Ухвала суду № 40684213, 04.09.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/1551/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вергелес А.В.

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В. Мельник-Томенко Ж. М. ,

при секретарі: Копійчук О.В.

за участю представників сторін:

представника апелянта - Попової Олени Василівни,

представника позивача - Даценко Олени Миколаївни,

представника позивача - Дарій Тетяни Володимирівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-В" до Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до Вінницького окружного адмінінстративного суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових-повідомлень рішень від 23.04.2014 року №0000017/2206, №00000018/2206.

Постановою Віницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представники позивача надали до суду заперечення на апеляційну скаргу, та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встнановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВ №350663 ТОВ «Бета-В» зареєстроване Вінницьким міським управлінням юстиції 16.07.1993 року за юридичною адресою по вул. А. Іванова, буд.9, м. Вінниця, Вінницька область, 21034.

На підставі наказу Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 12.02.2014р. №63 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Бета-В» посадовими особами Головного управління Міндоходів у Вінницькій області проведено документальну планову виїзну перевірку стану дотримання ТОВ «Бета-В» вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за період з 01.01.2011 по 30.09.2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 08.04.2014 року №7/2-32-22-06/20009167, в якому зафіксовано порушення вимог п. 5 ч.2 та п. (б) ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002р. №92-IV, п. 2 ч. 2 ст. 52, п. 5 ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 58, п.1 ч. 1 ст. 279 Митного кодексу України від 13.03.2012р. №4495-IV, ст. 17 Розділу 2 Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.1992р. №2097-12, п. 188.1 ст. 188, п. 190.1 ст. 190 Розділу 5 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено факт недекларування у повному обсязі витрат на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митному кордоні України, зокрема, витрат за організацію транспортно-експедиційних послуг та занижено податкове зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету на суму 41 588,80 грн.

Позивач подав до Головного управління Міндоходів у Вінницькій області заперечення від 11.04.2014року вих. №91 на акт Головного управління Міндоходів у Вінницькій області від 08.04.2014 року №7/2-32-22-06/20009167, яке було залишено без задоволення.

На підставі акту було прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.04.2014 року:

- №0000017/2206, яким визначено суму податку на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання всього у розмірі 36343,13 грн., в т.ч. за основним платежем - 29074,50 грн., за штрафними санкціями - 7268,63 грн.;

- №00000018/2206, яким визначено суму мита на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання, всього у розмірі 11090,63 грн., в тому числі за основним платежем - 8872,50 грн., за штрафними санкціями - 2218,13 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, та вважає за необхідне зазначити наступне.

У період, що перевірявся, позивач здійснював імпорт мильної стружки на підставі контракту купівлі-продажу від 19.06.2009 року №1807/2, який укладено з фірмою «Betasoap Sp. z o.o» (Польща).

Перевезення вантажів ТОВ «Бета-В» здійснювали ПП ОСОБА_5, СПД ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Вебтранс-Логістик», зокрема, між ФОП ОСОБА_6 та ТОВ «Бета-В» було укладено договір транспортного експедирування від 10.01.20112 року №1.

Розрахунки з перевізниками, які надавали транспортно-експедиторські послуги позивачу, проводились відповідно до пред'явлених перевізником замовнику рахунків (рахунків-фактур) та актів виконаних робіт за надання послуг на перевезення вантажу.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 № 92-IV при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Згідно з пунктом "б" частини 3 статті 267 Митного кодексу України при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

До митної вартості не включаються, зокрема, витрати на транспортування після ввезення, за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню.

Згідно частини 3 статті 260 Митного кодексу України для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.

Частиною 1 статті 264 Митного кодексу України передбачено, що заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно частини 2 статті 262 Митного кодексу України порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

З введенням в дію Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI, наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599 було затверджено Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення.

У графі 20 Правил заповнення ДМВ зазначаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо ці витрати відповідно до умов поставки не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу).

Якщо в митного органу відсутні зауваження щодо заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості, відсутні підстави для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, то в основному аркуші ДМВ учиняється запис "митну вартість визнано".

Крім того, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Під час судового розгляду встановлено, що в кожному окремому випадку, під час митного оформлення товарів імпортованих позивачем в Україну, митному органу були надані документальні підтвердження вартості перевезення товару до місця ввезення на митну територію України, а саме: транспортні (перевізні) документи (міжнародні товарно-транспортні накладні) з зазначенням маршруту перевезення від місця за межами України до пункту на території України; специфікації до контракту купівлі-продажу №1807/2 від 19.06.2009р.; договори та рахунки-фактури на послуги перевезення, митні декларації та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Також встановлено, що позивачем при розмитненні товарів були надані до митного оформлення рахунки-фактури. Як вбачається з актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаних позивачем з перевізниками, вони складені після надання послуги в цілому, тобто доставки товару в пункт призначення на митній території України, отже об'єктивно не могли існувати на момент розмитнення товарів.

Законодавством не передбачено вимог, за якими факт здійснення господарських операцій з перевезення вантажу, в т.ч. міжнародного перевезення, фіксується актом виконаних робіт, і що такий акт є основним первинним документом обліку таких господарських операцій. Законодавством також не передбачено, що акт виконаних робіт, в якому здійснено розподіл витрат на транспортування до ввезення товару на митну територію України і після ввезення, є основним документом, на підставі якого визначаються витрати на транспортування та є підставою для обчислення таких витрат, в т.ч. витрат на транспортування після ввезення.

Таким чином, податковий орган безпідставно не врахував всіх первинних документів - рахунків-фактур, які виставлялися перевізникові за перевезення та які передбачають вартість транспортних послуг, які за змістом та формою відповідають вимогам закону, що висуваються до первинних документів, та інформація в яких складена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, формально пославшись лише на відсутність первинних документів (актів виконаних робіт та платіжних документів) з розбивкою транспортних витрат до та після перетину митного кордону України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.11.2013 р. (справа № К/800/8075/13).

Таким чином, доводи відповідача про те, що рахунки-фактури не є достатніми документами, що підтверджують розмір таких витрат, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 11 вересня 2014 року .

Головуючий Сторчак В. Ю.

Судді Ватаманюк Р.В.

Мельник-Томенко Ж. М.