Рішення № 40668958, 25.06.2014, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/3812/13-ц

Провадженя № 2/266/86/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2014 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого - судді Сараєва І.А.

при секретарі - Нетреба О.В.

за участю представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розподіл житлового нерухомого майна подружжя, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку, визнання права власності та за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_12 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини жилого будинку, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про розподіл житлового нерухомого майна подружжя, в якому зазначив, що рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 12.04.2013 року шлюб між ним і ОСОБА_5 розірвано. За час шлюбу він купив житловий будинок АДРЕСА_3 за гроші, які належали йому особисто. За будинок він сплачував в два етапи у зв'язку з продажем квартири АДРЕСА_2, яка належала йому на підставі договору дарування від 01.11.1996 року. У тому ж 2006 році, з купівлею будинку АДРЕСА_3 було придбано ?? частини будинку АДРЕСА_4 і оформлено на ОСОБА_5 Вважає це майно спільною сумісною власністю подружжя. Просив визнати за ним право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_3; визнати ? частину будинку АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя у рівних частках, по ? - кожному; збільшити частку майна ОСОБА_5 шляхом визнання за нею власність на ? частину будинку АДРЕСА_4 за рахунок ? його частки.

В подальшому позивач уточнював позовні вимоги і просив визнати за ним право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_3; визнати 9/25 частин будинку АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя у рівних частках, по 4,5/25 - кожному; судові витрати покласти на обидві сторони.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_6 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку, визнання права власності, де зазначив, що після розірвання шлюбу батьками, у квітні 2013 року з розмови з мамою він дізнався, що 08.10.1998 року його батько ОСОБА_4 подарував йому 32/100 частини квартири АДРЕСА_2. На той час він був неповнолітнім. У 2006 році батьки вирішили продати квартиру АДРЕСА_2 і придбати будинок АДРЕСА_3. З метою оформлення правочину батьки звернулись до Жовтневої районної адміністрації з приводу надання дозволу як батькам неповнолітнього ОСОБА_6 на продаж частки приватизованої квартири та придбання частки житлового будинку та про дозвіл батькам зняти з реєстрації малолітню дитину ОСОБА_8. Рішенням колегії Жовтневої районної адміністрації від 22.02.2006 року за № 49. надано дозвіл його батькам від імені неповнолітнього ОСОБА_6 продати його частку квартири, придбати частку у житловому будинку АДРЕСА_3 на ім'я сина, зняти з реєстрації малолітню доньку ОСОБА_8 та придбати на її ім'я частку у житловому будинку АДРЕСА_3. Однак, ОСОБА_4 придбав зазначений будинок 16 лютого 2006 року і оформив його лише на себе. Після отримання дозволу Жовтневої районної адміністрації ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_2, яка належала йому у 32/100 частці і ОСОБА_4 З продажу квартири ОСОБА_4 здійснив розрахунок за будинок. Так, ОСОБА_6 залишився без власності, чим порушені його майнові права і майнові права сестри малолітньої ОСОБА_8 Просив визнати договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3, зареєстрованого за № 584 від 16.02.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, недійсним; визнати за ним, за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 право власності за кожним - на 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3; стягнути з відповідача ОСОБА_4 на його користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 441,88 грн.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_10 як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_12 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини жилого будинку, визнання права власності, в якому зазначила, що на ім'я доньки ОСОБА_5 було придбано 17 грудня 2005 року 9/25 частини житлового будинку АДРЕСА_4. Позивач сплатила кошти по договору купівлі-продажу будинку. Вона мала кошти, оскільки 15.12.2005 року разом з братом і сином продала квартиру АДРЕСА_1, і з цих коштів придбала для себе частину будинку АДРЕСА_4, оформивши частину будинок на доньку. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не сплачували ніколи коштів за цей будинок, не користувались будинком, не здійснювали ремонтів. В будинку мешкає лише вона з часу його придбання. Оскільки саме нею були витрачені гроші на придбання 9/25 частини житлового будинку вважає, що вона є дійсним власником цієї частини будинку, а не відповідачі. Просить визнати договір купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_4, зареєстрованого за № 8430 від 17.12.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_12, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_5, недійсним; визнати за нею право власності на 9/25 частки жилого будинку АДРЕСА_4.