Постанова № 40650432, 23.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 вересня 2014 року 11:36 № 826/10773/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю:

представників позивача: Тимчук П.Н., Тютюнник Л.В.,

представника відповідача: Білокур В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом іноземного підприємства «Торговий дім «Авангард» до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки господарські відносини між позивачем та контрагентами були реально виконані сторонами, що підтверджується первинними документами.

В позовній заяві з урахуванням заяви про зміну (уточнення) предмета адміністративного позову позивач просить суд: скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.05.14р. №68326552201 та податкове повідомлення -рішення від 23.05.2014р. №68426552201.

В судовому засіданні, представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Як на підставу своїх заперечень, відповідач посилається на висновки актів перевірки контрагентів позивача, відповідно до яких вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві на підставі пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, абз.1,2,4 пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, проведено планову виїзну перевірку Іноземного підприємства «Торговий дім «Авангард» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 06.12.10р. по 31.12.12р., валютного та іншого законодавства за період з 06.12.10р. по 31.12.12р., за результатами чого складено акт від 14.02.13р. №154/26-55-22-01/37449049.

В ході проведення перевірки, податковим органом встановлено порушення ІП «ТД «Авангард»: пп.138.1.1. п. 138.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств у сумі 915043грн.; п.п.185.1 ст.185, п.198.1 п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 748545грн.

На підставі акту перевірки від 14.02.13р. №154/26-55-22-01/37449049, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення з податку на додану вартість від 11.03.14р. №347265522001, яким збільшено суму грошового зобов'язання на загальну суму 935773грн. та податкове повідомлення-рішення від 11.03.14р. №34626552201 за платежем податок на прибуток, на загальну суму 1108252грн.

Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами розгляду первинної скарги, Головне управління Міндоходів у місті Києві прийняло рішення від 16.05.14р. №4405/10/26-15-10-06-15, яким скаргу позивача задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві від 11.03.14р. №34626552201 про сплату податку на прибуток в частині основного платежу у розмірі 91 171,00грн., та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 16 868,00, а в іншій частині - залишено без змін, та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві від 11.03.14р. №34726552201 про сплату податку на додану вартість в частині основного платежу у розмірі 60874,00грн., та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15 219,00грн. - і іншій частині - залишено без змін.

На підставі акту від 14.02.13р. №154/26-55-22-01/37449049 та листа Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16.05.14р. №6814/7/26-15-10-06-12, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві прийнято податкове повідомлення -рішення від 23.05.14р. №68326552201, за платежем податок на додану вартість на загальну суму 859680,00 грн., з яких за основним платежем - 687744,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 171936,00грн. та податкове повідомлення-рішення від 23.05.14р. №68426552201 за платежем податок на прибуток на зальну суму 1 000 213грн., з яких за основним платежем 823872грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 176341грн.

Судом встановлено, що ІП «Торговий дім «Авангард» мало господарські відносини з ТОВ «Авіста-Логістік» на підставі договору від 30.09.2011 №30/09-11 з надання логістичних послуг, договору від 09.09.2011 № 01/09/11 з надання транспортного експедирування та додаток №1 «Умови перевезення вантажів» до договору №01/09-11 від 9.09.2011р.

Як вбачається з матеріалів справи, ІП «Торговий дім «Авангард» включено до складу податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Авіста-Логістік» суму ПДВ за вересень-грудень 2011року, січень-лютий, квітень, липень-жовтень, листопад-грудень 2012 року у розмірі 748 618,00грн. та до складу витрат у сумі 4298460,00грн., у тому числі за 2011рік суму 618303,00грн., за 2012 рік на суму 3 680157,00грн.

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві при проведенні перевірки використано акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Авіста-Логістік» від 15.11.13р. №1877/26-57-22-03-07/37588080 щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 02.03.11р. по 31.12.12р., у відповідності до якого стан ТОВ «Авіста-Логістік» - « 09» - направлено повідомлення про відсутність за місцем знаходження. Відповідно до довідки від 31.10.13р. №2129/вн/26-57-07-02 - підприємство не знаходиться за податковою адресою, у зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про документальне не підтвердження здійснення господарських операцій із платниками податків за період з 02.03.11р. по 31.12.12р.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься інформація, надана ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві щодо місцязнаходження ТОВ «Авіста-Логістік» а саме: ТОВ «Авіста-Логістік» знаходиться за юридичною адресою: 08154, Київська область, місто Боярка, вул. Білгородська,19-а; фактичною адресою: 3115, м.Київ, вул.пр-т Перемоги,136, кВ.34. Стан платника - « 65» платник з наступного року (основне місце обліку) в ДПІ у Києво-Святошинському р-ні ГУ Міндоходів у місті Києві.

Окрім того, податковим органом встановлено, що відповідно до баз даних ДПІ ТОВ «Авіста-Логістік» мало фінансово-господарські відносини з ТОВ «Акватрейдінг» та ТОВ «Едвертайзінг Консалт».

Відповідно до акту перевірки від 11.04.13р. №1262/22-621-33883974 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Акватрейдінг» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість за період з 01.01.10 по 31.12.12р., встановлено, що балансова вартість виробничих фондів ТОВ «Акватрейдінг» - 0 тис. грн., чисельність працюючих - 1 особа, транспортні засоби - відсутні, не встановлено фактичної адреси підприємства, у зв'язку з чим податковим органом зроблено висновок про відсутність факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Акватрейдінг».

Щодо контрагента ТОВ «Авіста-Логістік», податковим органом, за даними акту від 21.03.13р. №1020/22-221-36972694 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Едвертайзінг Консалт», висновку від 14.03.13р. №427ДПІ/074/38 щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності, встановлено проведення підприємством транзитних потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно контрагентам, які не виконують податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

На підтвердження реальності здійснення господарських відносин між позивачем та контрагентом, в матеріалах справи містяться копії: актів здачі-приймання робіт, товарно-транспортних накладних.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Витратами відповідно до пп.14.1.27. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигоду вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що для формування податкового кредиту та витрат, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентами, суд приходить до висновку, що позивач мав всі правові підстави для формування податкового кредиту та витрат, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".

Крім того, в обґрунтування законності спірних податкових повідомлень-рішень відповідач посилається на висновки актів перевірки відносно контрагентів позивача, зокрема, щодо відсутності первинної документації, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, тощо.

В даному випадку, суд не може не зауважити, що відповідачем було залишено поза увагою той факт, що в зазначених вище актах предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит та витрати, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження відсутності факту реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного суд вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Окрім вищевикладеного суд вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Отже, суд вважає, що у позивача були всі підстави для віднесення витрат пов'язаних із веденням господарської діяльності до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.05.14р. №68326552201.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.05.2014р. №68426552201.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 26.09.2014р.

Суддя Є.В. Аблов