Вирок № 40660216, 29.09.2014, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/11043/13-к

Провадж. №1-кп/639/103/14

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Макарова В.О.,

за участю: секретарів судового засідання - Гриценко М.В., Хачатрян О.М., Джулфаєва А.С.,

прокурора - Бондаренка М.А.,

потерпілої - ОСОБА_1,

представника потерпілого - ОСОБА_2,

обвинуваченого - ОСОБА_3,

захисника - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, зареєстрованому 9.10.2013 року в ЄРДР під №12013220140001164, за підозрою:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Феськи Золочівського району Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, офіційно не працюючого, не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 9 жовтня 2013 року о 13 годині 50 хвилин, керував технічно справним автомобілем «КамАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1, на якому рухався по під'їзній дорозі до аеропорту (окружній дорозі м. Харкова) з боку с. Високий в напрямку с. Пісочин, на території Жовтневого району м. Харкова, зі швидкістю біля 66 км/год., чим грубо порушив вимоги п. 12.4 Правил дорожнього руху України, де вказано: «В населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 60 км/год.».

Під час руху, під'їжджаючи до регульованого перехрестя з проспектом Ілліча, під час зміни сигналу світлофора на жовтий, а потім на червоний сигнал, ОСОБА_3 не зменшив швидкості руху свого автомобілю аж до його зупинки, продовжив рух, ігноруючи заборонюючий сигнал світлофора, чим грубо порушив вимоги п. 8.7.3.е Правил дорожнього руху України, де вказано «червоний сигнал світлофора, в тому числі мигаючий, або два червоний мигаючих сигнали забороняють рух», та вчинив наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка в цей час переходила проїжджу частину з правого боку ліворуч по пішохідному переходу. В результаті ДТП пішохід ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

В ході розгляду справи потерпіла ОСОБА_1 подала цивільний позов в кримінальному провадженні та просила стягнути з винної особи - ОСОБА_3 на її користь в якості відшкодування моральної шкоди 500000 гривень.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав свою провину частково, пояснивши, що 9 жовтня 2013 року о 13 годині 50 хвилин, керував технічно справним автомобілем «КамАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1, на якому рухався по під'їзній дорозі до аеропорту (окружній дорозі м. Харкова) з боку с. Високий в напрямку с. Пісочин, на території Жовтневого району м. Харкова, зі швидкістю біля 50 км/год. Перебував у нормальному стані, тверезий.

Коли він наближався до перехрестя з проспектом Ілліча, горіло зелене світло світлофора. Після того зелене світло згасло, і він вважав, що встигне проїхати перехрестя. Червоний сигнал світлофора перед перехрестям не ввімкнувся. На вихідному світлофорі, що знаходився на іншій стороні перехрестя, червоний сигнал працював.

Коли автомобіль ОСОБА_3 знаходився на відстані 10-15 метрів від пішохідного переходу, на проїжджу частину вийшла дівчинка. Побачивши дитину, ОСОБА_3 почав різко гальмувати та подавати звуковий сигнал, але через невелику відстань запобігти наїзду не зміг.

Вважав, що загибла ОСОБА_6 повинна була пересвідчитися в тому, що автомобілі, які рухаються, зупинилися, після чого почати перехід дороги. Крім того, зазначав, що неналежна робота світлофорних об'єктів також вплинула на його реакцію та поведінку під час ДТП.

Цивільний позов визнав частково, не заперечував проти обов'язку відшкодування моральної шкоди потерпілій, проте вважає розмір відшкодування завищеним та таким, який він не зможе погасити у зв'язку з матеріальним становищем.

В той же час, разом з фактичним визнанням обвинуваченим своєї провини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, його винність підтверджується і іншими дослідженими в судовому засіданні доказами:

показаннями потерпілої ОСОБА_1, яка пояснила,що 9 жовтня 2013 року біля 15-00 год. вона знаходилася вдома, її донька ОСОБА_6 повинна була в цей час йти зі школи. До неї зайшла сусідка і повідомила, що на перехресті пр. Ілліча та окружної дороги м. Харкова автомобілем збито дитину. Вона одразу пішла до вказаного перехрестя, де і побачила тіло своєї доньки;

