Постанова № 40631345, 22.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 вересня 2014 року 17:00 № 826/12501/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді Шулежка В.П., судді Амельохіна В.В., судді Погрібніченка І.М.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юнівес» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Міндоходів у м. Києві, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними та скасування рішень про результати розгляду скарг, визнання протиправним та скасування акту,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Юнівес» (далі - позивач, ПрАТ «СК «Юнівес») до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач 1, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач 2, ГУ Міндоходів у м. Києві), Міністерства доходів і зборів України (далі - відповідач 3, Міндоходів України) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0004712202 від 14.05.2014 року про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 71 946,00 грн., № 0000371702 від 14.05.2014 року про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 592,91 грн., визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 17.07.2014 року № 6441/10/26-15-10-06-15, рішення Міндоходів України про результати розгляду скарги від 07.08.2014 року № 1223/6/49-99-10-01-15, визнання протиправним та скасування акту № 157/1-26-50-22-02-32638319 від 29.04.2014 року в частинах: Розділ 3.3 «Доходи страховика від діяльності іншої, ніж страхова»; Розділ 3.6 «Перевірка питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на доходи фізичних осіб згідно кодексу законів «Про працю» від 10.12.1971, Податкового кодексу України від 02.12.2010; ч. 1, 2 Розділу 5 «Висновки».

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що зафіксовані висновки податкового органу про порушення товариством вимог податкового законодавства, а також прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення та рішення не відповідають фактичним обставинам та базуються на хибних висновках відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 1 не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Представник відповідачів 2 та 3 заперечував проти позовних вимог та вважає, що рішення про результати розгляду скарг є обґрунтованими, всебічними, такими, що не підлягають скасуванню, а позов ПАТ «СК «Юнівес» таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ПрАТ «СК «Юнівес» зареєстроване виконавчим комітетом Запорізької міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 09.09.2003 року, реєстраційний номер №11031200000001575, перереєстроване Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 20.11.2008 року, код форми власності - 10.

Юридична адреса ПрАТ «СК «Юнівес» відповідно до установчих документів: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська 72; згідно договору оренди нежитлового приміщення від 15.04.2011 року №68-11 ТР з ТОВ «Техресурси» ( код ЄДРПОУ 30719652) орендна плата за місяць складає 10 650,00 грн., загальна орендована площа складає 106,5 кв.м.

ПрАТ «СК «Юнівес» перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби з 21.01.2009 року за № 146282, станом на момент проведення перевірки перебуває на обліку у ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

На підставі направлень від 11.03.2014 року №647/22-50-22-02, №660/22-50-22-02, №662/22-06, №655/17-02, № 654/17-02, № 666/17-05 та від 19.03.2014 року №428/22-02, №429/22-02, виданих ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, згідно ст. 77 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 25.02.2014 року №529 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання - проведена документальна планова виїзна перевірка ПрАТ «СК «Юнівес» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 29.04.2014 року № 157 /1-26-50-22-02-32638319.

Згідно з висновками, викладеними в акті від 29.04.2014 року податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого зроблено висновок, що ПрАТ «СК «Юнівес» занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова у загальній сумі 870 110,00 грн., у тому числі по періодам: за 1 квартал 2011 року - у сумі 812 553,00 грн. та за 2013 рік у сумі 57 557,00 грн.;

пп. 163.1.1. п. 163.1 ст. 163, пп.164.1.2. п. 164.1., п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1. ст. 167, п.п. «а» п. 171.2 ст. 171, п.п. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в результаті чого зроблено висновок, що ПрАТ «СК «Юнівес» занижено податок на доходи фізичних осіб на суму 1 666,33 грн.

п. 1 ч. 2. ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в результаті чого зроблено висновок, що ПрАТ «СК «Юнівес» занижено ЄСВ в розмірі 33,2 % на суму 2 983,16 грн. за 2013 рік.

Позивач, не погоджуючись із висновками вказаного акту від 29.04.2014 року подав до податкового органу заперечення на акт від 07.05.2014 року.

Рішенням ДПІ у Голосіївському районі від 07.05.2014 року ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.09.2013 р. №9182/10/26-58-22-08-09 висновки акту від 31.12.2013 р. залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі висновків акту від 29.04.2014 р. ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесені податкові повідомлення рішення:

№ 0004712202 від 14.05.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 71 946,00 грн., в том числі, за основним платежем - 57 557,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 389,00 грн.;

№ 0000371702 від 14.05.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 592,91 грн., в тому числі, за основним платежем - 1666,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 926,58 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач в порядку, передбаченому ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив їх до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 17.07.2014 року № 6441/10/26-15-10-06-15 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 07.08.2014 року № 1223/6/49-99-10-01-15 про результати розгляду повторної скарги, податкові повідомлення - рішення залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Позивач, вважаючи, що вищезазначені рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства, звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до Довідки АА №155574 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, види господарської діяльності позивача є - Інші послуги у сфері страхування, крім страхування життя (65.12).

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період у позивача були взаємовідносини з ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (код ЄДРПОУ 30303336).

У вказаному періоді ПрАТ «СК «Юнівес» здійснено операції з передачі ризиків у перестрахування з ПрАТ «Прогрес-Фонд» на підставі договорів про перестрахування на базі ексцедента збитковості № 01-ЭУ/11 та № 02-ЭУ/11 від 04.01.2011 року та передано у перестрахування до ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» отримані страхові платежі на загальну суму 3 553 143 грн., у тому числі за І квартал 2011 року у сумі 3 250 212 грн. та за 2013 рік у сумі 302 931 грн.

Аналіз укладених договорів та нарахованих страхових платежів, а також кількості страхових випадків, за якими прийнято рішення про здійснення страхових виплат (відшкодувань) у розрізі форм та видів страхування здійснений податковим органом під час проведення перевірки, однак до суду вказані документи надані не були.

Відповідно до ст.987 Цивільного кодексу України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб регулює Закон України «Про страхування».

Згідно ст.1 зазначеного Закону, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про страхування» перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Частиною 1 ст.16 зазначеного Закону визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

При цьому, згідно ст.29 Закону України «Про страхування» договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність вини та мети, включених до складу правопорушення, підлягають обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Крім того, при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вказаного вище може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак, доказів існування такого, що набрав законної сили вирок суду по кримінальній справі щодо посадових осіб позивача та/або його контрагента, податковим органом надано не було.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем отримано акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.07.2013 року № 445/2250/30303336 про проведення планової виїзної перевірки ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (код ЄДРПОУ 30303336) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

Згідно вказаного акту, контролюючим органом встановлено, що діяльність ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» не відповідає меті та напрямкам діяльності страхової компанії, яка створена з метою найбільш повного задоволення страховими послугами юридичних та фізичних осіб, підвищення соціального захисту населення, формування ринку страхових послуг, прискорення розвитку ринкових відносин та інноваційних процесів в економіці регіону та України в цілому. Правочини між ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» та контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків страхування. Як вбачається з діяльності ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» укладало договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій із страховими компаніями, які задіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих ризиків. Укладені з ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» правочини є нікчемними та такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Перевіркою встановлено, що ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» мінімізує свої доходи та здійснює передачу страхових ризиків страховим компаніям, які задіяні в схемах мінімізації податкових зобов'язань, які, в свою в свою чергу, здійснюють передачу страхових ризиків між собою та страховими компаніями, які є кінцевими отримувачами страхових платежів по договорах перестрахування, перебувають у стані ліквідації, ліквідовані або відсутні за юридичною та фактичною адресами. Оскільки ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» фактично не мало можливості здійснювати захист майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб-страхувальників, договори з назвою страхові фактично не могли бути виконані, тобто оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеної інформації встановлено укладання контрагентом позивача - ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» договорів страхування, визначеними податковим органом порушеннями, робить їх за змістом актів, спрямованими на надання податкової вигоди для третіх осіб, з метою штучного формування валових витрат.

Суд враховує позицію Вищого адміністративного суду України, яка викладена в інформаційному листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, згідно якого з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з п.п. 156.3.1 Податкового кодексу України, платники податку ведуть окремий облік доходів та витрат, пов'язаних із провадженням страхової діяльності, що оподатковується за ставками, передбаченими пунктом 151.2 статті 151 цього Кодексу, та іншої діяльності, не пов'язаної із страховою, що оподатковується за ставкою, передбаченою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 156.2.3 Податкового кодексу України, прибуток страховика від іншої діяльності, не пов'язаної із страховою діяльністю, а також доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшені на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (у межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування, оподатковуються в порядку, строки і за правилами, встановленими цим Кодексом, за ставкою, визначеною відповідно до пункту 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 135.1 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з п. 137.16 ст. 137 Податкового кодексу України, датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами розділу III Податкового кодексу України.

За змістом пп.135.5.14 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України інші доходи, зокрема, включають інші доходи платника податку за звітний податковий період.

При цьому у відповідності до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З огляду на викладене, оскільки відображенню у бухгалтерському та податковому обліку підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію, враховуючи те, що позивачем в підтвердження здійснення операцій з передачі ризиків у перестрахування не надано жодних первинних бухгалтерських документів, суд дійшов висновку, що ПрАТ «СК «Юнівес» безпідставно занижено доходи від діяльності інша, ніж страхова на суму 3 553 143 грн., у тому числі за І квартал 2011 року у сумі 3 250 212 грн. та за 2013 ріку сумі 302 931 грн.

Провівши системний аналіз вищезазначених норм права та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що відповідачем 1 правомірно визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток, відтак, податкове повідомлення-рішення № 0004712202 від 14.05.2014 року прийняте на підставі, в межах повноважень, що передбачені чинним законодавством України.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 592,91 грн., суд зазначає наступне.

Як зазначено в акті, при перевірці правильності обчислення, повноти і своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб встановлено, що мали місце випадки невірного визначення загального місячного оподатковуваного доходу громадян, невірного визначення податку на доходи фізичних осіб згідно чинного законодавства, а саме, підприємством не утриманий податок на доходи фізичних осіб, який утворився внаслідок отримання грошових коштів під звіт працівниками підприємства (отримані кошти витрачені на купівлю алкогольних напоїв) всього на суму 11108,88 грн.

Порядок оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк визначено п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 170.9.1 «б» п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого пп. 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Для цілей цього пункту до суми перевищення не включаються та не оподатковуються документально підтверджені витрати, здійснені за рахунок готівкових чи безготівкових коштів, наданих платнику податку під звіт роботодавцем на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків, в межах граничного розміру таких витрат, передбаченого у розділі III цього Кодексу, що здійснені таким платником та/або іншими особами з рекламними цілями.

Підпунктом 139.1.1 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, в тому числі витрати на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених ст.157 Податкового кодексу України, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами пп. 140.1.5 п. 140.1 ст.140 Податкового кодексу України).

Згідно пп.164.1.2 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України, загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

При цьому база оподаткування для коштів, надміру витрачених плащиком податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строку є сума надміру витрачених коштів, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за формулою, визначеною п. 164.5 ст.164 Податкового кодексу України.

Разом з цим, пп.164.2.11 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

Підпунктами 168.1.1 та 168.1.2 п.168.1 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом 170.9.2 п.170.9 ст.170 Податкового кодексу України встановлено, що звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку: а) завершує таке відрядження; б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

Зазначені в вище витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді документа про сплату тощо.

Виходячи з наведених норм вбачається, що позивачем не надано до суду відповідних доказів того, що суми коштів отриманих під звіт на придбання алкогольних напоїв, що, як стверджує позивач, були використані на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків, а відтак висновок податкового органу про заниження позивачем грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 11108,88 грн. є правомірним.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення № 0000371702 від 14.05.2014 року відповідач 1 діяв на підставі, в межах повноважень, що передбачені чинним законодавством України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0004712202 та № 0000371702 від 14.05.2014 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо визнання протиправними та скасування рішень Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 17.07.2014 року № 6441/10/26-15-10-06-15, рішення Міндоходів України про результати розгляду скарги від 07.08.2014 року № 1223/6/49-99-10-01-15, суд зазначає наступне

Стаття 56 Податкового кодексу України регламентує способи захисту прав платників податків шляхом адміністративного чи судового оскарження, визначає процедури та процес адміністративного оскарження. Тобто будь які рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному (досудовому) чи судовому порядку.

У разі, коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі його повноважень, встановленої цим Кодексом або іншими законами України, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга платника податків щодо оскарження рішень податкових органів подається лише до вищого рівня органів податкової служби.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування суми податкового зобов'язання чи будь-якого іншого рішення, прийнятого контролюючим органом, є правомірним, покладається на контролюючий орган (пункт 56.4. статті 56 Податкового кодексу України).

За загальними правилами, обов'язок доказування розподіляється наступним чином: позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує вимоги, тобто підставу скарги; посадова особа, на дії (бездіяльність) якої скаржаться, повинна довести обставини, якими вона заперечує проти скарги.

Отже, для встановлення істини по справі контролюючому органу, який прийняв таке рішення, необхідно зібрати доказову базу, що доводить правомірність прийнятого такого рішення, й надати ці докази уповноваженому органу.

Тобто контролюючий орган, який прийняв таке рішення, в процесі адміністративного оскарження доводить правомірність такого рішення.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (пункт 56.10. статті 56 Податкового кодексу України).

Таким чином, на думку суду, Головне управління Міндоходів у м. Києві при розгляді скарги позивача про перегляд податкових повідомлень-рішень № 0004712202 та № 0000371702 від 14.05.2014 року, перевіривши всі обставини та оцінивши подані докази, винесло вмотивоване та правомірне рішення від 17.07.2014 року № 6441/10/26-15-10-06-15 про результати розгляду первинної скарги в межах наданих повноважень, передбачених чинним податковим законодавством.

Якщо орган державної податкової служби приймає рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня.

Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Міністерства доходів і зборів України.

Міністерство доходів і зборів України, в свою чергу, розглянувши оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0004712202 та № 0000371702 від 14.05.2014 року, матеріали перевірки, рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві за результатами розгляду первинної скарги, прийняло вмотивоване рішення від 07.08.2014 року № 1223/6/49-99-10-01-15.

Оскільки, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва доведена правомірність визначення суми грошового зобов'язання платнику податків, надано до суду достатньо доказів на їх підтвердження та прийнято обґрунтовані податкові повідомлення-рішення, суд вважає, що рішення контролюючих органів податкової служби винесені правомірно та в межах наданих їм чинним законодавством повноважень.

В той же час, щодо оскарження акту № 157/1-26-50-22-02-32638319 від 29.04.2014 року в частинах: Розділ 3.3 «Доходи страховика від діяльності іншої, ніж страхова»; Розділ 3.6 «Перевірка питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на доходи фізичних осіб згідно кодексу законів «Про працю» від 10.12.1971, Податкового кодексу України від 02.12.2010; ч. 1, 2 Розділу 5 «Висновки», суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання ними делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Закріплення частиною 2 ст. 2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Таким чином, вирішуючи питання про те, чи поширюється компетенція адміністративного суду на даний спір, суди мають врахувати правовий характер рішення, що оскаржується позивачем.

Так, правовий акт це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин.

При цьому, правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта і відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.

Тобто, особливою відмінністю правового акту від інших управлінських актів є наявність у ньому змісту управління певної особи шляхом встановлення прав і обов'язки для інших суб'єктів.

Акт перевірки - документ, що підтверджує проведення перевірки та відображає факт виявлення порушень, тобто, встановлює певні факти, однак його складення та відображення в ньому виявлених порушень не породжує жодних прав чи обов'язків особи, стосовно якої складено акт, однак ці акти не мають обов'язкового характеру.

З огляду на зазначене, суд вважає, що акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не створює юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення, що характеризується обов'язковістю приписів таких документів для відповідного суб'єкта, а відтак вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав висновками відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування акту № 157/1-26-50-22-02-32638319 від 29.04.2014 року в частинах: Розділ 3.3 «Доходи страховика від діяльності іншої, ніж страхова»; Розділ 3.6 «Перевірка питання правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету податку на доходи фізичних осіб згідно кодексу законів «Про працю» від 10.12.1971, Податкового кодексу України від 02.12.2010; ч. 1, 2 Розділу 5 «Висновки».

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юнівес» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя В.П. Шулежко

Суддя В.В. Амельохін

Суддя І.М. Погрібніченко