Постанова № 40631391, 23.09.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

23 вересня 2014 р. № 820/15289/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,

за участі:

представника позивача - Андросова А.О.,

представника відповідача - Шляхти В.В.,

розглянувши адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Харківський завод транспортного устаткування" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Харківський завод транспортного устаткування", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, скасувати податкове повідомлення-рішення №0001172205 від 28.05.2014 року, прийняте начальником Основ'янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області Плотніковим О.П.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсності, підтверджені факти господарських операцій протиправно перекручені, а податкове повідомлення-рішення має бути скасовано.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмових запереченнях обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Приватне акціонерне товариство "Харківський завод транспортного устаткування" зареєстроване як юридична особа 22.10.2003 року та перебуває на обліку Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Фахівцем податкового органу було проведено позапланову невиїзну перевірку ПАТ "ХТЗУ", код за ЄДРПОУ 32677185 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "ЕКО тест" код за ЄДРПОУ 35544847 їх реальності та повноти відображення в обліку за грудень 2012 року.

За результатами перевірки було складено акт від 06.03.2014 року № 651/20-38-22-05-08/32677185, яким встановлено порушення п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 20000,00 грн. за грудень 2012 року.

За результатами висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 28.05.2014 року №0001172205 у розмірі 30000,00 грн.

Позивач не погодився із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням і оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом було залишено податкове повідомлення-рішення без змін, а скарги без задоволення.

Позивач не погодився із зазначеними діями податкового органу та оскаржив їх у судовому порядку.

Судом встановлено, що 12.11.2012 року між ТОВ "Еко Тест" (постачальник) та ПрАТ "ХЗТУ" (покупець) було укладено договір поставки №3/211-12 від 12.11.2012 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар (а.с.38-39). Відповідно до специфікації до договору зазначеним товаром є ротор буровий Р-360 ТУ 26-02.ЭД1.819-79 вартістю 120000,00 грн. (а.с.40).

На виконання зазначеного договору ТОВ "Еко Тест" було виписано рахунок та видаткову накладну (а.с.41-42).

Розрахунки були проведені в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.46-48).

На підставі цього ТОВ "Еко Тест" виписало позивачу податкові накладні (а.с.43-45).

Щодо транспортування зазначеного товару суд встановив таке.

19.10.2012 року ПрАТ "ХЗТУ" було укладено договір з ТОВ "Торговий дім АвтоКРАЗ" на купівлю шасі автомобіля КРАЗ. 26.12.2012 року відповідно до акту приймання-передачі транспортного засобу №193746 ПрАТ "ХЗТУ" прийняв від ТОВ "Торговий дім АвтоКРАЗ" шасі краз-НОМЕР_1, номерний шасі НОМЕР_2, номер двигуна НОМЕР_3, шасі Краз були видані транзитні номерні знаки НОМЕР_4.

З метою транспортування шасі Краз-НОМЕР_1 було укладено трудову угоду з ОСОБА_4, якою передбачена доставка шасі Краз та ротору бурового Р-360 ТУ 26-02.ЭД1.819-79 (а.с.112).

Виконання трудової угоди ОСОБА_4 підтверджується журналом обліку автотранспорту на території заводу.

В подальшому придбаний товар (шасі Краз та ротор буровий) були використані підприємством у власній господарській діяльності для виготовлення підіймального агрегату для ремонту свердловини УПА-60/80ПХ на шасі автомобіля Краз-НОМЕР_1(6х6) "Євро-2" з базовою комплектацією та додатково укомплектованим ротором Р-360 з карданним приводом від редуктора підйомної установки, роторною рамою, привідним карданним валом та захисним кожухом приводу.

Зазначене підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Отже, ТОВ "Еко Тест" виконало свої зобов'язання за даним договором, а позивач прийняв зазначений товар, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Дефектність первинних документів, які було укладено між позивачем та зазначеним вище контрагентом, а також факт нереальності проведення фінансово-господарських операцій судом не виявлено.

Посилання відповідача на висновки акту перевірки контрагенту позивача суд не бере до уваги, оскільки ним не доведено нереальність здійснення контрагентом позивача господарських операцій.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам Податкового кодексу України.

Аналізуючи норми Податкового кодексу України (далі - ПК України) суд встановив таке.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п.п. «а» п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

Згідно з п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Склад валових витрат та порядок їх визначення встановлено статтями 138, 139 ПК України.

Згідно з п. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, недійсним суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, будуть порушувати Кримінальний кодекс України або Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись тим, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений, а саме: Конституції України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також прямо витікає з висновку про те, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочини, що порушують публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинені з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративно-правовими деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що угода, укладена між позивачем та його контрагентом, є чинною та не визнаною у встановленому порядку недійсною.

Судом також встановлено, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Судом встановлено, що придбання позивачем товарів безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, що направлена на отримання доходу.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Крім того, вони не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до валових витрат та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування податкового зобов'язання.

Позивачем надані всі належні первинні документи, що підтверджують реальність придбання товару.

Отже, позивачем було повністю дотримано вимоги ПК України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем зазначених вище норм податкового законодавства.

Таким чином, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до п.п.1, 3 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте податковим органом, є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Харківський завод транспортного устаткування" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0001172205 від 28.05.2014 року..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 25.09.2014 року.

Суддя Н.А. Полях