показаннями свідка ОСОБА_5, яка пояснила, що 9 жовтня 2013 року в післяобідній час вона підійшла до пішохідного переходу через окружну дорогу м. Харкова біля перехрестя з пр. Ілліча та зупинилася, оскільки для автомобілів по окружній дорозі горіло зелене світло. Разом з нею біля переходу стояли чоловік, 2 жінки, потім підійшла дівчинка. Коли для автомобілів загорілося червоне світло, потім почувши автомобільний гудок, вона подивилася ліворуч та побачила автомобіль «КамАЗ», що рухався. Не побачивши поруч з собою дитину, вона злякалася, а через деякий час побачила, що автомобіль наїхав на дівчину. Моменту виходу дівчинки на проїжджу частину, а також моменту наїзду вона не бачила. Після цього водій вийшов з автомобілю, та підійшов до дівчини. Автомобіль рухався, на думку свідка, з великою швидкістю, сигналив, та скоїв наїзд, коли для автомобілів був ввімкнений червоний сигнал світлофору. Пішохідного світлофору на перехресті немає. На час ввімкнення червоного світла для автомобілів «КамАЗ» перебував на відстані 20-30 метрів від переходу. В подальшому свідок дізналася, що збита дівчина була донькою її знайомих, родини ОСОБА_6;

показаннями свідка ОСОБА_7, яка пояснила, що 9 жовтня 2013 року біля 14-00 год. знаходилася біля перехрестя окружної дороги м. Харкова з проспектом Ілліча. У вказаний час вона побачила, як автомобіль «КамАЗ», що рухався з боку с. Високий, виїхав на пішохідний перехід на червоне світло світлофору та збив дівчину, яка переходила проїжджу частину по переходу. Дівчина під час переходу була в капюшоні та в навушниках, по боках не дивилася. Автомобіль рухався не дуже швидко. Свідок бачила світлофор, який знаходився по ходу руху автомобілю під керуванням ОСОБА_3, Потерпіла почала переходити дорогу на сигнал світлофору, що забороняє рух автомобілям;

показаннями свідка ОСОБА_8, який пояснив, що 9 жовтня 2013 року у другій половині дня він рухався на автомобілі в районі перехрестя окружної дороги м. Харкова з проспектом Ілліча. Йому було запропоновано прийняти участь в огляді місця пригоди в якості понятого, на що він погодився. На перехресті знаходився автомобіль «КамАЗ», ззаду якого знаходився труп дівчини, в руці якої був мобільний телефон. Він разом з іншим понятим був присутній при огляді місця події, замірі слідів ДТП, в тому числі гальмівного шляху. У огляді місця події приймав участь експерт;

протоколом огляду місця ДТП та схемі до нього від 9 жовтня 2013 року, в якому зафіксовано місце наїзду автомобіля «КамАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 на пішохода ОСОБА_6 обстановка на місці зіткнення, механічні пошкодження на транспортному засобі, місце знаходження трупу ОСОБА_6, наявні тілесні ушкодження, сліди гальмування (матеріали кримінального провадження, а.с. 4-20);

протоколом слідчого експерименту від 10 жовтня 2013 року за участю свідка ОСОБА_7, на якому свідок вказав та розповів про механізм пригоди, підтвердивши раніше дані ним пояснення про обставини ДТП (матеріали кримінального провадження, а.с. 45-47).

висновком судової автотехнічної експертизи № 431/14 від 5 липня 2014 року, наданим експертом НДЕКЦ, згідно якого швидкість руху автомобіля КамАЗ в момент початку утворення сліду гальмування його лівого заднього колеса складала 44-66 км/год. У встановленій дорожній обстановці водій автомобіля «КамАЗ» ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти наїзду на перешкоду виконанням вимог п. 8.3.7 е) Правил дорожнього руху України. В діях водія автомобіля ОСОБА_3 є невідповідності вимогам п. 8.3.7 е) Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходилися у причинному зв'язку з подією, що відбулася (а.с. 110-112);

висновком судово-медичної експертизи № 2850-Дм/13 від 16 листопада 2013 року, згідно якого при дослідженні трупа ОСОБА_6 виявлені наступні ушкодження:

багаточисельні садна і синці по передній та задній поверхням тіла, садна та синці верхніх та нижніх кінцівок, багато уламковий перелом склепіння та основи черепа, переломо-вивих голівки плечової кістки праворуч з крововиливом, багато уламковий перелом кісток тазу праворуч з крововиливом, лінійній перелом стегнової кістки ліворуч, розтрощення тканини головного мозку, багаточисельні розриви та розтрощення печінки.

Усі вказані ушкодження виникли при житті, у швидкій послідовності в один короткий проміжок часу незадовго до настання смерті, від впливу тупих предметів з ознаками загального струсу (інерційна травма), Вказаний механізм утворення ушкоджень та їх характер свідчить на користь виникнення травми в умовах дорожньо-транспортної пригоди, при контакті транспортного засобу, що рухається, з пішоходом, з наступним перекатом через тіло.

Причиною смерті неповнолітньої ОСОБА_6 є поєднана тупа травма тіла, несумісна з життям.

За ступенем тяжкості, відносно живих осіб, дана травма носить ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя. Кров від трупа ОСОБА_6 належить до групи АВ (IV група). (матеріали кримінального провадження, а.с. 105-108);

відеозаписом, що міститься на DVD-диску, вилученому в ході огляду місця події, який був наданий невстановленою особою, під час перегляду наявного на диску відеофайла були виявлені обставини ДТП та механізм наїзду автомобіля на ОСОБА_6 (матеріали кримінального провадження, а.с. 115).

При цьому суд вважає даний доказ таким, що був отриманий без порушення вимог кримінального процесуального законодавства, в ході проведення процесуальної дії, відповідно до висновку фоноскопічної експертизи від 24 жовтня 2013 року, при дослідженні наявного на диску відеофайла ознак монтажу не виявлено.

Достовірність та об'єктивність інших наведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, відносні, допустимі та достатні, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для відмови в їх прийнятті.

Разом з тим, суд на підставі аналізу матеріалів кримінального провадження вважає необхідним зазначити, що дії ОСОБА_6 безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою не відповідали вимогам п. 4.14 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху.

В той же час, позиція сторони захисту щодо ненормального режиму роботи світлофорних об'єктів на перехресті не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не знайшла об'єктивного підтвердження в ході судового розгляду.

Аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_3 в обсязі пред'явленого обвинувачення є доведеною, органом досудового розслідування його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_3 встановлено, що він на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, офіційно не працює, раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризується позитивно. Має батька пенсійного віку, який проживає окремо.

Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд вважає щире каяття обвинуваченого та сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_3, в ході судового розгляду не встановлено.

Призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд виходить з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, його наслідки - загибель дитини, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного кримінального правопорушення, відсутність об'єктивних даних про відшкодування потерпілій заподіяної шкоди, позицію потерпілої з цього приводу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що цілі покарання ОСОБА_3 не можуть бути досягнуті без його ізоляції від суспільства, а тому призначає ОСОБА_3 покарання у вигляді позбавлення волі строком у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, а також додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на 3 роки.

Судом оцінювалася можливість застосування до ОСОБА_3 положень ст. 75 КК України щодо звільнення його від відбування покарання з випробуванням, проте в ході судового розгляду справи обвинуваченим не було доведено наявність комплексу підстав для такого звільнення, в тому числі декількох обставин, що пом'якшують покарання, надання допомоги родичам загиблої дівчини. З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для застосування даної норми Закону.

Крім того, на думку суду, не підлягає задоволенню клопотання ОСОБА_3 про застосування відносно нього амністії.

Відповідно до п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році», звільняються від відбування покарання особи, засуджені за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими, що на день набрання чинності цим законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

В ході розгляду справи судом встановлено, що батько обвинуваченого ОСОБА_9 досяг 70-річного віку, проте в нього є працездатна донька ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6. Зазначене виключає можливість застосування амністії до обвинуваченого.

Інші підстави для застосування амністії, передбачені законом, в ході розгляду справи не доведені.

Оскільки на час постановлення вироку строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 сплив, а призначене судом покарання пов'язане з позбавленням його волі, до набрання вироком суду законної сили суд вважає доцільним обрати відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Заявлений в рамках кримінального провадження цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 стосовно відшкодування моральної шкоди, спричиненої загибеллю дитини, суд вважає необхідним задовольнити частково з урахуванням перенесеного потерпілою стресу, пов'язаному із втратою доньки, порушенням способу її життя.

Заявлений в позові розмір моральної шкоди суд не вважає завищеними через неможливість об'єктивної оцінки моральних втрат, пов'язаних з загибеллю дитини, однак з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та моральних страждань потерпілої, яка втратила дитину, ступеню вини ОСОБА_3, його майнового стану, відсутність об'єктивних даних про намагання відшкодувати заподіяну шкоду на стадії досудового розслідування, вимог розумності та справедливості, реальної можливості погашення спричиненої шкоди вважає необхідним цивільний позов задовольнити частково та стягнути з особи, яка завдала шкоду, на користь потерпілої 300000 гривень. Відтак, в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Також з ОСОБА_3 підлягають стягненню витрати на проведення експертних досліджень в рамках кримінального провадження, розмір яких підтверджується наданими довідками.

Речових доказів по справі немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

До набрання вироком суду законної сили обрати відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Харківського слідчого ізолятора, взявши його під варту в залі суду.

Строк відбування покарання обчислювати з моменту затримання ОСОБА_3

Зарахувати до строку відбування покарання термін знаходження ОСОБА_3 під вартою з 9 жовтня 2013 року по 11 жовтня 2013 року.

Цивільний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди 300000 (триста тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати за проведення експертних досліджень в розмірі 1956 (тисяча дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень, які перерахувати на р/р 31419544700005, код доходів 24060300, код банку 37999680, МФО 851011, УДКСУ в Комінтернівському районі м. Харкова.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Харківської області через Жовтневий районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з моменту отримання копії вироку.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя В.О. Макаров