Постанова № 40656776, 17.06.2014, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2014 р. Справа № 809/444/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Шумея М.В.,

секретаря Третяк В.Р.,

за участю: представника позивача Саранцевої В.Б.,

представника відповідача Лаврука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ПП «Прикарпат-Фудс» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000252206, № 0000272206 від 27.08.2012 року, № 0000262206, № 0000322206 від 14.11.2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

ПП «Прикарпат-Фудс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000252206, № 0000272206 від 27.08.2012 року, № 0000262206, № 0000322206 від 14.11.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, як суб'єкт господарювання не погоджується із податковими повідомленнями-рішеннями ДПІ в м. Івано-Франківську № 0000252206, № 0000272206 від 27.08.2012 року, № 0000262206, № 0000322206 від 14.11.2012 року, оскільки вважає їх необґрунтованими, необ'єктивними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України. У позивача наявні всі первинні документи оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства України на підставі яких сформовано витрати та податковий кредит у відповідності до вимог Податкового кодексу України. Податковим органом зменшено вирати та податковий кредит на підставі надуманих висновків, які не базуються на нормах чинного законодавства України. Всі документи пов"язані з сумами донарахувань пред"являлись позивачем під час проведення перевірки, а ті з них , що були на той час вилучені працівниками податкової міліції ДПІ міста та області підтверджувались протоколами виїмок, і спростовували припущення перевіряючих, проте фактично, більшість з них, просто не були взяті перевіряючими до уваги.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, суду пояснив, що ДПІ в м. Івано-Франківську проведено документальну планову перевірку ПП «Прикарпат-Фудс» щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2012 року. Перевіркою встановлено порушення вимог Податкового кодексу України, які відображені в акті перевірки № 6033/22-6/32361515 від 09.08.2012 року. Перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на прибуток підприємств за період з 01.04.2010 по 31.03.2011 року встановлено, що позивачем до складу витрат включено витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей в загальній сумі 399 546 грн., які не підтверджені первинними документами (відсутні оригінали накладних, акти приймання-передачі товару, договора, товаро-супроводжувальні документи). Проведеним аналізом податкової звітності встановлено залучення ПП "Прикарпат-Фудс" до схем постачання ризикових контрагентів таких як ОСОБА_3, якого вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.08.2013 року визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ч.3 ст.212, ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 09.12.2013 року вирок міського суду в частині покарання призначеного відносно ОСОБА_3 залишено без змін.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

За результатами документальної планової перевірки ПП «Прикарпат-Фудс» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2012 року ДПІ в м. Івано-Франківську складено Акт №6033/22-6/32361515 від 09.08.2012 року (надалі - Акт перевірки) на підставі якого 27.08.2012 року винесено в т.ч. оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

№0000252206 від 27.08.2012 року (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання підприємства на 107064 грн. з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) та нарахування 26766 грн. штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог п.п.7.2.3, 7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1,198.3,198.6 ст.198, п.201.10.ст.201 Податкового кодексу України;

№0000272206 від 27.08.2012 року (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов'язання підприємства на 143968 грн. з податку на прибуток приватних підприємств та нарахування 11054 грн. штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог п.5.1, п.п.5.2.1, 5.2.8 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11, п.п.12.1.1 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14, п.п.135.5.4 п.135.4 ст.135, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України.

№0000262206 від 27.08.2012 року (форма «В4») про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1667 грн. за порушення вимог п.п пп.7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1,198.3,198.6 ст.198 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з вище вказаними рішеннями, в порядку досудового врегулювання (адміністративного оскарження) підприємство зверталося з відповідними скаргами до ДПС в Івано-Франківській області та ДПС України. Проте, скарги підприємства було залишено без задоволення, а оскаржувані рішення без змін про що свідчить Рішення ДПС України №7191/0/61-12/10-2115 від 17.12.2012 року яке направлялося на адресу підприємства рекомендованим листом №0405318865060 від 17.12.2012 року, врученим 11.01.2013 року про що свідчить довідка Івано- Франківської дирекції УДППШЗ «УКРПОШТА» №67 від 07.02.2013 року.

Окрім того, 14.11.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську було винесено податкове повідомлення-рішення №0000322206 про збільшення на 975 грн. раніше визначеної податковим повідомленням-рішенням №0000262206 від 27.08.2012 року суми зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Підпунктом 4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України одним з основних принципів податкового законодавства України чітко визначено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Згідно з ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Аналогічні вимоги містяться і в ст.3 Закону України «Про державну податкову службу України». В противному випадку, такі дії відповідного органу (в даному випадку дії ДПІ в м. Івано-Франківську) є неправомірними, а рішення прийняті на їх підставі незаконними і такими що підлягають скасуванню в порядку адміністративного чи судового оскарження.

Підпунктом 4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Аналогічний принцип закладено і в ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між позивачем та ПП ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу в п.2.2 якого чітко визначено видаткову накладну, як єдиний первинний документ, який продавець мав передавати покупцю і яким й відображалися асортимент, обсяг і вартість фактично придбаної продукції.

Як встановлено судом, всі оригінали цих документів разом з оригіналами податкових накладних та платіжних доручень вилучено працівниками податкової міліції області згідно протоколів виїмки в розрізі кримінальної справи щодо контрагента ПП «Прикарпат-Фудс». Копії цих протоколів і первинних документів надавалися для огляду перевіряючим, проте не були взяті ними до уваги внаслідок чого останні й дійшли хибного висновку про не підтвердженість понесених витрат первинними документами.

Зокрема, щодо неспроможності постачальника виконати взяті на себе зобов'язання слід зазначити, що можливості дати адекватну оцінку таких його можливостей у ПП «Прикарпат-Фудс» не було. Проте факт отримання від нього відповідних обсягів продукції є беззаперечним, оскільки вся ця продукція в подальшому реалізовувалась підприємством через мережі роздрібної торгівлі (третіх осіб) по всій Україні до кінцевого споживача - фізичних осіб.

Щодо правової позиції податкового органу про обов'язковість товаротранспортної накладної для підтвердження валових витрат та податкового кредиту, то слід зазанчити наступне. Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (пеервізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, невиконная контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2012 року № К-27230/10.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в німірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку"та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

TOB «Гласс-Компані ЛТД» надавало ПП «Прикарпат-Фудс» транспортні послуги. Між підприємствами було укладено договір, згідно п.2.б якого, експедитор приймав на себе організацію збереження в дорозі перевезених за даним договором вантажів, своєчасну їх доставку в пункт призначення і здачу вантажу одержувачу, зазначеному в товарно-транспортній накладній (CMR). Крім того, по факту виконання робіт складено та підписано двома сторонами Акти здачі-приймання виконаних робіт, що і є первинним документом. Транспортні послуги нами оплачені в безготівковому порядку в повному обсязі. Тим більше, що експедитор надавав послуги як на території України, так і за її межами, що підтверджено ВМД.

Отже, суд не погоджується з твердженням перевіряючих щодо безтоварності даної операції. ПП «Прикарпат-Фудс» не може нести відповідальності за порушення норм чинного законодавства іншим підприємством, оскільки це не визначено жодним нормативним актом. Тому,заперечення валових витрат за III квартал 2011р., в сумі 20333 грн. є також неправомірним.

Як зазначено в абз.2 розділу.3.2.1 Акту перевірки (стор.32), перевіркою не встановлено заниження (завищення) податкових зобов'язань ПП «Прикарпат-Фудс» з податку на додану вартість за період що перевірявся. Проте, перевіркою було зменшено суму податкового кредиту підприємства на суму 109706 грн. за період що перевірявся по окремих господарських операціях з чим також не можна погодитись з наступних на те підстав.

Так, безпідставно виключено з суми податкового кредиту з ПДВ за квітень 2010 року 4830 грн. включених до нього ПП «Прикарпат-Фудс» на підставі видаткової накладної №961 від 06.04.2010 року та податкової накладної №961 від 06.04.2010 року, отриманих від TOB «Центрбудівельних технологій «Юпітер-Південь» у зв'язку з придбанням у останнього мороженої продукції на загальну суму 28980 грн.

Як вбачається зокрема і з самого Акту перевірки і підтверджується відповідними копіями, які додаються нами, TOB «Центр будівельних технологій «Юпітер-Південь» зареєстроване як юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності ще з 03.03.2005 року. Платником податку на додану вартість дана особа зареєстрована з 18.03.2005 року. Відповідні реєстраційні документи на момент проведення вище вказаної господарської операції ніким скасовано не було. Як зазначається в Акті перевірки на даний час підприємство перебуває в стані припинення (стан платника 28), а його Свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ анульовано лише 04.11.2011 року (через 1,5 року) у зв'язку з наданням ним декларації про відсутність поставок.

Сам же ж факт не проведення розрахунку по даній операції не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з ПДВ. Таким чином корегування податкового кредиту підприємства на суму 4830 грн. по даному факту є безпідставним.

Наступним спірним контрагентом по двох операціях з яким підприємству було зменшено суму податкового кредиту з ПДВ на 17816 грн. в серпні і на 62093 грн. в вересні 2010 року є вже згадуваний вище підприємець ОСОБА_3 і ті ж господарські операції витрати по яких перевіркою було безпідставно виключено з складу валових.

Як вже зазначалось, на момент проведення відповідних операцій підприємець був належним чином зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, перебував на загальній системі оподаткування і був зареєстрований платником ПДВ. Будь-яких рішень щодо скасування вище згаданих реєстраційних документів заднім числом ніким не приймалося, а відповідно - ПП «Прикарпат-Фудс» мало всі правові підстави включати відповідні суми ПДВ сплачені в ціні товарів отриманих від підприємця ОСОБА_3 до складу свого податкового кредиту на підставі і в сумах визначених відповідними податковими накладними оригінали яких вилучено податковою міліцією згідно проколу виїмки і копії яких нами долучаються. Згідно ж п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є достатньою підставою для нарахування податкового кредиту платником.

З огляду на вище вказане суд вважає безпідставним зменшення суми податкового кредиту з ПДВ ПП «Прикарпат-Фудс» на 17816 грн. в серпні і на 62093 грн. в вересні 2010 року.

Від ПП «Франко-Будінвест» позивачем в грудні 2010 року отримано ремонтні послуги на суму 139800 грн., в тому числі ПДВ 23300 грн. Податок на додану вартість в сумі 23300 включений був до податкового кредиту в грудні 2010 року, податкова накладна № 229 від 30.12.2010 року.

Як вбачається із самого акту перевірки на момент проведення відповідних операцій ПП «Франко-Будінвест» належним чином зареєстроване як суб'єкт господарювання - юридична особа, перебувало на загальній системі оподаткування і належним чином зареєстроване платником ПДВ. Тому позивач мав всі підстави на включення даних сум до податкового кредиту за відповідний звітний період. При цьому підприємство керувалося п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Також позивачу у липні 2011 року було надано транспортні послуги ТОВ «Глас-Компані ЛТД», як на території України так і за її межами. Загальна вартість послуг склала 22000 грн., в тому числі ПДВ 1667 грн.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на вирок Івано-Франківського міського суду як обов"язковий для адміністративного суду, оскільки вказаним вороком встановлені факти умисного ухилення ОСОБА_3 від сплати податків та підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів, проте вироком не встановлена безтоварність чи фіктивність господарських операцій між контрагентами.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м.Івано-Франківську форми "Р" №0000252206 від 27.08.2012 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м.Івано-Франківську форми "Р" №0000272206 від 27.08.2012 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м.Івано-Франківську форми "В4" №0000262206 від 27.08.2012 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м.Івано-Франківську №0000322206 від 14.11.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Шумей М.В.

Постанова складена в повному обсязі 20.06.2014 року.