підтверджують факт продажу ТОВ "Агрохімпостач-2003" товару (підшипники, зернокидачі, рукавиць, болти, ремені, гайки) та факт отримання його ТОВ "Вінмашпостач".

З матеріалів справи судом встановлено, що між зазначеними контрагентами укладеного угоди про залік взаємної заборгованості, зокрема від 30.06.2011. погоджено зарахувати взаємні зобов'язання в сумі 18862,64 грн., від 31.07.2011 погоджено зарахувати взаємні зобов'язання в сумі 92017,45 грн., від 30.09.2011 погоджено зарахувати взаємні зобов'язання в сумі 29109,60 грн.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що норми Цивільного кодексу України закріплюють право позичальника та позикодавця припинити зобов'язання шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, яке може здійснюватися за заявою однієї із сторін ( стаття 601 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість доводів відповідача про те, що зазначені вище податкові накладні, видаткові накладні були надані в процесі проведення перевірки позивача, однак, останні є не первинними, в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", адже не свідчать про фактичне здійснення господарських операцій, пославшись на те, що постановою про призначення позапланової документальної перевірки прокурора Києво-Святошинського району Київської області встановлено, що операції позивача з ТОВ "Агрохімпостач-2003" не мали реального товарного характеру, з підстав здійснення фіктивного підприємництва ТОВ "Агрохімпостач-2003" спрямованого на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Власне, постановою про призначення позапланової документальної перевірки прокурора Києво-Святошинського району Київської області від 05.02.2014р. встановлено, що операції позивача з ТОВ "Агрохімпостач-2003" не мали реального товарного характеру, з підстав здійснення фіктивного підприємництва ТОВ "Агрохімпостач-2003", спрямованого на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Судом першої інстанції з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців від 30.07.2014 ТОВ "Агрохімпостач-2003" встановлено, що станом на момент укладення господарських операцій, внесено зміни до відомостей про юридичну особу, змінено місцезнаходження, змінено додаткову інформацію, змінено інформацію про керівника, змінено відомості про підписантів.

За приписами частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, при укладені договору купівлі продажу від 04.05.2011. №04/05 ТОВ "Агрохімпостач-2003" здійснювало свою господарську діяльність в межах передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Поняття "первинного документу" визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами підпункту 2.1 пункту 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

У відповідності до вимог підпункту 2 пункту 2 зазначеного Положення, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Первинні документи, згідно з підпунктом 2.4 пункту 2 Положення, повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" унормовано, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в контексті зазначених норм податкові накладні, видаткові накладні, копії банківських виписок згідно з договором купівлі-продажу від 04.05.2011 №04/05 є первинними документами та, як наслідок, підтверджують факт реалізації та придбання товару.

Положення пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлюють, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Зі змісту пункту 198.3 статті 198 ПК України випливає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно з пунктом 200.2 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Системний аналіз наведених норм дає право дійти висновку, що право платника податків на податковий кредит виникає у випадку підтвердження господарських операцій податковими накладними чи іншими первинними документами.

Суд першої інстанції підставно зазначив, що надані до суду докази підтверджують не тільки придбання товару, а й подальше використання реалізацію, відтак виявлені порушення не знайшли свого підтвердження.

Суд першої інстанції обґрунтовано також акцентував увагу на тому, що право позивача на формування податкового кредиту не може ставитись в залежність від добросовісності його контрагентів, адже протилежне суперечить приписам податкового законодавства. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, тобто такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Така позиція підтримана Верховним Судом України у постанові від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції, а також узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Постановою Верховного суду України від 19.11.2010 у справі 21-21а10 визначено, що не сплата продавцем або його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не випливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві зі сторони його контрагента, зазначеного в акті перевірки, документально підтверджується, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 липня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 29 вересня 2014 року .

Головуючий суддя Боровицький О. А.

Судді Граб Л.С.

Сапальова Т.В.