Ухвала суду № 40655776, 24.09.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/2805/14р. Головуючий у 1-й інстанції Апаллонова Ю.В.

Суддя-доповідач Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької с області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів Полякова О.З.,

Бабак А.М.,

при секретарі Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 18 квітня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лазер» про стягнення безпідставно набутих коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Лазер» про стягнення безпідставно набутих коштів.

В позові зазначала, що 21 березня 2011 року її було прийнято до складу учасників ТОВ «Лазер» та обрано на посаду директора зазначеного підприємства. Основним видом економічної діяльності підприємства є виробництво сухих будівельних сумішей. Виробництво сухих будівельних сумішей є високозатратним виробництвом та, відповідно потребує постійного залучення грошових коштів. Діючи в інтересах товариства, з метою поповнення обігових коштів вона на протязі 2011- 2013 років надавала ТОВ «Лазер» поворотну фінансову допомогу. Поворотна фінансова допомога надавалась шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок підприємства. Загальна сума наданої поворотної фінансової допомоги складає 350 000грн.

Далі позивач вказує, що 27 грудня 2013 року її було звільнено з посади директора ТОВ «Лазер». 13 січня 2014 року вона надала новопризначеному директору ТОВ «Лазер» нотаріально посвідчену заяву, яка містить вимогу про повернення поворотної фінансової допомоги в розмірі 350 000грн. В усній формі їй було відмовлено в задоволені вимоги, будь якої письмової відповіді на заяву не отримала до теперішнього часу. Вона сприймала правовідносини, що склались між нею та ТОВ «Лазер» у зв'язку із наданням останньому грошових коштів, як договірні відносини з приводу надання поворотної фінансової допомоги. У січні 2014 року із отриманої юридичної консультації зрозуміла, що договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики та потребує укладення в письмовій формі із зазначенням істотних умов. Однак, оскільки такого договору укладено не було, випливає, що ТОВ «Лазер» отримувало грошові кошти без достатньої правової підстави, у зв'язку із чим на підставі ст. 1212 ЦК України просила стягнути з ТОВ «Лазер» на свою користь безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 24 360грн. В ході судового розгляду ОСОБА_3 збільшила розмір позовних вимог та остаточно просила суд стягнути на її користь з ТОВ «Лазер» 350000грн. безпідставно набутих коштів та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 18 квітня 2014 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справ, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заперечення відповідача містять доводи н спростування апеляційної скарги. Відповідач просить залишити без змін оскаржене рішення.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_4, представників відповідача Таратута Л.В., ОСОБА_6, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.

З 21 березня 2011р. ОСОБА_3 увійшла до складу учасників ТОВ «Лазер» та обрана на посаду директора товариства.

27 грудня 2013р. загальні збори ТОВ ОСОБА_3 звільнено з посади директора та обрано ОСОБА_6

13 січня 2014р. ОСОБА_3 звернулася до ТОВ з заявою про вихід із складу учасників, про бажання отримати 40000грн. частки в статутному капіталі і повернення 350000грн.т поворотної фінансової допомоги товариству.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено та підтверджується матеріалами справи, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Судом першої інстанції правильно застосована ст. 1212 ЦК України, яку позивачка визначила як правову підставу заявлених нею вимог. Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту права, яке вважає порушеним і в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх позовних вимог.

Суд першої інстанції правильно зазначив наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідачу передавалися певні грошові кошти як поворотна фінансова допомога. Проте, відповідність такої передачі коштів, їх кількість, належне чи неналежне оформлення таких договірних відносин у силу ст. 10, 11 ЦПК України виходить за межі розгляду даної справи.

Суд першої iнстанцiї дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Обґрунтовуючи висновок суд першої інстанції правильно взяв до уваги правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 р. у справі №6-88цс-13, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України, які зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки не встановлено загальну суму переданих підприємству грошових коштів, не спростовують висновки рішення суду, оскільки в силу ст.ст. 10, 60 ЦПК України саме позивач несе тягар доведення, має надати суду належні, допустимі та переконливі докази своїх вимог, у тому числі щодо обсягу грошових коштів, переданих відповідачу, підстав їх передання або відсутності правових підстав передачі коштів.

Вказаних вимог закону позивач не виконав і суд першої інстанції приймав рішення, виходячи з усіх наданих сторонами доказів, аналізуючи кожен з них окремо та всі разом у сукупності і не визнав наданих позивачем доказів достатніми для задоволення позовних вимог, заявлених з правових підстав ст.1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про наявність передбачених ст. 1212 ЦК України підстав для задоволення позову не мають свого підтвердження про що детально сказано вище у цій ухвалі.

Висновок рішення суду про відсутність правовідносин, які підлягають врегулюванню на підставі ст. 1212 ЦК України підтверджується ст.14.1.257 Податкового кодексу України, якою передбачено, що поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення. Тобто, законом встановлена договірна (правова) підстава вказаних правовідносин, а позивач просить про стягнення сум, набутих відповідачем без правових підстав, що не відповідає наведеним нормам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного відхилення судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, не мають свого підтвердження. Вказані свідки повідомили, що підприємство відновило роботу за рахунок коштів ОСОБА_3, внесених на рахунок підприємства.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердженими певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно, обставини фінансового стану підприємства, руху коштів на його рахунках, надходження та витрата коштів не мають підтверджуватися показами свідків.

Питання фінансового обліку врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яким встановлено, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень та виходить з первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період та повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі (стс.ст.1-4 цього Закону).

З викладеного слідує висновок про неможливість підтвердження вчинення бухгалтерських операцій показами свідків, що правильно оцінив суд першої інстанції.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 18 квітня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: