Постанова № 40677912, 22.09.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2014 року № 813/4719/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сидор Н.Т.,

за участі секретаря судових засідань Цар Х.М.,

представника позивача Андрес О.В.,

представника відповідача Кіндратів Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське АТП-14631" до Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області про визнання протиправним та скасування припису,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівське АТП-14631» звернулось в суд з позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області, в котрому позивач просить визнати протиправним та скасувати припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області №13-01-006/0589-0430 від 04.06.2014 року.

Позов обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою відповідач начебто встановив, що позивач у 2012-2013 роках не виконав норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що є порушенням вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та за наслідками проведення котрої відповідач виніс припис, котрим зобов'язав позивача усунути виявлені за цей період порушення, що на переконання позивача є неможливим, так як виконати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за період, що минув є нереальним. З наведених обставин просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав та просив його задовольнити.

Відповідач проти поданого позову заперечив та надав суду письмові заперечення, в котрих зазначає, що в ході проведення перевірки інспекцією виявлено ряд порушень, в тому числі вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в частині невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів, а саме у 2012 році з 27 інвалідів штатних працівників, які повинні працювати у позивача працювало лише 13, а у 2013 році з 28 осіб працювало 16. А оскільки, інспекція у випадку виявлення порушень законодавства України, зобов'язана вживати відповідні заходи, нею як контролюючим органом у відповідності до п. 8 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» винесено припис. За таких підстав просить в задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Територіальною державною інспекцію з питань праці у Львівській області у період з 30.05.2014 року по 04.06.2014 року проведено перевірку ТзОВ "Львівське АТП-14631" .

За наслідками перевірки позивачем складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загально обов'язкове деравне соціальне страхування №13010060589.

Як вбачається з акту перевірки №13010060589 відповідач перевіркою, зокрема встановив, що середньооблікова кількість штатних працівників у 2012 році становила 679 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів 13 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році для відповідача становив 27 осіб. Тобто, відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 14 осіб. У 2013 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 712 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів 16 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році для відповідача становив 28 осіб. Тобто, відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 12 осіб. За таких умов відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

На підставі акту перевірки №13010060589 відповідач виніс обов'язковий до виконання припис №13-01-006/0589-0430 від 04.06.2014 року.

Як вбачається з оскаржуваного припису, товариству з обмеженою відповідальністю "Львівське АТП-14631" приписано привести у відповідність до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Не погодившись з винесеним приписом позивач оскаржив його в суд.

Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) відповідно до Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року №386/2011 (далі - Положення) є центральним органом виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (пункт 1 Положення).

Згідно із пунктом 7 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року № 386/2011 Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, зокрема, територіальну державну інспекцію з питань праці у Львівській області.

Відповідно до Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України, від 02.07.2012 року № 390, планові перевірки проводяться з періодичністю, яка визначається відповідно до критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), наведених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2010 року № 1059.

За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Згідно статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року №877 (надалі Закон №877) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, а у випадках, передбачених законом, також звертається у порядку та строки, встановлені законом, до адміністративного суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості вжиття до суб'єкта господарювання заходів реагування, передбачених відповідним розпорядчим документом.

Частина 8 ст. 7 Закону № 877 говорить, що припис це обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Досліджуючи питання щодо достатності наданих позивачем документів на підтвердження виконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2012-2013 роках, та обґрунтованості висновків відповідача щодо невиконання позивачем нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у вказані вище періоди , суд звертає увагу на наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

В підтвердження виконання позивачем свого обов'язку по працевлаштуванню у 2012 році, осіб, яким встановлена інвалідність, суду надано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року №813/3937/13-а у справі за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське АТП-14631" про стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-гоподарських санкцій за невиконання ТзОВ «Львівське АТП-14631» нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Як вбачається з даної постанови, то в задоволені позовних вимог Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суд відмовив, у зв'язку з відсутністю складу правопорушення у сфері господарювання, з тих причин, що товариством було вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році. Дане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.

Згідно ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, оскільки факт виконання позивачем у 2012 році нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів підтверджується постановою Львівського окружного адміністративного суду, то дана обставина не потребує доказування, суд дійшов висновку, що відповідач при проведенні перевірки проявив поверхневий та однобічний підхід, не з'ясувавши усіх істотних обставин, що склались, що стало наслідком прийняття помилкового та неправомірного висновку.

