Рішення № 40640740, 16.09.2014, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1579/14-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2014 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі

головуючої судді Сарай А.І.

при секретарі Козар Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгород цивільну справу за позовом Державного навчального закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» до ОСОБА_1 про виселення з учнівського гуртожитку без надання іншого житла та стягнення заборгованості по оплаті за проживання,

В С Т А Н О В И В:

Державний навчальний заклад «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про виселення з учнівського гуртожитку без надання іншого житла та стягнення заборгованості по оплаті за проживання. Посилається на те, що Державному навчальному закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти», як правонаступнику Ужгородського професійного машинобудівного ліцею, на праві державної власності належить жиле приміщення (учнівський гуртожиток) загальною площею 5042.6 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1. Адміністрацією навчального закладу було прийнято рішення надати для тимчасового проживання кімнату в учнівському гуртожитку ОСОБА_1, загальною площею 24 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1, про що з відповідачем 01 лютого 2005 року було укладено договір найму житлового приміщення в учнівському гуртожитку. Згідно п. 1.1.3. укладеного договору відповідач зобов'язався своєчасно, не пізніше 10 числа кожного місяця вносити плату за житло та комунальні послуги згідно з встановленими тарифами передбаченими для населення. Тривалий час відповідач старався виконувати свої зобов'язання, але згодом почав ігнорувати, практично не виконувати умови договору, у наданому йому помешканні гуртожитку з'являтися рідко, оплату за проживання та комунальні послуги не проводити зовсім. Внаслідок цього за відповідачем виникла заборгованість у сумі 1437.68 грн. Позивач неодноразово звертався до відповідача в усній та письмовій формі з вимогами звільнити займане жиле приміщення та сплатити заборговану суму за проживання, однак відповідач добровільно виконувати вимоги позивача відмовлявся, і відмовляється на теперішній час, чим самим перешкоджав та перешкоджає виконувати обов'язки адміністрації навчального закладу щодо забезпечення учнів житлом, серед яких є учні, які відносяться до категорії сиріт та осіб позбавлених батьківських прав. Щодо договору найму житлового приміщення в учнівському гуртожитку укладеного між позивачем та відповідачем, то строк його дії закінчився 01.02.2006 року. Нового договору найму житлового приміщення в учнівському гуртожитку навчальним закладом з відповідачем укладено не було так само, як і не було видано йому, адміністрацією навчального закладу, спеціального ордеру на право проживання в учнівському гуртожитку. На підставі наведеного позивач просить виселити ОСОБА_1 із займаної ним АДРЕСА_1, без надання іншого житла та стягнути з відповідача 1437.68 грн. заборгованості по сплаті за проживання в учнівському гуртожитку.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. Директор ДНЗ «УЦПТО» подав заяву в якій просить розглядати справу в його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю та проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України, згідно з якими у разі неявки в судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи, що сторони у судове засідання не з'явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи суд вважає, що позов слід задовольнити повністю виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 129 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Згідно п.п. 9, 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19.12.2005 року власником будівель та споруд Ужгородського професійного машинобудівного ліцею є Держава в особі Верховної ради України, які розташовані в Закарпатській області, АДРЕСА_1, на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 30.11.2005 року № 370.

Наказом Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської ОДА № 583 від 22.07.2013 р. припинено діяльність Ужгородського професійного ліцею шляхом реорганізації (приєднання) до Ужгородського професійного машинобудівельного ліцею, змінено тип Ужгородського професійного машинобудівельного ліцею на Державний навчальний заклад «Ужгородський центр професійно-технічної освіти», установлено, що Центр є правонаступником всього майна, прав та обов'язків закладу.

Відповідно до Положення про гуртожитки № 208 - 86 - п від 03.06.1986 р., Статуту навчального закладу та постанови Кабінету Міністрів України № 38, п. 8, п.п. 3 від 20.01.1997 р., в якій зокрема вказано, що за наявності вільних місць в учнівському, студентському гуртожитках житлом можуть забезпечуватися й інші особи - викладачі, інші працівники навчального закладу, а також сторонні громадяни з дозволу адміністрації навчального закладу, з наданням відповідного ордеру та укладенням договору найму житлового приміщення, адміністрацією навчального закладу було прийнято рішення надати для тимчасового проживання кімнату в учнівському гуртожитку ОСОБА_1, загальною площею 24 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1, про що з відповідачем 01 лютого 2005 року було укладено договір найму житлового приміщення в учнівському гуртожитку.

