Постанова № 40642665, 18.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 вересня 2014 року 10:05 № 826/9713/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Сізих Х.С. вирішив адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до1. Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, 2. Голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації Тихонова М.В.провизнання протиправними розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

за участю представників сторін:

позивач: ОСОБА_1

від позивача: ОСОБА_3

від відповідача 1: Король А.В.

від відповідача 2: не з'явився.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 вересня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації Тихонова М.В. в якому просить:

1. Визнати протиправним Розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 12 червня 2014 року № 206-К.

2. Визнати протиправним Розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 16 червня 2014 року № 209-К.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації.

4. Стягнути з Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації середній заробіток за час вимушеного прогулу.

5. Відшкодувати моральну шкоду шляхом публічного вибачення Головою Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації Тихоновим М.В. перед ОСОБА_1 при свідках - начальниках структурних підрозділів Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації за адресою: м. Київ, вул. Тимошенка, 16.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головою Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації прийнято протиправні розпорядження від 12.06.2014 р. № 206-К та від 16.06.2014 р. № 209-К, внаслідок чого, позивача було звільнено за прогул без поважних причин відповідно до ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили, що оскаржувані розпорядження прийняті відповідачем 2 з перевищенням повноважень, а тому підлягають скасуванню. Під час звільнення відповідачами порушено норми Кодексу законів про працю України, що полягає у недотриманні процедури звільнення.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні з огляду на їх необґрунтованість. Вважає прийняті відповідачем 2 оскаржувані розпорядження такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без його участі або клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Заперечень або пояснень по суті заявлених позовних вимог суду не надано.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації.

Відповідно до Розпорядження від 23.12.2010 р. № 4-К, ОСОБА_1 було присвоєно 7 (сьомий) ранг державного службовця.

23 квітня 2014 року позивач звернувся до Філії № 2 комунального некомерційного підприємства «Центр первинного медико-санітарної допомоги № 1» Оболонського району м. Києва за медичною допомогою.

23 квітня 2014 року Філією № 2 комунального некомерційного підприємства «Центр первинного медико-санітарної допомоги № 1» Оболонського району м. Києва позивачу був виданий листок непрацездатності серії АГИ № 687182, згідно якого, позивач перебував на лікарняному з 23 квітня 2014 року по 8 травня 2014 року.

12 травня 2014 року вказаний листок непрацездатності позивач передав відповідачу 2.

12 червня 2014 року Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації Тихонова М.В. вирішено: вважати недійсним листок непрацездатності, відсутність позивача на робочому місці вважати прогулом без поважних причин.

Вважаючи оскаржувані розпорядження протиправними та такими, що винесені всупереч чинному законодавству, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач перебував на публічній, тобто державній службі, а саме на посаді першого заступника голови Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації.

Як вже зазначалось, суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII «Про державну службу» (надалі - Закон N 3723-XII).

Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).

Так, підставою для звільнення позивача є прогул без поважних причин.

Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону N 3723-XII державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), а також з підстав, визначених даною статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами передбаченими КЗпП України, на цю особу можуть поширюватися гарантії передбачені цим Кодексом (наприклад, заборона звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності), якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу) (п. 24).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується листком непрацездатності серії АГИ № 687182 з 23 квітня 2014 року по 8 травня 2014 року позивач перебував на лікарняному.

Статтею 30 Закону N 3723-XII передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у КЗпП. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону N 3723-XII; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону N 3723-XII; притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

Так, за змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

Таким чином, вирішуючи справу про звільнення позивача суд повинен встановити чи було дотримано порядок звільнення, передбачений трудовим законодавством (чи від позивача відбиралися письмові пояснення; чи є обґрунтування підстав (причин, мотивів) неналежного виконання службових обов'язків; чи обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення є мотивованим; чи не звільнено позивача під час перебування на лікарняному).

Як слідує з матеріалів справи, Головою Оболонської районної державної адміністрації 12 червня 2014 року винесено Розпорядження № 206-К, яким листок непрацездатності серії АГИ № 687182 з 23 квітня 2014 року по 8 травня 2014 року визнано недійсним, що й стало підставою для звільнення позивача.

Організаційно-процедурні питання діяльності Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації регулюються Регламентом Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, затвердженої Розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 31.01.2014 р. № 55 (надалі - Регламент).

Відповідно до п. 1.1 Регламенту визначено, що основні засади організації діяльності Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, її апарату та структурних підрозділів визначаються Законами України «Про місцеві державні адміністрації», «Про столицю України- місто-герой Київ», положеннями про структурні підрозділи Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, рішеннями Київської міської ради, розпорядженнями Київського міського голови, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розпорядженнями Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації та цим Регламентом.

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій регламентовано Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року N 586-XIV (надалі - Закон N 586-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону N 586-XIV на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455, тимчасова непрацездатність працівника засвідчується листком непрацездатності.

Згідно із п. 2.1 Інструкції № 455 листок непрацездатності в разі захворювання чи травми видається на весь період тимчасової непрацездатності (обраховується в календарних днях) до її відновлення або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією (МСЕК).

Відповідно до п. 8.1 Інструкції № 455 відповідальність за стан організації та якості експертизи тимчасової непрацездатності, зберігання та облік документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, несе керівник закладу охорони здоров'я.

Системний аналіз положень Регламенту, Закону N 586-XIV дає суду підстави стверджувати, що останніми не передбачено право відповідача 2 визнавати недійсними листки непрацездатності. Водночас, в силу п. 8.1 Інструкції таке право надано керівнику закладу охорони здоров'я.

Слід також зазначити, що листок непрацездатності, який виданий з порушенням вимог чинного законодавства, може бути визнаний судом недійсним.

Натомість доказів, які б свідчили про недійсність листка непрацездатності серії АГИ № 687182 суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Розпорядження Голови Оболонської районної державної адміністрації від 12 червня 2014 року № 206-К з формулюванням «листок непрацездатності серії АГИ № 687182 з 23 квітня 2014 року по 8 травня 2014 року вважати недійсним» прийнято відповідачем 2 з перевищенням повноважень, а тому є протиправним.

Як зазначає позивач, у відповідності до п. 3.12 Регламенту розпорядження, які видаються Головою Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації повинні пройти відповідну процедуру погодження з відповідними структурними підрозділами шляхом візування проекту розпорядження керівником розробника, відповідним заступником голови, начальником юридичного відділу апарату Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації.

При підготовці проекту розпорядження з питань, що стосуються регулювання трудових, соціальних, економічних відносин, відповідний проект розпорядження в обов'язковому порядку надсилається розробником уповноваженому представнику профспілок (п. 3.4 Регламенту).

Як вбачається з довідки Первинної профспілкової організації Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 04.07.2014 р. № 1, відповідно до статуту Об'єднання первинних профспілкових організацій Київради та Київської міської державної адміністрації та на підставі заяви від 31.12.2010 року, ОСОБА_1 в період з 31.12.2010 р. по 23.04.2014 р. був членом Первинної профспілкової організації Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації.

З огляду на вищенаведене, позивач вважає, що прийняттю оскаржуваного розпорядження, яким його було звільнено з посади, мало передувати отримання відповідачем попередньої згоди профспілкової організації.

Однак, суд не може погодитися з позивачем про необхідність отримання попередньої згоди профспілкової організації на вивільнення, оскільки в силу положень ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України така згода не є обов'язковою.

Разом з тим, статтею 147 КЗпП України визначено звільнення як однин з видів дисциплінарного стягнення.

Статтями 147-149 КЗпП України визначено порядок застосування заходів дисциплінарного стягнення, яким обов'язково передує отримання письмових пояснень від порушника трудової дисципліни.

Як вбачається непрацездатність позивача тривала з 23 квітня 2014 року по 23 червня 2014 року включно, що підтверджується листками непрацездатності: серія АГИ № 687182 (23,04.2014 р. по 08.05.2014 р.), серія АГИ № 636675 від 23.05.2014 р. (з 12.05.2014 р. по 23.05.2014 р.), серія АГИ № 636991 від 06.06.2014 р. (з 26.05.2014 р. по 06.06.2014 р.), серія АГІ № 824802 від 10.06.2014 р. (з 10.06.2014 р. по 24.06.2014 р.).

З 24 червня 2014 р. позивач вийшов на роботу, що підтверджується табелем виходу на роботу.

Однак, доказів того, що від позивача вимагалися та /або були отримані письмові пояснення стосовно його відсутності на робочому місці суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем в порушення положень ст. 149 КЗпП України не було дотримано порядку застосування дисциплінарного стягнення до позивача у вигляді звільнення.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що на відповідача як на роботодавця покладений обов'язок перевірки фактичного знаходження позивача на лікарняному, що не було ним дотримано.

В обґрунтування правомірності своїх дій, представник відповідача 1 послався на акт від 23.04.2014 р., складений Тихоновим М.В. - головою Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, Машошиною Людмилою Віталіївною - начальником відділу з питань кадрової роботи та державної служби, Надточий Галиною Борисівною - начальником відділу організаційно-аналітичного забезпечення роботи голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, згідно якого, ОСОБА_1 з 9.00 до 17.00 перебував на своєму робочому місці без видимих ознак розладу здоров'я, а також без скарг на будь-які розлади здоров'я. За встановленим графіком 23 квітня 2014 року із 17.00 до 19.00 ОСОБА_1 зобов'язаний був здійснювати особистий прийом громадян в приймальні за адресою: вул. Тимошенко, 18.