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та його представник - ОСОБА_2, ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 позов не визнала, пояснила, що за час перебування у шлюбі 16.02.2006 року було придбано будинок АДРЕСА_3, загальною вартістю 176750 гривень. На день підписання договору купівлі-продажу будинку позивач і вона сплатили 4367 гривень, а решта суми 172383 повинні були сплатити до 16.05.2006 року. Під час укладення договору купівлі-продажу будинку була присутня і надавала як дружина згоду на придбання зазначеного майна. Заявою від 16.02.2006 року вона надавала згоду чоловікові ОСОБА_4 на укладення договору на придбання спірного будинку за ціну, йому відому, за гроші, які набуті ними під час шлюбу та є об'єктом права спільної сумісної власності. Пояснила, що спірний будинок було придбано за час сумісного проживання, за рахунок трудових та грошових затрат обох сторін, сума за будинок сплачена за рахунок спільних заробітків, тому вважає що будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Щодо спірного майна - 9/25 частини житлового будинку АДРЕСА_4, пояснила, що ніколи не вважала зазначене майно спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ця частина будинку була придбана 17 грудня 2005 року за гроші її мами ОСОБА_10. Саме вона сплатила кошти по договору купівлі-продажу за придбання будинку, вона є фактичним власником будинку. Зазначила що вона і ОСОБА_4 не сплачували ніколи коштів за цей будинок, не користувались будинком, не здійснювали ремонтів. В будинку мешкає її мати з часу його придбання. Під час укладення договору на неї були оформлені документи на будинок, це було рішенням мами. Тому вважає, що цей будинок не може бути поділений як спільна сумісна власність подружжя. Просила в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_6 та його представник - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 позов не визнала, пояснила, що ОСОБА_4 купив житловий будинок АДРЕСА_3 за гроші, які належали йому особисто. За будинок він сплачував кошти з продажу родинної квартири АДРЕСА_2, яка належала йому на підставі договору дарування від 01.11.1996 року. Дарунок він прийняв від своєї матері ОСОБА_3, яка її успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_13 Раніше ця квартира була приватизована і належала батькові на підставі права власності, після переходу з власності від житлово-будівельного кооперативу «Ювілейний». Квартира є родинною, належала лише сім'ї ОСОБА_4 і була його приватною власністю. Квартира була продана і за ці кошти придбано будинок для мешкання сім'ї ОСОБА_4 Відповідач не проти що в будинку мешкають діти, вважає що будинок і так після його смерті дістанеться його дітям. Просить в задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_7 до судового засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідач ОСОБА_5, яка діє від свого імені і від імені неповнолітньої ОСОБА_8 позов визнала повністю та пояснила, що дійсно вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 у розмові з сином вона розповіла йому, що 08.10.1998 року батько подарував йому 32/100 частини квартири АДРЕСА_2. 03.05.2006 року квартира АДРЕСА_2 була продана. За рішенням Жовтневої районної адміністрації від 22.02.2006 року за № 49 було надано дозвіл, як батькам неповнолітнього ОСОБА_6, згоду на продаж частки приватизованої квартири та придбання частки житлового будинку АДРЕСА_3 на неповнолітнього. Будинок АДРЕСА_3 було придбано раніше ніж продано квартиру, тому за рішенням батька ОСОБА_4, будинок було оформлено лише на нього. Вважає, що дійсно були порушені права дітей і не було виконано рішення Жовтневої районної адміністрації від 22.02.2006 року за № 49, син та донька залишились після продажу квартири без майна. Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник третьої особи - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Маріупольської міської ради до судового засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надіслали до суду заяву про слухання справи за їх відсутності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_10 та його представник - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5, позов визнала повністю та пояснила, що дійсно 9/25 частини житлового будинку АДРЕСА_4, було 17 грудня 2005 року за гроші її мами ОСОБА_10. Саме позивач сплатила кошти по договору купівлі-продажу за придбання будинку, вона є фактичним власником будинку. Зазначила що вона і ОСОБА_4 не сплачували ніколи коштів за цей будинок, не користувались будинком, не здійснювали ремонтів. В будинку мешкає її мати з часу його придбання. Під час укладення договору на неї були оформлені документи на будинок, це було рішенням мами. Просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_11 позов визнав повністю та пояснив, що 17 грудня 2005 року при оформленні купівлі-продажу будинку була присутня ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_4 Договір підписувала ОСОБА_5 Гроші за продаж будинку у розмірі 20752 гривень він отримав під час укладення договору від ОСОБА_10 Пояснив, що саме позивач цікавилась будинком, приїжджала та оглядала його, з позивачкою він домовлявся за ціну продажу будинку і їй передавав всі ключі від будинку. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 позов не визнала, пояснила, що спірний будинок був придбаний ОСОБА_5 за час шлюбу з ОСОБА_4, відповідач допомагав шукати будинок з метою його придбання, допомагав з ріелторами, які бажали забрати у позивачці гроші. Вважає, що будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначила, що позивачка була змушена оформити цей будинок на доньку оскільки мала не благодійного сина, який є наркоманом. І для того, щоб будинок не дістався синові вона була змушена оформити будинок на доньку ОСОБА_5 Просила відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_12, до судового засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надіслала до суду заяву про слухання справи за їх відсутності.

Суд, вислухавши сторони та їх представників, свідків, дослідивши матеріали по справі, вважає, що позовні вимоги за позовом ОСОБА_4 та за позовом ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню, а за позовом ОСОБА_10 задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 червня 1990 р. по 12 квітня 2013 року. В період шлюбу ними були придбані будинок АДРЕСА_3 та 9/25 частини житлового будинку АДРЕСА_4. Після розірвання шлюбу сторони продовжували мешкати у спірному будинку АДРЕСА_3, але сімейні стосунки не підтримували. В зв'язку з неможливістю вирішити в добровільному порядку питання щодо розподілу сумісного майна, позивач звернувся з відповідним позовом.

В свою чергу позивач ОСОБА_6 син первісного позивача пред'явив свої вимоги щодо спірного майна, а саме будинку АДРЕСА_3.

08.10.1998 року укладений договір дарування квартири, за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_6 32/100 частини квартири АДРЕСА_2. На той час ОСОБА_6 був неповнолітнім і від його імені документи були підписані ОСОБА_5. На початку 2006 року батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до Жовтневої районної адміністрації з приводу надання дозволу як батькам неповнолітнього ОСОБА_6 на продаж частки приватизованої квартири та придбання частки житлового будинку та про дозвіл батькам зняти з реєстрації малолітню дитину ОСОБА_8.

16 лютого 2006 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу, згідно до якого ОСОБА_7 передала майно, а ОСОБА_4 прийняв майно - житловий будинок АДРЕСА_3 і сплатив за нього обговорену грошову суму.

Рішенням колегії Жовтневої районної адміністрації від 22.02.2006 року за № 49 «Про дозвіл батькам неповнолітнього ОСОБА_6 дати згоду на продаж частки приватизованої квартири та придбання частки житлового будинку та про дозвіл батькам зняти з реєстрації малолітню дитину ОСОБА_8», вирішено дозволити ОСОБА_4 і ОСОБА_5 дати згоду на продаж 32/100 часток трикімнатної приватизованої квартири за адресою: АДРЕСА_2, їх неповнолітньому синові ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; дозволити ОСОБА_4 і ОСОБА_5 дати згоду на придбання ? частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 108,2 кв.м, житловою - 73,8 кв.м., їх неповнолітньому синові ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; дозволити ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зняти з реєстрації малолітню доньку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 з адреси: АДРЕСА_2, у зв'язку з переїздом на постійне місце мешкання до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3.; дозволити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбання ? частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 108,2 кв.м, житловою - 73,8 кв.м., від імені їх малолітньої доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

03 травня 2006 року між ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_14 укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно до якого продана квартира АДРЕСА_2. Квартира що продається належить продавцям ОСОБА_4 в 68/100 частках на підставі Договору дарування від 01.11.1996 року за реєстром № 6-15, та ОСОБА_6 в 32/100 частках на підставі Договору дарування від 08.10.1998 року за реєстром 9/2028.

У зв'язку тим, що позивач довідався про те, що його частка квартири була продана і інше майно на нього не придбане у цій жі частці лише у квітні 2013 року і у добровільному порядку вирішити це питання неможливо позивач звернувся до суду.

В свою чергу позивач ОСОБА_10 як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору пред'явила свої вимоги щодо спірного майна, а саме 9/25 частин будинку АДРЕСА_4.

17 грудня 2005 року укладений договір купівлі-продажу, згідно до якого ОСОБА_11 продав, а ОСОБА_5 купила 9/25 частини житлового будинку за АДРЕСА_4 на земельній ділянці Маріупольської міської ради. Продаж цей за домовленістю сторін вчиняється за 20752,00 гривень, які Покупець зобов'язується передати продавцю, а продавець зобов'язується прийняти готівкою під час підписання цього договору.

15 грудня 2005 року укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно до якого ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_16 продав ОСОБА_17 квартиру АДРЕСА_1 за ціною 168670 гривень. З цієї суми був здійснений розрахунок ОСОБА_10 за придбання 9/25 частини житлового будинку за АДРЕСА_4. В зв'язку з неможливістю вирішити в добровільному порядку питання щодо права власності сторін на спірний будинок. позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд приходить до наступного.

Виходячи зі змісту ст.. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно до ч. 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, або законом.

Згідно вимог ст.. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Обґрунтовуючи позов позивач ОСОБА_4 зазначив, що за час шлюбу він купив житловий будинок АДРЕСА_3 за гроші, які належали йому особисто.

Відповідно до ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: в тому числі майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем ОСОБА_4 не надано суду переконливих доказів тому, що він дійсно витратив на придбання будинку особисті кошти. Окрім пояснень свідка ОСОБА_3, яка є матір'ю та зацікавленою особою, ніяких інших доказів суду не надано.

16.02.2006 року було укладено договір купівлі-продажу будинку, згідно до якого ОСОБА_4 придбано будинок АДРЕСА_3, за ціною 176750 гривень. Згідно умов п. 5 цього договору, під час підписання договору було сплачено 4367 гривень, а решта суми 172383 повинна була бути сплачена до 16.05.2006 року.

Згідно до матеріалів нотаріальної справи, приватного нотаріусу Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 - матеріали справи щодо укладеного 16.02.2006 року між ОСОБА_18, яка діяла від імені ОСОБА_7 і ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_3, зареєстрованого за № 584., мається заява ОСОБА_5 від 16.02.2006 року, якою вона надавала згоду чоловікові ОСОБА_4 на укладення договору на придбання спірного будинку за ціну, йому відому, за гроші, які набуті ними під час шлюбу та є об'єктом права спільної сумісної власності.

Сума 172383 гривень була сплачена за придбання спірного будинку 04 травня 2006 року після того як 03.05.2006 року позивачем ОСОБА_4 була продана квартира АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_4 в 68/100 частках та ОСОБА_6 в 32/100 частках.

Оскільки за придбання спірного будинку було сплачено частково з спільних сумісних коштів подружжя, частково з коштів, які позивач отримав з продажу квартири, яка не належала йому особисто і оскільки позивач не надав суду переконливих доказів витрачання саме на придбання спірного будинку особистих коштів, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання права особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_3 підлягають задоволенню частково.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 суд приходить до наступного.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 177 СК України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001р. за № 2402-III, батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Суд погоджується з тим, що дійсно при зверненні до Жовтневої районної адміністрації з метою отримання дозволу на продаж майна неповнолітньої особи батьками були надані всі правовстановлюючи документи на квартиру і на спірний будинок АДРЕСА_3. В той же час 16.02.2006 року батько ОСОБА_4 купує будинок з умовою що він розрахується повністю за придбаний будинок коли отримує гроші з продажу квартири, яка належить частково неповнолітній особі. Право власності на будинок оформлюється ОСОБА_4 лише на себе. 22.02.2006 року рішенням колегії Жовтневої районної адміністрації дозволено батькам продати частку 32/100 неповнолітньої особи ОСОБА_6 і придбати йому ? частку у житловому будинку АДРЕСА_3. 03 травня 2006 року в результаті укладення договору купівлі-продажу квартири, продається 32/100 частки, які належали неповнолітньої особи і на виконання рішення колегії Жовтневої районної адміністрації від 22.02.2006 року батьками не приймається ніяких дій. Неповнолітня особа ОСОБА_6 залишилась без будь-яких майнових прав.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки при укладенні договору купівлі-продажу від 16.02.2006 року не були враховані майнові права дитини, в подальшому залишилось без виконання рішення колегії Жовтневої районної адміністрації від 22.02.2006 року і неповнолітня дитина позбавлена своїх майнових прав щодо особистого майна суд прийшов до висновку, що вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3, зареєстрованого за № 584 від 16.02.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про визнання за ОСОБА_8 право власності на 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3., суд прийшов до висновку, що ці вимоги не можуть бути задоволені оскільки малолітня особа не мала майнових прав у квартирі АДРЕСА_2, також по при розгляді питання про дозвіл зняти з реєстрації з адреси АДРЕСА_2 не були порушені її права згідно до вимог Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001р. за № 2402-III.

Вирішуючи питання щодо розподілу спірного майна - будинку АДРЕСА_3 суд приходить до висновку та переконання про те, що слід визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 право власності за кожним на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_3. Враховуючи, що частка ОСОБА_6 32/100 була продана, гроші ОСОБА_4 з продажу цієї частки витрачені, іншої власності ОСОБА_6 на виконання вимог ст.. 177 СК, ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001р. за № 2402-III, не придбано, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_6 має право на 1/3 частку у спірному будинку.

Оскільки спірний будинок було придбано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за час шлюбу, за час сумісного проживання, за рахунок трудових та грошових затрат обох сторін, суд приходить до висновку, що частина цього будинку є спільною сумісною власністю подружжя. Тому слід визнати за колишнім подружжям право власності за кожним по 1/3 частки спірного будинку.

Вирішуючи питання щодо розподілу спірного майна - 9/25 частки жилого будинку АДРЕСА_4 суд приходить до наступного.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 25 цієї Постанови, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Згідно до договору купівлі-продажу від 17 грудня 2005 року ОСОБА_5 купила 9/25 частини житлового будинку АДРЕСА_4.

Ще, 15 грудня 2005 року за договором купівлі-продажу нерухомого майна, ОСОБА_10, отримала кошти за продаж своєї частки у квартирі АДРЕСА_1. З отриманої суми був здійснений розрахунок ОСОБА_10 за придбання 9/25 частини житлового будинку за АДРЕСА_4. Відповідачі ОСОБА_11 та ОСОБА_5, підтвердили, що сплачувала за придбаний будинок саме ОСОБА_10 Позивачкою були витрачені кошти на придбання спірного майна і вона є дійсний власник будинку, що не заперечувалось іншими сторонами. Дійсно, як і зазначив відповідач ОСОБА_4, існували підстави для того, щоб ОСОБА_10 не мала можливості оформлювати придбаний будинок на себе у зв'язку з неблагонадійним сином.

Враховуючи що відповідачі не надали докази щодо придбання спірного будинку в період сумісного життя за сумісні кошти, суд прийшов до висновку що зазначене майно не може бути визнане спільною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_19 Суд погоджується, що правочин, який на справді вчинений не містить тих прав і обов'язків, які випливають з тих правовідносин які дійсно склались між сторонами щодо спірного майна. Сторони оформили один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таких обставин суд вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_10

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 312, 313, 314 ЦПК України, ст. ст. 60, 70,71,177 СК України, ст.. 32, 203, 215, 235, 368 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001р. за № 2402-III, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розподіл житлового нерухомого майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_3.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку, визнання права власності, - задовольнити частково.

Визнати договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3, зареєстрованого за № 584 від 16.02.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, недійсним.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_3.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_3.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Позов ОСОБА_10 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_12 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини жилого будинку, визнання права власності, - задовольнити.

Визнати договір купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_4, зареєстрованого за № 8430 від 17.12.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_12, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_5, недійсним.

Визнати за ОСОБА_10 право власності на 9/25 частки жилого будинку АДРЕСА_4.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: Сараєв І. А.