Рішення № 40632099, 10.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16276/14 10.09.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь», м.Київ,

ЄДРПОУ 32106398

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар», м.Київ, ЄДРПОУ 37559513

про стягнення 24 153,62 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Хіральдо Рамірес М.М.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар», м.Київ про стягнення основного в сумі 22 728,86 грн. та пені в розмірі 1 424,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» умов договору №807 від 20.06.2011р. поставки в частині здійснення оплати поставленого товару за товарно-транспортними накладними №71639 від 27.07.2013р., №72551 від 30.07.2013р., №72554 від 30.07.2013р., №73348 від 31.07.2013р., №73349 від 31.07.2013р., №73248 від 31.07.2013р., №74882 від 03.08.2013р., №74883 від 03.08.2013р., №74991 від 05.08.2013р., №74992 від 05.08.2013р. та №76182 від 07.08.2013р.

Відповідач в судові засідання 27.08.2014р. та 10.09.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у розгляді справи не скористався.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду спору, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Частиною ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03040, м.Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, буд.68.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 07.08.2014р. та від 27.08.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як слідує з матеріалів справи, процесуальні документи, що надсилались Товариству з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар», були повернуті на адресу господарського суду міста Києва 13.08.2014р. та 05.09.2014р. з відмітками органу поштового зв'язку «інші причини, що не дали змоги виконати (організація вибула)».

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

З огляду на неявку відповідача в судові засідання, господарський суд зазначає, що відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Разом з цим, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Одночасно, судом враховано, що ухвалою від 27.08.2014р. господарського суду міста Києва явка в засідання суду представників сторін, зокрема відповідача, обов'язковою не визнавалась.

Незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені вказаним учасником судового процесу докази, господарський суд встановив:

20.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» (покупець) укладено договір №807, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити товар (передати у власність покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його вартість на умовах, визначених даним правочином.

Відповідно до ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія, чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно із ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати.

Частиною 1 ст.632 вказаного Кодексу України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

За змістом п.п.9.1, 9.2 зазначеної вище угоди правочин вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та закінчується 31.12.2011р.

Пунктом 9.11 договору №807 від 20.06.2011р. передбачено, що якщо за один місяць до закінчення строку, вказаного у п.9.2 правочину, жодна із сторін не попередить у письмовій формі про свій намір припинити дію останнього, договір вважається пролонгованим на один календарний рік, на тих же умовах. При цьому, сторони зобов'язуються надати документ, що підтверджує реквізити сторін.

Тобто, за висновками суду, сторонами обумовлено можливість продовження строку дії договору після 31.12.2011р. на один рік. Повторне продовження дії укладеної між сторонами угоди положеннями договору №807 від 20.06.2011р. не передбачено.

Жодних додаткових угод, які б засвідчували волевиявлення контрагентів на пролонгацію зазначеного правочину після 31.12.2012р., сторонами представлено до матеріалів справи не було.

Отже, з наведеного вище вбачається, що строк дії правочину, на який посилається позивач, як на підставу виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків, закінчився 31.12.2012р.

Відтак, пояснення без номеру та дати, що надійшли разом з супровідним листом №87 від 19.08.2014р., Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» про пролонгацію вказаного вище правочину, суд до уваги не приймає, з огляду на погоджені сторонами умови договору.

Одночасно, за змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Аналогічну позицію наведено у постановах від 14.07.2014р. та від 26.06.2014р. Вищого господарського суду по справах №904/1378/14 та №911/4611/13.

Як встановлено судом, протягом липня - вересня 2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» було поставлено, а представником відповідача прийнято товар по товарно-транспортним накладним: №71639 від 27.07.2013р., №72551 від 30.07.2013р., №72554 від 30.07.2013р., №73348 від 31.07.2013р., №73349 від 31.07.2013р., №73248 від 31.07.2013р., №74882 від 03.08.2013р., №74883 від 03.08.2013р., №74991 від 05.08.2013р., №74992 від 05.08.2013р. та №76182 від 07.08.2013р. на загальну суму 22 728,86 грн.

Вказані товарно-транспортні накладні були підписані представниками обох сторін та скріплені печатками господарських товариств без жодних зауважень та заперечень.

Отже, враховуючи приписи чинного законодавства, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України, суд приймає до уваги наведені первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, як належний доказ постачання відповідачу товару на загальну суму 22 728,86 грн., а отже свідчать про виникнення між сторонами правовідносин щодо поставки товару та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, якщо інше не встановлено укладеним сторонами правочином або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч.2 ст.530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, ст.9 названого Закону та фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України. Аналогічну позицію наведено в Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Таким чином, приймаючи до уваги приписи ст.692 Цивільного кодексу України та підписання сторонами товарно-транспортних накладних №71639 від 27.07.2013р., №72551 від 30.07.2013р., №72554 від 30.07.2013р., №73348 від 31.07.2013р., №73349 від 31.07.2013р., №73248 від 31.07.2013р., №74882 від 03.08.2013р., №74883 від 03.08.2013р., №74991 від 05.08.2013р., №74992 від 05.08.2013р. та №76182 від 07.08.2013р., судом встановлено, що строк оплати товару на загальну суму 22 728,86 грн. настав.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару до моменту звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» до суду з розглядуваним позовом у повному обсязі виконано не було.

Ухвалами від 07.08.2014р. та від 27.08.2014р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання грошових зобов'язань з оплати товару.

Однак, вимоги суду Товариством з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» не виконано. Належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів оплати вартості поставленого товару за вказаними вище видатковими накладними до матеріалів справи не представлено.

Слід також наголосити, що відповідачем клопотань про відкладення розгляду справи з метою надання витребуваних вказаними вище процесуальними документами документів не заявлялось.

Одночасно, відповідно до п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Наразі, судом враховано, що відносини сторін виникли між сторонами на підставі поставки товару за вказаними вище товарно-транспортними накладними є способом укладення контрагентами договору у спрощеній формі, а відтак виникнення на підставі таких первинних накладних взаємних прав та обов'язків з постачання товару.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що посилання позивача при зверненні до суду з розглядуваним позовом на договір №807 від 20.06.20114р., строк дії якого, як зазначалось вище закінчився 31.12.2012р., не свідчить про обрання останнім неправильного способу захисту права, а відтак не може бути підставою для відмови у позові. Аналогічну позицію наведено у постанові №913/1580/13 від 13.03.2014р. Вищого господарського суду України.

Враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги всі представлені позивачем до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» про стягнення 22 728,86 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За висновками суду, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» про стягнення з Товариства з обмежено відповідальністю «Масіс Сар» пені в розмірі 1 424,76 грн. підлягають залишенню без задоволення. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір встановлено в договорі.

Наразі, судом встановлено, що при зверненні до суду з вимогами про стягнення пені, позивач посилався на розмір неустойки, який встановлено у п.6.7 договору №807 від 20.06.2011р.

Проте, як зазначалось вище, строк дії вказаного правочину, тобто до моменту виникнення спірних правовідносини, закінчився 31.12.2012р.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що посилання позивача на умови та строки оплати, відповідальність сторін, що погоджені сторонами у п.п.4.2, 6.7 договору №807 від 20.06.2011р., є необґрунтованими, оскільки поставка товару, була здійснена поза межами вказаного правочину, що фактично виключає можливість регулювання спірних відносин вказаною угодою.

Таким чином, оскільки сторонами не було визначено відповідальність відповідача у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання (порядок її сплати та розмір) за спірними накладними господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 1 424,76 грн. Аналогічні висновки наведено у постановах від 16.06.2014р. та від 01.07.2014р. Вищого господарського суду України по справах №904/10238/13 та №905/9180/13.

За таких обставин, враховуючи все наведене вище, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства та позицію Вищого господарського суду України, з огляду на фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» про стягнення 22 728,86 грн. основного боргу, 1 424,76 грн. пені підлягає задоволенню частково.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар», м.Київ про стягнення основного боргу у сумі 22 728,86 грн. та пені у розмірі 1 424,76 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Масіс Сар» (03040, м.Київ, Голосіївський район, проспект 40-річчя Жовтня, буд.68, ЄДРПОУ 37559513) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Рудь» (03179, м.Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, буд.148/1, ЄДРПОУ 32106398) основний борг у сумі 22 728,86 грн., а також судовий збір в розмірі 1 719,23грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 10.09.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 12.09.2014р.

Суддя М.О.Любченко