Ухвала суду № 40634521, 20.05.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 травня 2014 рокусправа № 811/1470/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Пасічника А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у справі № 811/1470/13-а за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Швейна фабрика "Україна" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: №0000380227 від 17.04.2013р., №0000390227 від 17.04.2013р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватного підприємства та з податку на додану вартість, оскільки висновки в акті перевірки ґрунтувалися на висновках акта про неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів ТОВ "Фаворит Груп "Нові Технології", ТОВ "К-РЕАЛ", ПП "Укртрансоил", згідно яких операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків, мають ознаки нікчемності. Позивач вважає висновки помилковими, оскільки при складанні акта не здійснювалося повного аналізу господарської діяльності платника податків. Нікчемність правочинів доводиться лише в судовому порядку, однак судом правочини недійсними не визнані.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року адміністративний позов задовільно повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби №0000380227 від 17.04.2013р., яким збільшено ТДВ "Швейна фабрика "Україна" суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на суму 47307,00 грн.; Визнано протиправним та скасувано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби №0000390227 від 17.04.2013р., яким збільшено ТДВ "Швейна фабрика "Україна" суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на суму 54640,00 грн.

Не погодившись з винесеною постановою відповідач подав апеляційну скаргу, якою просив скасувати вищезгадану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що товариство з додатковою відповідальністю "Швейна фабрика "Україна" первинно зареєстроване як юридична особа 30.08.1993р., останні реєстраційні дії відбулися 20.12.2007р.

З 03.04.2013р. по 04.04.2013р. посадовими особами Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "Укртрансоил" за період з 01.12.2012р. по 31.12.2012р., ТОВ "Фаворит Груп "Нові Технології" з 01.09.2011р. по 30.09.2011р. та з 01.03.2012р. по 31.03.2012р., ТОВ "К-РЕАЛ" з 01.09.2012р. по 31.09.2012р.

За результатми перевірки складено акт №41/22-7/02970613 від 08.04.2013р. (а.с.16-47), згідно якого встановлено порушення:

- п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в т.ч. за вересень 2011р.-7901,76 грн.; за березень 2012 року - 6000 грн., за вересень 2012р. - 13999,20 грн., за грудень 2012 р.- 9944,60 грн.

- п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства за ІІ-ІІІ квартали 2011 року -9087 грн., І квартал 2012р. - 6300 грн., ІІІ квартал 2012р. - 17247 грн., та 2012 рік - 12895 грн.

Перевіркою встановлено, що правочини між ТДВ "Швейна фабрика "Україна" та ТОВ "Фаворит Груп "Нові Технології", ТОВ "К-РЕАЛ", ПП "Укртрансоил" здійснені без мети настання реальних наслідків. Зазначені правочини, відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України, є нікчемними, і в силу ст.216 ЦК України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Судова колегія зазначає, що судом першої інстанції наведено та матеріалами справи підтверджено достатньо доказів реальності господарських взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ "Фаворит Груп "Нові Технології", ТОВ "К-РЕАЛ", ПП "Укртрансоил" доведена у повній мірі та не викликає сумніву, оскільки наявні всі необхідні первинні документи бухгалтерського обліку. Жодних недоліків, неточностей вони не містять і мають усі необхідні реквізити.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно було зазначено норми чинного законодавства, а саме пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, статтями 135-137, 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу, п.138.4 п.138.6 ст.138, п.138.8 ст.138 ПК України.

Отже, за своїм змістом наведені норми Податкового кодексу України передбачають як підставу для не включення до валових витрат випадок відсутності розрахункових, платіжних та інших документів, які зокрема, повинні підтверджувати факт отримання товарів (послуг) від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Суд першої інстанції вірно зазначає, що необхідною умовою для включення витрат до валових витрат підприємства, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Адже для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року N 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Стосовно доводів відповідача щодо нікчемності угод укладених позивачем з вказаними контрагентами, суд зазначає наступне.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Окрім ст. 215, ст.228, ст.203 ЦК України, які застосував суд першої інстанції щодо вирішення питання про нікчемність правочину, суд апеляційної інстанції звертає увагу на ст. 208 Господарського кодексу України, в якій зазначено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; право чини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Суд також звертає увагу на аналогічну правову позицію, яка викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року, та лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання відповідачем договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки відповідача.

З даного приводу, відповідач до суду не звертався, а вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості позиції відповідача.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідача не заслуговують на увагу, оскільки не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, їх посадових осіб, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності певних підприємств та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

Також суд першої інстанції вірно посилається на п. 198.6 ст. 198.6 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (утримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Судом першої інстанції вірно проаналізовано п.201.4 ст. 201, п.201.6 ст. 201, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України зроблено висновок, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої та виданої податкової накладної, а також, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201-204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у справі № 811/1470/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов