Ухвала суду № 40652598, 22.09.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/3016/14-ц 22.09.2014 22.09.2014 22.09.2014

Провадження №22-ц/784/2448/14

Провадження № 22-ц/784/2448/14 Головуючий першої інстанції Висоцька Г.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

УХВАЛА

Іменем України

22 вересня 2014 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Богуславською О.М,

за участю: боржника ОСОБА_2,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 серпня 2014 року, постановлену за скаргою ОСОБА_3 на постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області від 23 червня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області від 23 червня 2014 року (далі - відділ ДВС Вознесенського МРУЮ) про повернення виконавчого документу.

В обґрунтування своїх вимог заявник зазначав, що на виконанні у відділі ДВС Вознесенського МРУЮ знаходилося виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1/2010 р., виданого Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, відповідно до якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 9 667 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 860 грн. 40 коп. в повернення за проведення автотоварознавчої експертизи, 500 грн. витрати за надання правової допомоги.

Постановою головного державного виконавця від 23 червня 2014 року вищевказаний виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47, ст.50 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилаючись на те, що дане рішення головного державного виконавця відділу ДВС Вознесенського МРУЮ є незаконним та порушує права стягувача, оскільки останній не здійснив усіх передбачених законом дій щодо примусового виконання судового рішення, заявник просив скаргу задовольнити, скасувати вищевказану постанову головного державного виконавця відділу ДВС Вознесенського МРУЮ від 23 червня 2014 року.

Окрім того, просив притягнути боржника до кримінальної відповідальності за ст.ст.382,388 КК України та звернути стягнення на частку майна ОСОБА_2 відповідно до положень ст.ст.366, 371 ЦК України.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 серпня 2014 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу ДВС Вознесенського МРУЮ у Миколаївській області Бодюл А.О. про повернення виконавчого документу стягувачеві від 23 червня 2014 року щодо примусового виконання виконавчого листа №2-1/2010 р., виданого Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області 25 серпня 2010 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 11 673 грн. 78 коп. В решті вимог скарги ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі відділ ДВС Вознесенського МРУЮ у Миколаївській області порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали, якою відмовити у задоволенні скарги, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Частково задовольняючи скаргу та скасовуючи постанову головного держаного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачеві, суд першої інстанції виходив з того, що головний державний виконавець вирішуючи питання про повернення виконавчого документу, не вчинив необхідних дій для виявлення та звернення стягнення на майно боржника.

Колегія суддів погоджується з висновками міськрайонного суду, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України та ст.14 ЦПК України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду.

Згідно із ч.2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Державний виконавець, відповідно до вимог ч.1 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (з наступними змінами та доповненнями), зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб; вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.11 цього Закону).

Зокрема, він здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (ч.1 ст.20 Закону України).

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (ч.5 ст. 52 Закону України).

За змістом ч.2 ст.30 Закону України державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення майнового характеру протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

За правилами ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Така ж можливість оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця передбачена Законом України «Про виконавче провадження», зокрема, у ст.82 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У п.3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз'яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби необхідно враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.11 вказаного Закону), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч.7 ст.12 вказаного Закону).

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі ДВС Вознесенського МРУЮ знаходилось виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-1/2010 р., виданого Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області на підставі рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 лютого 2010 року, яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто 9 667 грн. на відшкодування збитків, 3 000 на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати в розмірі 1 360 грн. 40 коп. (а.с.155, 174- 176, 199).

23 червня 2014 року головним державним виконавцем відділу ДВС Вознесенського МРУЮ Бодюл А.О. винесена постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві у зв'язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуто стягнення, а всі вжитті державним виконавцем дії, щодо розшуку майна боржника виявились безрезультатними (а.с. 209).

Разом з тим, постановляючи оскаржувану постанову саме з вищевказаних підстав, колегія суддів вважає, що головний державний виконавець не вжив усіх необхідних заходів, спрямованих для своєчасного і в повному обсязі виконання судового рішення - зокрема належним чином не перевірив наявність рухомого майна за адресою: Миколаївська область, місто Вознесенськ, вулиця Енгельса, будинок №16 на яке вказував боржник під час виконання виконавчих дій державним виконавцем, що вірно констатував і суд першої інстанції.

Також враховуючи практику Європейського суду з прав людини, невиконання рішення суду у зв'язку з відсутністю коштів, є порушенням пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, та яка є частиною національного законодавства, а також ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції.

Наведені в апеляційні скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни ухвали міськрайонного суду.

Отже, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін, у відповідності до вимог ст.ст.212-214 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про підставність скарги, оскільки під час здійснення виконавчого провадження головним державним виконавцем не було вчинено всіх можливих виконавчих дій спрямованих на реальне виконання рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 серпня 2014 року постановлена з дотриманням норм процесуального права та підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст.303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області відхилити, а ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 серпня 2014 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді: