Постанова № 40638643, 24.09.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2014 р. Справа № 914/1844/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Марка Р.І.

суддів Желіка М.Б.

Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від скаржника - Музика М.П. - представник

від позивача - Луньо Б.М. - представник

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Д.С. Агро» б/н від 30.07.2014р. (вх.№ 01-05/3661/14 від 05.08.2014р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 15.07.2014р.

у справі № 914/1844/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-Мікс Україна», с.Хильчиці Золочівського району Львівської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Д.С. Агро», с.Завидче Радехівського району Львівської області

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.07.2014р. у справі № 914/1844/14 (суддя Матвіїв Р.І.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-Мікс Україна» задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Д.С. Агро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Д-Мікс Україна» 3466,96 грн. основного боргу, 962,01 грн. штрафу, 971,12 грн. пені, 293,34 грн. - 3% річних, 258,55 грн. інфляційних втрат та 1 388,52 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «В.Д.С. Агро» звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, б/н від 30.07.14р. (вх.№ 01-05/3661/14 від 05.08.14р.), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2014р. у даній справі в частині стягнення штрафних санкцій скасувати з підстав порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, неповного з'ясування обставин справи, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржник покликається, зокрема, на те, що рішення місцевого господарського суду є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, в порушення статті 43 ГПК України господарський суд не вжив заходів, спрямованих на всебічне, повне і об»єктивне встановлення всіх обставин справи, оскільки у видатковій накладній від 22 травня 2013 року, на підставі якої і виник борг, жодного посилання на договір, укладений між позивачем та відповідачем немає, а відтак, на думку скаржника, поставка відповідно здійснювалась не на підставі договору, а мало місце окреме зобов»язання, що в свою чергу унеможливлює нарахування позивачем штрафної санкції у вигляді пені. Окрім того, як вважає скаржник, оскільки дані правовідносини між сторонами виникли не на підставі договору, а на підставі видаткової накладної і не було жодним чином передбачено строк виконання зобов»язання, то відповідно зобов»язання повинно було бути виконано на вимогу позивача протягом семи днів, а фактично така вимога була скерована із поданням позовної заяви, оскільки до того часу ані претензій, ані будь-яких інших офіційних звернень з вимогою погасити решту боргу не було, тому і нараховані санкції за час прострочки виконання зобов»язання є необгрунтовані.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Д-Мікс Україна»» у відзиві на апеляційну скаргу просило рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2014р. у даній справі залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 05.08.2014р. справу за № 914/1844/14 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням голови суду від 05.08.2014р. у склад колегії для розгляду справи введено суддів Бойко С.М. та Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2014р. (колегією суддів у складі головуючого судді Марка Р.І., суддів Бойко С.М. та Бонк Т.Б.) апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.08.2014р.

Розпорядженням голови суду від 26.08.2014р. в склад судової колегії внесено зміни, замість суддів Бойко С.М. та Бонк Т.С. введено суддів Желіка М.Б. та Костів Т.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.08.2014р. (колегією суддів у складі головуючого судді Марка Р.І., суддів Желіка М.Б. та Костів Т.С.) розгляд апеляційної скарги відкладався на 24.09.2014р., з підстав, викладених у вказаній ухвалі.

В судове засідання 24.09.2014 року прибули представники позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вирішила, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, з огляду на наступне.

06 лютого 2012 року між сторони уклали договір поставки № 149/02/12 (надалі по тексту - договір), згідно з п. 1 якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити, а покупець прийняти і оплатити корма та кормові добавки, (надалі по тексту рішення - товар), в асортименті, комплектності та кількості згідно з замовленнями покупця.

Відповідно до п. 2.4 договору покупець замовляє товар за сім календарних днів до його очікуваної поставки. Видача постачальником товару покупцю підтверджує наявність попереднього замовлення (письмового чи усного) покупцем поставки товару.

Відпуск товару постачальником покупцю здійснюється на підставі видаткових накладних (п. 2.5 договору).

На виконання умов вказаного договору постачальником згідно з видатковими накладними, перелік яких наведено в картці клієнта "Агро В.Д.С. ТзОВ", які долучена до позовної заяви, рахунками-фактурами № ДУ-000181 від 15.12.2012 року на суму 36 105 грн. 90 коп., № ДУ-000063 від 19.12.2012 року на суму 27 480 грн. 00 коп., № ДУ-000026 від 09.01.2013 року на суму 51 676 грн. 60 коп., № ДУ-000039 від 15.01.2013 року на суму 46 656 грн. 00 коп., № ДУ-000054 від 04.02.2013 року на суму 25 064 грн. 20 коп., № ДУ-000065 від 19.02.2013 року на суму 23 328 грн. 00 коп., № ДУ-000156 від 20.03.2013 року на суму 25 920 грн. 00 коп., № ДУ-000220 від 05.04.2013 року на суму 48 294 грн. 00 коп., № ДУ-000256 від 11.04.2013 року на суму 53 660 грн. 00 коп., № ДУ-000292 від 22.04.2013 року на суму 40 916 грн. 96 коп., № ДУ-000520 від 22.05.2013 року на суму 32 196 грн. 00 коп., податковими накладними № № 372, 476, 149, 243, 46, 47, 460, 604, 259, 442, 828, 700, 704, покупцю поставлено товар на загальну суму 411 297 грн. 66 коп.

Як підтверджується відомостями у картці клієнта ТзОВ "В.Д.С. Агро" з 06.02.2012 року по 06.05.2014 року, відповідач здійснював часткову оплату за поставлений товар, зокрема, на суму 406 330 грн. 70 коп. Несплаченими на момент складення позовної заяви залишались 4 966 грн. 96 коп.

У зв'язку з частковим (1 500 грн.) погашенням заборгованості відповідачем 15.05.2014 року, тобто у період між складенням позовної заяви (06.05.2014 року) та поданням її до суду (27.05.2014 року), у процесі розгляду справи позивачем подано клопотання про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 3 466 грн., 96 коп., 926 грн. 01 коп. штрафу, 1 346 грн. 85 коп. пені, 293 грн. 34 коп. 3 % річних, 258 грн. 55 коп. інфляційних втрат, в решті частини позовних вимог провадження просив закрити.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються та документарно не спростовувались.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, сторони уклали договір поставки, який став підставою виникнення взаємних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Видача постачальником покупцю товару у відповідності до видаткових накладних, які підписані обома сторонами та скріплені їх гербовими печатками, свідчить про підтвердження наявності попереднього замовлення.

Матеріалами справи (видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, описаними вище) підтверджено факт поставки товару позивачем на суму 411 297 грн. 66 коп. Договором сторони визначили умови розрахунків за поставлений товар (оплата за товар здійснюється покупцем за договірною ціною шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше як за один день до поставки товару, замовленого згідно з п. 2.4 договору). У рахунках-фактурах, що надсилалися відповідачу для здійснення оплати, зазначалися конкретні дати оплати.

Відповідно до п. 3.2 договору грошові зобов'язання, які не виконані покупцем у вказаний термін, вважаються протермінованими із наступного дня, по який повинні бути здійснені платежі у відповідності із умовами даного договору, до дня фактичної оплати за отриманий товар.

Згідно з актом звірки, поданого представником відповідача, та банківською випискою від 15.05.2014 року про сплату відповідачем 1 500 грн., поданою представником позивача, станом на момент звернення з позовною заявою та на момент вирішення спору заборгованість за поставлений товар становить 3 466 грн. 96 коп. Відтак, представником відповідача не спростовується та не оспорюється наявність заборгованості у розмірі 3 466 грн. 96 коп., у зв'язку з чим вказана сума підставно стягнута з відповідача, оскільки останнім порушено умови договору поставки в частині здійснення оплати за отриманий товар.

Стосовно клопотання представника позивача про закриття провадження в решті частини позовних вимог, суд обгрунтовано зазначив наступне. Таких дій як закриття провадження у справі суд вчиняти не може, так як такі не передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Розцінюючи подане клопотання як клопотання про припинення провадження у певній частині, підстав для його задоволення немає, оскільки припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі. Так, порушуючи провадження у справі 29.05.2014 року, борг у розмірі 1 500 грн. вже не існував, тому в цій частині стягнення основного боргу суд першої інстанції підставно відмовив.

Крім суми основного боргу, позивач також просив стягнути штраф у розмірі 3% від суми простроченого платежу 962 грн. 01 коп., пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення у сумі 1 346 грн. 85 коп., 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 293 грн. 34 коп., інфляційні втрати в розмірі 258 грн. 55 коп. З приводу заявлених вимог слід зазначити наступне.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У договорі (п. 6.2) сторони визначили, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, він сплачує штраф у розмірі трьох відсотків від суми простроченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Тобто іншого, ніж шестимісячного періоду нарахування пені, сторони не встановили.

Представник скаржника не погоджується із нарахуванням штрафних санкцій, зокрема, з тих підстав, що товар на суму 32 196 грн. 00 коп. нібито поставлявся не в рамках укладеного договору, а мало місце окреме зобов'язання, і відповідно постачальником мала пред'являтися вимога про здійснення оплати на підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Проте, таке твердження представника скаржника спростовується позицією Пленуму Вищого господарського суду України, наведеної в п. 1.7 постанови від 17.12.2013 року № 13 (цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.).

Видаткова накладна на суму 32 196 грн. 00 коп. підписана представниками обох сторін, скріплена печатками юридичних осіб; на здійснення оплати товару на вказану суму відповідачу направлявся рахунок-фактура від 22.05.2013 року із зазначенням підстави - договір № 149/02/12 від 06.02.2012 року, що свідчить про узгодженість дій сторін, прийом товару покупцем і безпідставність заперечень представника відповідача. Тобто беручи до уваги твердження позивача, обов'язок по оплаті отриманого товару покупцем виник уже в наступний день після отримання товару. Однак, матеріалами справи не доведено, що поставка товару 22.05.2013 року здійснювалась поза межами укладеного договору, відтак, до правовідносин між сторонами застосовуються положення договору № 149/02/12 від 06.02.2012 року.

Здійснивши перерахунок пені у відповідності з вимогами законодавства, враховуючи зміну розміру облікової ставки НБУ, момент прострочення виконання зобов'язання та шестимісячний період нарахування пені (з 23.05.2013 року по 23.11.2013 року), судом першої інстанції встановлено, що стягненню за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягає пеня у розмірі 971 грн. 12 коп.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

У відповідності із ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вірно не взяті судом першої інстанції до уваги також заперечення відповідача стосовно неправильного обрахунку позивачем розміру штрафних санкцій, оскільки позивач відштовхується від суми заборгованості 4 966 грн.96 коп., а не від суми 3 466 грн. 96 коп. Однак, договором сторони встановили, що нарахування штрафних санкцій здійснюється від простроченої суми, а не від несплаченої. Більше того, розрахунок здійснено станом на 06.05.2014 року і простроченою, як і несплаченою, була саме сума 4 966 грн. 96 коп.

Із наявних у матеріалах справи документів, судом встановлено, що на підставі нездійснення вчасної оплати за видатковою накладною № ДУ-6000918 від 22.05.2013 року у відповідача виникла заборгованість в розмірі 32 066 грн. 96 коп. У відповідності з положеннями п. 6.2 договору позивачем правомірно нараховано штраф у розмірі 962 грн. 01 коп.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України). Крім цього, договором (п. 6.3 договору) передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, та інфляційні втрати.

Враховуючи прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем та наведені положення, позивач правомірно та математично правильно нарахував 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в розмірі 293 грн. 34 коп., а також інфляційні втрати в розмірі 258 грн. 55 коп.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають частково до задоволення.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні Господарського суду Львівської області від 15.07.2014р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2014 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2014 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Д.С. Агро» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 15.07.2014р. у справі № 914/1844/14 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

6. Повний текст постанови складено « 25» вересня 2014р.

Головуючий суддя Марко Р.І.

суддя Желік М.Б.

суддя Костів Т.С.