Щодо виконання позивачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році, то суд встановив наступні обставини справи.

З поданого ТзОВ "Львівське АТП-14631" звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за 2013 рік становила 712 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 16 осіб, при нормативі 28 осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2005 році, згідно з Наказом № 110 від 27.12.2005 року для працевлаштування інвалідів на підприємстві, за рахунок власних коштів, було додатково створено 13 робочих місць, у тому числі водіїв 10 місць, слюсарів по ремонту автомобілів 3 місця. Дана обставина стверджується постановою господарського суду Львівської області від 11.12.2007 року у справі № 10/272А за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ВАТ "Львівське АТП-14631" про стягнення 60753,04 грн адміністративно-господарських санкцій та пені, з урахуванням чого у відповідності з ч. 1 ст. 72 КАС України не доказується, оскільки вищезазначене судове рішення набрало законної сили, а в справі № 813/3937/13-а беруть участь ті самі особи.

Крім того, як вбачається із колективного договору ТзОВ "Львівське АТП-14631" на 2012-2015 роки, товариство взяло на себе зобов'язання у випадках, передбачених законодавством, організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці, та надавати інвалідам І та ІІ груп щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам ІІІ групи - 26 календарних днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та п. 2 "Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, відповідач упродовж 2013 року щомісяця подавав звіти форми № 3-ПН, якими ТзОВ "Львівське АТП-14631" інформувало Львівський міський центр зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів, в кількості від 13 чоловік на посади: "водій автотранспортних засобів з виконанням робіт по професії контролера-касира" та "слюсар з ремонту автомобілів".

Упродовж 2013 року в рахунок створених робочих місць для працевлаштування інвалідів у Товариство Львівським міським центром зайнятості було скеровано п'ять осіб з числа осіб, які зареєстровані в центрі зайнятості, та відносяться до осіб з обмеженою працездатністю, а саме: ОСОБА_4 (скерування від 18.02.2013 року), ОСОБА_5 (скерування від 03.06.2013 року), ОСОБА_6 (скерування 03.06.2013 року), ОСОБА_7 (скерування від 11.07.2013 року) та ОСОБА_8 (скерування від 27.11.2013 року), що підтверджується листом Львівського міського центру зайнятості від 22.01.2014 року № 10/515.

При цьому, четверо з вищезазначених осіб, а саме ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовились від працевлаштування на підприємстві відповідача, про що подали відповідні заяви. ОСОБА_8 було відмовлено відповідачем у працевлаштуванні на посаду "слюсар з ремонту автомобілів" у зв'язку з невідповідністю встановленим вимогам та за станом здоров'я, про що були зроблені відповідні відмітки у корінцях направлень на працевлаштування.

Як було зазначено вище, відмова ОСОБА_8 у працевлаштуванні на підприємстві відповідача мала місце у зв'язку з невідповідністю встановленим вимогам та за станом здоров'я.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підбір робочого місця здійснюється з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Аналогічна за змістом норма, вміщена в частині третій статті 18-1 цього Закону, відповідно до якої державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що ТзОВ "Львівське АТП-14631" зобов'язання, передбачені ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, і звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України в 2013 році виконало в повному обсязі, а відтак відповідачем вжито усіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону нормативу робочих місць.

Отже, оскільки з долучених позивачем до матеріалів справи доказів вбачається, що підприємством було вжито всіх можливих від нього заходів з метою недопущення правопорушення у сфері господарювання, а відмова у працевлаштуванні осіб, яким встановлена інвалідність була зумовлена відсутністю в цих осіб необхідної кваліфікації, у зв'язку з чим висновки відповідача про невиконання позивачем нормативу щодо працевлаштування інвалідів у 2013 році на переконання суду є безпідставні, та такі що не ґрунтуються на доказах матеріалів справи, а відтак і винесений на підставі акту перевірки припис №13-01-006/0589-0430 від 04.06.2014 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Слід зазначити, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування.