На прохання відповідача 2 Машошина Л. зателефонувала зі свого мобільного телефону на мобільний номер ОСОБА_1 з питанням щодо припинення його повноважень. ОСОБА_1 заявив, що він припиняє свої повноваження, а відповідний письмовий документ лежить у нього на столі. При перевірці робочого місця ОСОБА_1 відповідного документа, який би підтверджував його заяву про припинення повноважень не було.

Крім того, при огляді табелю виходу на роботу керівних кадрів Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації за квітень 2014 року встановлений факт фальсифікації зі сторони ОСОБА_1, а саме в колонці за 24 квітня напроти прізвища ОСОБА_1 стояв його підпис.

Однак, суд вважає, що даний акт складений з перевищенням компетенції відповідача 2, оскільки доказів фальсифікації підпису, зокрема, вироку суду, який би підтвердив вину позивачу щодо підроблення (фальсифікації) документів та/або підпису на документах, суду не надано.

Слід також зауважити, що в судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що о 8.00 год. ранку 23.04.2014 р. прибув до лікарняного закладу на прийом до лікаря. Однак, після прийому у лікаря - 23.04.2014 р., перебував на робочому місці та здійснював прийом громадян.

24.04.2014 р. головою Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації Тихоновим М.В., та начальником відділу організаційно - аналітичного забезпечення роботи голови Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації Надточий Г.Б. складено акт про відсутність ОСОБА_1 станом на 12.00, 24.04.2014 р. на своєму робочому місці.

За таких обставин, суд вважає висновок відповідача 2 зроблений виключно на суб'єктивних судженнях, а тому не має ніякої доказової сили.

Оцінюючі спірні правовідносини, суд також враховує, що ОСОБА_1 має стаж в державних органах понад 15 років, в тому числі на посаді першого заступника голови Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації з 23.12.2010 року.

Неодноразово позивач був заохочений за сумлінну та безперервну працю в органах державної влади. Будь-яких дисциплінарних стягнень не мав.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що прийняття відповідачем 2 Розпорядження від 12 червня 2014 року № 206-К та Розпорядження від 16 червня 2014 року № 209-К в одноособовому порядку, без погодження, передбаченого Регламентом та Кодексом законів про працю України, вчинене з перевищенням його компетенції та є протиправним.

Аналіз фактичних обставин справи та норм чинного законодавства дає суду підстави дійти висновку, що відповідачами 1, 2 порушено вимоги ст. ст. 40, 43 Кодексу законів про працю України щодо недопущення звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, а також неотримання попередньої згоди профспілкового комітету.

Отже, обравши крайній захід дисциплінарного впливу, відповідач не дотримався встановленої трудовим законодавством процедури звільнення, що є протиправним.

Про недопустимість звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності зазначив також Верховний Суд України у постанові від 01.10.2013 р. у справі №21-259а13.

Водночас суд вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди шляхом публічного вибачення Головою Оболонської районної державної адміністрації Тихоновим М.В. перед ОСОБА_1 при свідках - начальниках структурних підрозділів Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, в кабінеті Голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації за адресою: м. Київ, вул. Тимошенка, 16 не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті ч. 1-3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 р.) суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції.

Позивач зазначає, що звільнивши позивача за прогул, а також висунувши звинувачення позивачу у вчинені дій, що підпадають під ознаки корупції, відповідач 1 створив такі умови для позивача, при яких він не може отримати роботу як в органах державної влади так і в комерційних структурах.

Втім, позивачем не доведено, що саме діями відповідачів порушено його право на отримання роботи в інших державних органах влади чи комерційних структурах.

При цьому, позивачем не доведена вина відповідачів та не зазначено у зв'язку з яким порушеним правом він вимагає моральну шкоду, а відтак, суд не може простежити причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та завданою моральною шкодою.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей і т.д.

Вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди, суд також враховує пояснення відповідача 2, який в судовому засіданні зазначив, що був звільнений з посади Голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації.

Отже, в діях відповідачів 1, 2 відсутній склад правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди позивачу шляхом публічного вибачення.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд має керуватися критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Керуючись статтями 69 - 71, 94, 160- 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 12 червня 2014 року № 206-К.

3. Визнати протиправним та скасувати Розпорядження Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 16 червня 2014 року № 209-К.

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації з 24 квітня 2014 року.

5. Зобов'язати Оболонську районну у м. Києві державну адміністрацію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 24 квітня 2014 року по 18 вересня 2014 року.

6. В іншій частині позовних вимог відмовити.

7. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника голови Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації з 24 квітня 2014 року та присудження виплати йому заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук

Повний текст постанови складено 23.09.2014 р.