Постанова № 40677783, 09.09.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року о 16 год. 00 хвСправа № 808/3509/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.

представників сторін:

позивача - Гнідої А.В.

відповідача - Міщенко О.В., Лучанінової Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метпромсервис", м. Запоріжжя

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов від Товариства з обмеженою відповідальністю "Метпромсервис" (далі - ТОВ «Метпромсервис», позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя, відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0001002201 від 22.05.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фахівцями відповідача була проведена виїзна позапланова перевірка ТОВ «Метпромсервис», за наслідками якої складено Акт №61/22-01/31094633 від 12.05.2014. На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя винеено податкове повідомлення-рішення від 22.05.2014 №0001002201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 863063,00 грн., та застосовано штрафні санкції у сумі 431531,50 грн. Позивач не погоджується з таким рішення відповідача, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Позивач вказує, що доводи податкового органу про відсутність реального вчинення господарських операцій між ТОВ «Метпромсервис» та його контрагентом - ТОВ «Мет-Сплав», ґрунтуються лише на висновках акту перевірки останнього. Позивач вважає, що висновки відповідача ґрунтуються на неналежних доказах та є безпідставними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, просили відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях.

В обґрунтування заперечення посилається на норми Податкового кодексу України та на Акт перевірки від 12.05.2014 №66/22-01/31094633 та зазначає, що позивачем при перевірці не надано податкового органу документи, що підтверджують факт отримання товарів, а саме ТТН, дорожні листи. Також зазначає про те, при перевірці встановлено розбіжність в січні-лютому 2014 року в сумі ПДВ 863063 грн., яка виникла за результатами перевірки ТОВ «Мет-Сплав». Відповідач звертає увагу, що постачання ТМЦ по ланцюгу ТОВ «ТОР 2013», ТОВ «АРТМАР», ТОВ «БОРДЕР-ЛАЙН», ТОВ «Мет-Сплав» фактично не відбувалось, проведено лише документування фінансових потоків з метою мінімізації сплати ПДВ в бюджет контрагентами-покупцями ТОВ «Мет-Сплав». Відповідач вказує, що послуги та товари від ТОВ «Мет-Сплав» фактично не надавались, не поставлялись, тому сума ПДВ не повинна бути віднесена до складу податкового кредиту у відповідному податковому періоді, а саме січень, лютий 2014 року. Отже, на думку відповідача, якщо послуги та товари фактично не надані та не поставлені, то вони не можуть бути використані у господарських операціях. На підставі викладеного вважає, що позов не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

З 16.04.2014 по 30.04.2014 фахівцями ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Метпромсервис» з питань правильності нарахування сум податку на додану вартість в податковій декларації з ПДВ за січень, лютий 2014 року.

За результатами перевірки 12.05.2014 складено Акт перевірки №66/22-01/31094633 (том 1, а.с.18-29).

Проведеною перевіркою встановлені порушення ТОВ «Метпромсервис»: п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1 та п.200.2 ст. 200, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі ПДВ 863063 грн. за січень та лютий 2014 року (том.1, а.с.29).

На підставі Акту перевірки №66/22-01/31094633 від 12.05.2014 стосовно ТОВ «Метпромсервис» 22.05.2014 винесено податкове повідомлення-рішення №0001002201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 863063,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 431531,50 грн. (том.1, а.с.30).

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням відповідача від 22.05.2014 №0001002201 ТОВ «Метпромсервис» оскаржило його до суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи позивач мав правовідносини з ТОВ «Мет-Сплав», оформлені Договором купівлі-продажу №291112 від 29.11.2012 з відповідними специфікаціями (т.1 а.с.42-45).

На підтвердження здійснення господарських операцій за вищевказаним договором позивачем до суду надано:

1) видаткові накладні: №1001 від 03.01.2014; №3501 від 08.01.2014; №5001 від 11.01.2014; №5002 від 11.01.2014; №6001 від 13.01.2014; №6502 від 14.01.2014; №10501 від 22.01.2014; №10502 від 22.01.2014; №14001 від 29.01.2014; №14002 від 29.01.2014; №14003 від 29.01.2014; №14004 від 29.01.2014; №14005 від 29.01.2014; №1501 від 04.02.2014; №1502 від 04.02.2014; №1503 від 04.02.2014; №1504 від 04.02.2014; №1505 від 04.02.2014; №5001 від 11.02.2014; №5002 від 11.02.2014; №5003 від 11.02.2014; №5004 від 11.02.2014; №5005 від 11.02.2014; №6001 від 13.02.2014; №8501 від 18.02.2014; №8502 від 18.02.2014; №8503 від 18.02.2014; №8504 від 18.02.2014; №8505 від 18.02.2014; №9502 від 20.02.2014; №9501 від 20.02.2014;

2) акти приймання-передачі: №ПН-0000012 від 03.01.2014; №ПН-0000013 від 08.01.2014; №ПН-0000014 від 11.01.2014; №ПН-0000015 від 11.01.2014; №ПН-0000016 від 13.01.2014; №ПН-000071 від 14.01.2014; №ПН-000075 від 22.01.2014; №ПН-000076 від 22.01.2014; №ПН-01253 від 29.01.2014; №ПН-01254 від 29.01.2014; №ПН-01255 від 29.01.2014; №ПН-01256 від 29.01.2014; №ПН-01257 від 29.01.2014; №ПН-01314 від 04.02.2014; №ПН-01315 від 04.02.2014; №ПН-01316 від 04.02.2014; №ПН-01317 від 04.02.2014; №ПН-01318 від 04.02.2014; №ПН-01358 від 11.02.2014; №ПН-01359 від 11.02.2014; №ПН-01360 від 11.02.2014; №ПН-01361 від 11.02.2014; №ПН-01362 від 11.02.2014; №ПН-01363 від 13.02.2014; №ПН-01365 від 18.02.2014; №ПН-01366 від 18.02.2014; №ПН-01367 від 18.02.2014; №ПН-01368 від 18.02.2014; №ПН-01369 від 18.02.2014; №ПН-01371 від 20.02.2014; №ПН-01370 від 20.02.2014;

3) податкові накладні: №1001 від 03.01.2014; №3501 від 08.01.2014; №5001 від 11.01.2014; №5002 від 11.01.2014; №6001 від 13.01.2014; №6502 від 14.01.2014; №10501 від 22.01.2014; №10502 від 22.01.2014; №14001 від 29.01.2014; №14002 від 29.01.2014; №14003 від 29.01.2014; №14004 від 29.01.2014; №14005 від 29.01.2014; №1401 від 04.02.2014; №1502 від 04.02.2014; №1503 від 04.02.2014; №1504 від 04.02.2014; №1505 від 04.02.2014; №5001 від 11.02.2014; №5002 від 11.02.2014; №5003 від 11.02.2014; №5004 від 11.02.2014; №5005 від 11.02.2014; №6001 від 13.02.2014; №8501 від 18.02.2014; №8502 від 18.02.2014; №8503 від 18.02.2014; №8504 від 18.02.2014; №8505 від 18.02.2014; №9502 від 20.02.2014; №9501 від 20.02.2014;

4) товарно-транспортні накладні: №ПН-0000012 від 03.01.2014; №ПН-0000013 від 08.01.2014; №ПН-0000014 від 11.01.2014; №ПН-0000015 від 11.01.2014; №ПН-0000016 від 13.01.2014; №ПН-000071 від 14.01.2014; №ПН-000075 від 22.01.2014; №ПН-000076 від 22.01.2014; №ПН-01254 від 29.01.2014; №ПН-01256 від 29.01.2014; №ПН-01253 від 29.01.2014; №ПН-01255 від 29.01.2014; №ПН-01257 від 29.01.2014; №ПН-01314 від 04.02.2014; №ПН-01318 від 04.02.2014; №ПН-01315 від 04.02.2014; №ПН-01316 від 04.02.2014; №ПН-01317 від 04.02.2014; №ПН-01361 від 11.02.2014; №ПН-01358 від 11.02.2014; №ПН-01359 від 11.02.2014; №ПН-01360 від 11.02.2014; №ПН-01363 від 13.02.2014; №ПН-01369 від 18.02.2014; №ПН-01367 від 18.02.2014; №ПН-01366 від 18.02.2014; №ПН-01365 від 18.02.2014; №ПН-01370 від 20.02.2014; №ПН-01371 від 20.02.2014;

5) подорожні листи: від 03.01.2014; від 08.01.2014; від 11.01.2014; від 11.01.2014; 13.01.2014; від 14.01.2014; від 22.01.2014; від 22.01.2014; від 29.01.2014; від 29.01.2014; від 29.01.2014; від 04.02.2014; від 04.02.2014; від 04.02.2014; від 11.02.2014; від 11.02.2014; від 11.02.2014; від 13.02.2014; від 18.02.2014; від 18.02.2014; від 18.02.2014; від 18.02.2014; від 20.02.2014; від 20.02.2014;