Щодо тверджень представника інспекції, про те, що все таки попри вжиті позивачем заходи стосовно працевлаштування інвалідів, фактично ж норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів не був позивачем виконаний, тобто особи котрим встановлено інвалідність на підприємстві позивача фактично не працювали, що є вчинення ним порушенням ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», і на дане порушення відповідач зобов'язаний був відреагувати приписом, котрим зобов'язав ТзОВ "Львівське АТП-14631" привести у відповідність до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, то суд з цього приводу зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності є наявність в діях (бездіяльності) суб'єкта господарювання складу господарського правопорушення, у тому числі протиправності дій (бездіяльності), шкідливих наслідків, вини та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною дією (бездіяльністю) та спричиненими шкідливими наслідками.

Як було встановлено, то позивач довів перед судом, що вини в його діях немає, адже ним було вжито всіх залежних від нього заходів, передбачених чинним законодавством України, з метою недопущення господарського правопорушення, а відтак суд приходить до висновку, що оскільки у діях ТзОВ "Львівське АТП-14631" відсутній склад правопорушення у сфері господарювання, то й відповідно підстав стверджувати про порушення позивачем як суб'єктом господарювання вимог норми ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач не має.

Окрім цього, прописавши у приписі позивачу привести у відповідність до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, перед судом постає питання, яким чином дана вимога повинна бути виконана позивачем, адже перевіряємий період становив 2012-2013 роки, тобто у який спосіб позивач має виконати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за період, що минув.

Дана вимога так як вона є прописана по тексту оскарженого припису, на переконання суду, є сформована юридично неграмотно, та з висуненням такої втрачається весь юридичний зміст припису, як акту державного реагування, так як, ціллю або метою внесення припису за наявності правопорушення є усунення існуючого/триваючого на момент виявлення правопорушення, та недопущення правопорушення і в майбутньому, та оскільки, припис слід виносити коли порушення закону має очевидний характер і завдає чи може завдати істотної шкоди інтересам держави чи особи, хоча як було доведено перед судом, то позивач не допустив порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а й більше того вносити припис з вимогою котра фізично не може бути виконана адже, позивача було зобов'язано до працевлаштування інвалідів за період, що минув, на переконання суду з правової точки зору є нелогічним, та юридично без змістовним.

В той же час, суд погоджується з твердженням представника відповідача, що в даному випадку, має місце нечіткість та неясність законодавства, що регулює спірні правовідносини, так як ст. 7 Закону № 877 говорить, що припис виноситься у випадку виявлення порушення вимог законодавства, і є вимогою посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства, хоча закон не вказує на спосіб у котрий повинно бути усунуто виявлене правопорушення, та поряд з цим, суд зазначає, що відповідач не зумів довести, суду невиконання позивачем нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у період 2012-2013 років.

На дані ознаки закону звертає увагу також і Європейський суд з прав людини, зокрема, у справі «Щокін проти України», Суд зазначає, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у інтереси особи.

Вищевикладених міркувань достатньо, щоб суд дійшов висновку, що відповідач віддав перевагу найменш сприятливому тлумаченню законодавства, що призвело до винесення безпідставного та юридично беззмістовного припису, оскільки приписуючи у приписі вимоги про усунення правопорушення перш за все не роз'яснив способу усунення таких, по друге приписав вимоги, що нереально виконати, а що основне виніс припис без наявності на це законних підстав, так як допущення позивачем, як з'ясувалось судовим розглядом правопорушення у сфері господарювання не знайшло свого підтвердження.

Як передбачено ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи те, що відповідач законодавчо не обґрунтував обставини в необхідності винесення оскаржуваного припису, суд вважає необґрунтованим та протиправним припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області №13-01-006/0589-0430 від 04.06.2014 року, а тому такий слід скасувати як протиправний.

Суд згідно ч. 6 ст. 71 КАС України вирішує справу на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, такі слід присудити з Державного бюджету України в користь позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області № 13-01-006/0589-0430 від 04.06.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Львівське АТП-14631" (79024, м. Львів, вул. Пластова, 10, код ЄДРПОУ 03114767) судовий збір в сумі 73,08 грн (сімдесят три грн. 08 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 29.09.2014 року.

Суддя Сидор Н.Т.