Згідно п. 1.1.3. укладеного договору відповідач зобов'язався своєчасно, не пізніше 10 числа кожного місяця вносити плату за житло та комунальні послуги згідно з встановленими тарифами передбаченими для населення. Наймодавець має право вимагати в судовому порядку виселення наймача та членів його сім'ї, без надання іншого житла, якщо вони систематично псують чи руйнують приміщення або використовують не за призначенням, або створюють неможливі умови для спільного проживання з ними інших мешканців та якщо не вносять оплату за проживання терміном більше 3 місяців з передачею матеріалів в суд для стягнення заборгованості (п. 2.1.3.).

Надання іншого житлового приміщення вказаним договором не передбачено. Даних про те, що відповідачу ОСОБА_1 надавався ордер на вселення до даного гуртожитку матеріалами справи не встановлено.

Будучи тимчасовим мешканцем зазначеного жилого приміщення, відповідач не набув права постійного користування ним, відповідно до умов договору найму був попереджений адміністрацією позивача про необхідність звільнення займаної ним житлової площі в учнівському гуртожитку та сплати заборгованості за оплату за житло та комунальні послуги.

Відповідно до ст. 6 ЖК УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових приміщень і гуртожитків.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Частиною 1 ст. 109 ЖК УРСР передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

В частині 3 ст. 116 ЖК УРСР вказано, що особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.

Статтями 128, 129, 132 ЖК УРСР та Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 передбачено порядок надання жилої площі у гуртожитку та порядок звільнення такої площі.

Так, відповідно до ст. 127 ЖК УРСР, п. 2 Примірного положення гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Згідно із ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК УРСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Статтею 125 ЖК УРСР, п. 41 Примірного положення визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках зазначених у ст. 124 цього Кодексу, а саме у разі, якщо робітники і службовці припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією за власним бажанням, не може бути виселено певне коло осіб, у тому числі пенсіонерів по старості.

Отже, за змістом наведеного ст. 125, ч. 3 ст. 132 ЖК УРСР застосовуються до житлових правовідносин, одним із суб'єктів, яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.

Таким чином, закріплені в ст. 125 та ч. 3 ст. 132 ЖК УРСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з гуртожитку громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах.

За змістом вказаних норм жила площа в гуртожитку надається особам, які перебувають з підприємством у трудових відносинах. Надання жилої площі особам, які не працюють на підприємстві, без спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету та на підставі договору оренди, є порушенням діючого законодавства.

З матеріалів справи вбачається, адміністрація позивача та профспілковий комітет спільного рішення про надання ОСОБА_1 жилої площі в гуртожитку не приймали. Адміністрація позивача також не видавала відповідачу спеціальний ордер для заселення кімнат в гуртожитку. Відповідач не перебував з позивачем у трудових відносинах.

Діючим законодавством не передбачено укладення договору найму для проживання в гуртожитку і такий договір не може бути підставою для користування житловою площею в гуртожитку. Право користування жилим приміщенням у гуртожитку члена сім'ї (або колишнього члена сім'ї) є похідним від права особи, якій у встановленому порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період роботи. Особи, визнані такими, що незаконно вселилися в гуртожиток та члени їх сімей підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення на підставі ст.ст. 109, 116 ЖК УРСР.

За таких обставин відповідач без законних підстав вселився та проживає в спірних житлових приміщенням гуртожитку, а тому не набув права на користування ними.

Відповідно до вищевказаних норм матеріального права особи, визнані такими, що незаконно вселилися в гуртожиток та члени їх сімей підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення на підставі ст.ст. 109, 116 ЖК УРСР.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача, щодо виселення відповідача є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Також встановлено, що взяті на себе зобов'язання за договором найму житла в гуртожитку відповідач належним чином не виконував і за період 2011-2013 роки у нього перед позивачем виникла заборгованість по оплаті за житло та комунальні послуги в розмірі 1437.68 грн., що стверджується довідкою про розрахунок наявної заборгованості позивача № 165 від 29.01.2014 р.

Відповідно до ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Згідно ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Тому суд приходить до переконання про доведеність позову в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті за проживання в учнівському гуртожитку.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати у сумі 487.2 грн. сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209, 213-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 124-129, 132 ЖК Української РСР, ст.ст. 810, 815 ЦК України суд,

Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Виселити ОСОБА_1 із АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного навчального закладу «Ужгородський центр професійно-технічної освіти» 1437 (одну тисячу чотириста тридцять сім) гривень 68 копійок заборгованість по сплаті за проживання в учнівському гуртожитку та 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Головуюча Сарай А.І.