6) посвідчення про відрядження: від 03.01.2014 (т.2, а.с.99); від 08.01.2014 (т.2, а.с.102); від 11.01.2014 (т.2, а.с.105); від 11.01.2014 (т.2, а.с.108); від 13.01.2014 (т.2, а.с.111); від 14.01.2014 (т.2, а.с.114); від 22.01.2014 (т.2, а.с.117); від 22.01.2014 (т.2, а.с.120); від 29.01.2014 (т.2, а.с.123); від 29.01.2014 (т.2, а.с.127); від 29.01.2014 (т.2, а.с.131); від 04.02.2014 (т.2, а.с.134); від 04.02.2014 (т.2, а.с.138); від 04.02.2014 (т.2, а.с.141); від 04.02.2014 (т.2, а.с.144); від 11.02.2014 (т.2, а.с.148); від 11.02.2014 (т.2, а.с.151); від 11.02.2014 (т.2, а.с.154); від 13.02.2014 (т.2, а.с.157); від 18.02.2014 (т.2, а.с.160); від 18.02.2014 (т.2, а.с.163); від 18.02.2014 (т.2, а.с.166); від 18.02.2014 (т.2, а.с.169); від 20.02.2014 (т.2, а.с.172); від 20.02.2014 (т.2, а.с.175);

7) реєстри отриманих та виданих податкових накладних за січень 2014 року (т.1, а.с.58-69), та за лютий 2014 року (т.1, а.с.78-93);

8) картки рахунку (т.1, а.с.95-112);

9) платіжні доручення (т.1, а.с.137-149).

Крім того, позивачем надано докази в підтвердження використання придбаного у ТОВ «Мет-Сплав» товару у власній господарській діяльності, а саме:

1) інвойси: №123 від 17.01.2014; №124 від 24.01.2014; №127 від 20.02.2014; №128 від 25.02.2014; №129 від 07.03.2014; №130 від 13.03.2014; №131 від 14.03.2014; №132 від 21.03.2014; №133 від 27.03.2014;

2) вантажно-митні декларації: №112050000/2014/000590; №112050000/2014/001108; №112050000/2014/003172; №112050000/2014/003641; №112050000/2014/004696; №112050000/2014/005211; №112050000/2014/005318; №112050000/2014/0061014; №112050000/2014/006590;

3) видаткові накладні: №РН-0000001 від 08.01.2014; №РН-0000007 від 11.01.2014; №РН-0000008 від 13.01.2014; №РН-1 від 14.01.2014; РН-2 від 22.01.2014; №РН-3 від 22.01.2014; №РН-4 від 29.01.2014; №РН-5 від 29.01.2014; №РН-9 від 04.02.2014; №РН-10 від 04.02.2014; №РН-11 від 04.02.2014; №РН-12 від 04.02.2014; №РН-13 від 04.02.2014; №РН-14 від 11.02.2014; №РН-15 від 11.02.2014; №РН-16 від 11.02.2014; №РН-17 від 11.02.2014; №РН-18 від 11.02.2014; №РН-19 від 18.02.2014; №РН-20 від 18.02.2014; №РН-21 від 18.02.2014; №РН-0000058 від 13.02.2014; №РН-22 від 18.02.2014; №РН-23 від 18.02.2014; №РН-24 від 20.02.2014; №РН-25 від 20.02.2014; №РН-26 від 25.02.2014; №РН-27 від 25.02.2014; №РН-28 від 25.02.2014;

4) довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей: №АЛМ 004 від 08.01.2014; №АЛМ 005 від 11.01.2014; №АЛМ 006 від 13.01.2014; №АЛМ 011 від 13.02.2014;

5) товарно-транспортні накладні: від 08.01.2014; від 11.01.2014; від 13.01.2014; №1 від 14.01.2014; №РН-2 від 22.01.2014; №РН-3 від 22.01.2014; №РН-4 від 29.01.2014; №РН-5 від 29.01.2014; №РН-9 від 04.02.2014; №РН-10 від 04.02.2014; №РН-11 від 04.02.2014; №РН-12 від 04.02.2014; №РН-13 від 04.02.2014; №РН-14 від 11.02.2014; №РН-15 від 11.02.2014; №РН-16 від 11.02.2014; №РН-17 від 11.02.2014; №РН-18 від 11.02.2014; №РН-19 від 18.02.2014; №РН-20 від 18.02.2014; №РН-21 від 18.02.2014; від 13.02.2014; №РН-22 від 18.02.2014; №РН-23 від 18.02.2014; №РН-24 від 20.02.2014; №РН-25 від 20.02.2014; №РН-26 від 25.02.2014; №РН-27 від 25.02.2014; №РН-28 від 25.02.2014.

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метпромсервис" та ТОВ «Мет-Сплав».

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ТОВ «Мет-Сплав»».

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано у суді факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ТОВ «Мет-Сплав».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення виходячи з наступного.

1. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання послуг у контрагенту.

2. Щодо реальності вчинених операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метпромсервис" та ТОВ «Мет-Сплав» суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В Акті перевірки №66/22-01/31094633 від 12.05.2014 відповідач зазначає, що «…В періоді, що перевіряється, ТОВ «Метпромсервис» включило до складу податкового кредиту операції по взаємовідносинам з ТОВ «Мет-Сплав», але документи, що підтверджують факт отримання товарів (ТТН, дорожні листи) до перевірки не надані. Також відповідно до АІС «Податковий блок» підсистеми «Аналітична система» (Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) встановлено розбіжність в січні-лютому 2014 року у сумі ПДВ 863063 грн., яка виникла за результатами перевірки ТОВ «Мет-Сплав»…»(т.1, а.с.24-зворот). Відповідач, посилаючись на Акт перевірки №182/05-66-15-01/37718503 від 26.03.2014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мет-Сплав» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями та постачальниками, їх реальності та відображення в обліку з ПДВ за січень-лютий 2014 року» (т.1, а.с.24-зворот-26-зворот), у Акті перевірки №66/22-01/31094633 від 12.05.2014 також зазначив, «…виходячи з вищенаведеного, між ТОВ «МЕТ-СПЛАВ» та ТОВ «Метпромсервис» були здійснені безтоварні операції, тобто умисне створення платниками податку ланцюга взаємопов'язаних послуг з метою отримання неправомірної податкової вимоги…»(т.1, а.с.26-зворот).

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як видно з акту перевірки відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують надання послуг від ТОВ «Мет-Сплав»: податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення про перерахування грошових коштів в оплату послуг, акти приймання-передачі, реєстри отриманих та виданих накладних, виписки з банків та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне отримання послуг Товариством з обмеженою відповідальністю "Метпромсервис".

Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (фіктивними) правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що зміст угод, укладених між позивачем та ТОВ «Мет-Сплав», не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено у судовому засіданні фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Мет-Сплав» правочинів.

Тобто, податковим органом не доведено, а судом також не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за не відображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Під час проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метпромсервис" та ТОВ «Мет-Сплав».

Однак, позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передачі, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, посвідчення про відрядження, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, картки рахунку, що підтверджують факт постачання товарів ТОВ «Мет-Сплав» на користь позивача та платіжні доручення, які підтверджують факт повної оплати позивачем отриманих товарів.

Отже, факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того суд звертає увагу, що позивачем надані документи на підтвердження подальшого руху товару, придбаного у ТОВ «Мет-Сплав», а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Метпромсервис» надано інвойси, вантажно-митні декларації, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні на підтвердження подальшого використання та реалізації такого товару.

Також суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних як на підтвердження нікчемності правочинів.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваного податкового рішення не є переконливими.

Факт здійснення господарських операцій відображений у повному обсязі у бухгалтерському і податковому обліку позивача, що зафіксовано також актом перевірки, та підтверджує реальність господарських операцій.

Акт перевірки податкового органу не містить посилань щодо встановлених порушень стосовно форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне виконання господарських операцій з постачання товарів.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій через відсутність товарно-транспортних накладних спростовуються наданими позивачем податковими та видатковими накладними, актами приймання-передачі, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, картками рахунку, платіжними дорученнями, та, суд окремо звертає увагу - товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, посвідченнями про відрядження.

Отже, зазначені обставини не можуть бути підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та позбавлення права бюджетного відшкодування.

3. Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ТОВ «Мет-Сплав» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з надання послуг підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже на підставі вищезазначеного, Товариство з обмеженою відповідальністю «Метпромсервис» мало належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з надання послуг між позивачем та ТОВ «Мет-Сплав» в акті перевірки відсутні.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм ст.200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, видаткових накладних, актів приймання-передачі, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, посвідчень про відрядження, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, платіжних доручень приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, Товариство з обмеженою відповідальністю «Метпромсервис» цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкове повідомлення-рішення відповідача №0001002201 від 22.05.2014, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Метпромсервис, є протиправним, оскільки не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №66/22-01/31094633 від 12.05.2014 про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Метпромсервис» п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1 та п.200.2 ст. 200, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є помилковими та спростовуються дослідженими під час розгляду справи доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Метпромсервис"- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати винесений Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області повідомлення - рішення від 22.05.2014 року №0001002201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метпромсервис" судовий збір у розмірі 4872 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара