Постанова № 40631333, 08.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08 вересня 2014 року 16 год. 46 хв. № 826/11715/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судових засідань Приходько О.В., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 08 вересня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 08 серпня 2014 року надійшов позов приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" (далі - позивач) до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування повністю податкових повідомлень-рішень відповідача від 07 липня 2014 року № 0000224010, № 0000234010, № 0000244010, № 0000254010, № 0000304010, податкового повідомлення-рішення від 07 липня 2014 року № 0000274010 в частині (далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 11 серпня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову та доказах на їх обґрунтування, наданих суду у судовому засіданні 01 вересня 2014 року та протягом судового розгляду справи. Пояснив, що оскаржувані рішення є правомірними та не підлягають скасуванню, оскільки прийняті у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 27 березня по 03 червня 2014 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 18 червня 2014 року складено акт № 623/28-10-40-10/25412086 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2013 року (далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, з урахуванням результатів оскарження акту перевірки в адміністративному (досудовому) порядку, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 1203508,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у загальному розмірі 43161939,00 грн., чим порушено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140, пп. 159.1.1 п. 159.1 ст. 159 Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток згідно з поданими уточнюючими деклараціями в частині нарахування авансових внесків у загальному розмірі 735952,00 грн., чим порушено п. 50.1 ст. 50, пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України;

- занижено податок на доходи фізичних осіб за: січень 2012 року - 118,01 грн.; лютий 2012 року - 1526,53 грн.; березень 2012 року - 1861,55 грн.; квітень 2012 року - 2052,79 грн.; травень 2012 року - 1256,35 грн.; червень 2012 року - 1539,98 грн.; липень 2012 року - 736,46 грн.; серпень 2012 року - 372,56 грн.; вересень 2012 року - 1235,25 грн.; жовтень 2012 року - 491,12 грн.; листопад 2012 року - 347,17 грн.; грудень 2012 року - 1401,83 грн.; січень 2013 року - 2763,81 грн.; лютий 2013 року - 2199,44 грн.; березень 2013 року - 2825,75 грн.; квітень 2013 року - 2418,68 грн.; травень 2013 року - 2293,00 грн.; червень 2013 року - 1086,75 грн.; липень 2013 року - 831,33 грн.; серпень 2013 року - 711,56 грн.; вересень 2013 року - 507,93 грн.; жовтень 2013 року - 1948,69 грн.; листопад 2013 року - 1612,72 грн.; грудень 2013 року - 2081,69 грн., чим порушено пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.1.2 п. 164.1, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 ПК України;

- під час виплати доходу нерезиденту не сплачено податок з доходів нерезидента у розмірах: 1785,06 доларів США; 2688,24 доларів США; 5055,51 доларів США; 1536,48 доларів США; 1715,58 доларів США, чим порушено п. 38.1 ст. 38, п. 160.5 ст. 160 ПК України;

- порушено порядок декларування, за що передбачено накладення штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підставі акту перевірки, 07 липня 2014 року відповідачем прийнято оскаржувані рішення:

- № 0000224010, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1203508,00 грн. за основним платежем та у розмірі 300877,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000234010, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 735952,00 грн. за основним платежем та у розмірі 36798,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000244010, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 566876,00 грн.;

- № 0000254010, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 34220,95 грн. за основним платежем та у розмірі 9065,24 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000304010, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 102070,39 грн. за основним платежем та у розмірі 25517,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0000274010, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 271973,30 грн.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження, вище перелічені рішення залишені без змін.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів, а також аналізу наступних норм та обставин.

Так, стосовно висновку відповідача про заниження позивачем податку на прибуток підприємств та завищення ним від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств суд зазначає наступне.

За переконанням відповідача, зазначені порушення податкового законодавства позивачем допущено, зокрема, внаслідок неправомірного включення до складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат на страхування відповідальності перед третіми особами, сум безнадійної дебіторської заборгованості та відшкодування витрат на пальне (бензин).

Висновок щодо витрат на страхування відповідальності перед третіми особами зроблено відповідачем у зв'язку з неправильною кваліфікацією відносин за договорами добровільного страхування відповідальності перед третіми особами, укладеними між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Юнісон-Гарант" та позивачем.

Відповідач розглядає зазначені відносини як такі, що стосуються страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податків. Відповідач посилається на те, що такий вид страхування не є обов'язковим згідно із законодавством та робить висновок, що витрати на таке страхування є витратами зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб, які не повинні враховуватись при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України.

За переконанням відповідача, серед усіх видів страхування, перелічених у пп. 140.1.6 п. 140.1. ст. 140 ПК України, тільки два (автоцивілка та ядерно-екологічний) пов'язані зі страхуванням цивільної відповідальності перед третіми особами, а тому витрати на страхування якої-небудь іншої відповідальності платника податків не можуть враховуватися у складі витрат.

Поряд з цим, як з'ясовано судом у ході розгляду справи, витрати позивача не стосувались страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Витрати позивача включали витрати на страхування власних ризиків (відповідальність за завдану шкоду).

Норми ПК України не містять обмежень стосовно того, що виключно витрати на два види відповідальності перед третіми особами можуть бути віднесені до складу витрат, оскільки відповідальність перед третіми особами є ризиком здійснення господарської діяльності, який за певних умов може бути досить високим у силу специфіки господарської діяльності.

Страхування відповідальності перед третіми особами не є страхуванням таких осіб.

В акті перевірки зазначено, що витрати на страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб не підлягають віднесенню до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Основним законом, який регулює відносини у сфері страхування, є Закон України "Про страхування", згідно зі ст. 4 якого, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Відповідно до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Суд зазначає, що страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб не є тотожним страхуванню за договорами страхування відповідальності. За цими договорами позивач застрахував ризики власної діяльності, щоб уникнути можливого настання негативних для себе, а не третіх осіб, наслідків у вигляді втрат на відшкодування шкоди, завданої саме позивачем, а не третіми особами.

Викладені обставини підтверджуються п. 2.2 договорів страхування відповідальності, згідно з якими, майнові інтереси страхувальника, які не суперечать закону та пов'язані з його обов'язком відшкодувати, відповідно до чинного законодавства України, заподіяну шкоду третій особі або її майну в процесі здійснення страхувальником господарської діяльності.

Жодні фізичні чи юридичні особи не є застрахованими особами за договорами страхування відповідальності, їх майнові інтереси чи ризики їх діяльності не є предметом цих договорів.

Крім того, за переконанням відповідача, позивач неправомірно відніс до витрат безнадійну заборгованість на підставі рішення суду без попереднього зменшення сум доходу у загальному розмірі 34191293 грн.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що сума у розмірі 34191293 грн. є сумою безнадійної заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірничо-металургійна компанія - Запоріжжя" (далі - ТОВ "УГМК- Запоріжжя") перед позивачем.

Згідно з абз. "г" пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138, абзацу "в" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України, інші витрати звичайної діяльності включають, витрати на створення резерву сумнівної заборгованості, що визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією є безнадійною.

У грудні 2012 року позивачем проведено аналіз дебіторської заборгованості та створено резерв сумнівної заборгованості у розмірі 41777208,00 грн. на дату балансу (01 січня 2013 року), а у жовтні 2013 року позивач розрахував додатковий резерв сумнівної заборгованості у розмірі 34852599,29 грн. Вказана сума резерву включала, у тому числі, суму безнадійної заборгованості ТОВ "УГМК- Запоріжжя" у розмірі 34494356,51 грн.

Позивач належним чином відобразив резерв сумнівної заборгованості у фінансовій звітності, про що свідчать звіт про фінансові результати за 2013 рік та примітки до річної фінансової звітності за 2013 рік.

Резерв сумнівної заборгованості позивачем розраховано із застосуванням абсолютної суми сумнівної заборгованості та визначено у бухгалтерському обліку на підставі належним чином оформленого розрахунку.

Більше того, позивач надавав відповідачу бухгалтерську довідку, що підтверджує нарахування резерву сумнівної заборгованості у бухгалтерському обліку позивача, а також судові рішення, які свідчать про те, що ТОВ "УГМК- Запоріжжя" визнано банкрутом та згодом ліквідовано.

Судом також з'ясовано, що позивач має усі документи, у тому числі первинні, які є належними та допустимими доказами дотримання законодавства при розрахунку суми резерву сумнівної заборгованості.

В акті перевірки зазначено, що позивач неправомірно відніс до складу витрат суми відшкодування витрат на пальне (бензин).

Відповідач стверджує, що позивач начебто використовував пальне у діяльності, яка не пов'язана з господарською діяльністю, та у зв'язку з цим завищив витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, у загальному розмірі 227850,00 грн.

При цьому, як пояснили у ході судового розгляду справи представники позивача та з чим погоджується суд, господарська діяльність позивача полягає, зокрема, у здійсненні роздрібної торгівлі залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами у спеціалізованих магазинах, оптовій торгівлі металами та металевими рудами тощо. Ця діяльність направлена на отримання доходу і тому у повній мірі відповідає визначенню господарської діяльності, визначеному пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Для здійснення зазначеної господарської діяльності позивач залучає відповідних працівників, які для виконання своїх трудових функцій використовують службові автомобілі, для яких позивач купує паливно-мастильні матеріали.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивач має право врахувати витрати для визначення об'єкта оподаткування, якщо вони підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які підтверджують здійснення витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд зазначає, що у позивача наявні усі розрахункові, платіжні та інші первинні документи, які підтверджують здійснення витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів.

У позивача також наявні додаткові документи, а саме подорожні листи, які регулярно складаються працівниками позивача на підтвердження використання службових автомобілів з метою здійснення позивачем господарської діяльності.

Подорожній лист підтверджує як роботу автомобіля, так і працівника, який ним керував. Навіть, якщо така робота виконувалась із порушенням трудового законодавства, її виконання, з точки зору податкового законодавства, відбулося з метою здійснення господарської діяльності зі складанням належних документів (подорожніх листів), які надано до перевірки та наявні у матеріалах справи.

Вищий адміністративний суд України, розглядаючи питання необхідності реєстрації прав користування земельною ділянкою для цілей оподаткування (застосування спеціальних режимів оподаткування) (лист від 28 грудня 2012 року № 2614/12/13-12), зазначив, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Враховуючи пріоритетність застосування норм ПК України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Тобто, враховуючи вище викладені обставини та застосовуючи їх у ситуації стосовно позивача, недотримання норм трудового законодавства, за переконанням суду, не може бути перешкодою для визнання права позивача на врахування витрат для обчислення об'єкта оподаткування, оскільки усі норми ПК України дотримано належним чином.

Стосовно висновку відповідача про заниження позивачем податку на доходи нерезидентів суд зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача ґрунтуються на тому, що винагороди за послуги, надані нерезидентом позивачу за договорами про надання транспортно-експедиторських послуг від 16 серпня 2011 року № 014/11 та від 12 вересня 2011 року № 018/11, начебто, є фрахтом.

Поряд з цим, винагорода, яку позивач сплачував за договорами про транспортно-експедиторські послуги, не є фрахтом, оскільки вона не відповідає визначенню "фрахт", визначеного пп. 14.1.260 п. 14.1 ст. 14 ПК України, відповідно до якого, фрахт є винагородою (компенсацією), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами або для перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Тобто, послуги, за які сплачується фрахт, надаються на підставі договорів перевезення або найму (піднайму) транспортного засобу.

Оскільки договори про транспортно-експедиторські послуги ані за формою, ані за суттю, не є договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин), тому відсутні правові підстави стверджувати, що винагорода за договорами про транспортно-експедиторські послуги є фрахтом. Більш того, у жодному пункті договорів про транспортно-експедиторські послуги не зазначено, що винагорода за послуги нерезидента є фрахтом.

Предметом договорів про транспортно-експедиторські послуги є надання нерезидентом транспортно-експедиторських послуг.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська послуга є роботою, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Тобто, транспортно-експедиторські послуги надаються на підставі договорів транспортного експедирування, а не на підставі договорів перевезення або найму (піднайму) транспортного засобу. Ці договори є абсолютно різними за своїм предметом та іншими характеристиками, регулюються окремими нормами цивільного законодавства України. Тому й винагорода за цими договорами також має різну природу.

Норми ПК України не містять окремого порядку оподаткування транспортно-експедиторських послуг, у зв'язку з чим можна вважати, що винагорода, сплачена нерезиденту за договорами про транспортно-експедиторські послуги, підлягає оподаткуванню на загальних підставах, як винагорода за надані послуги.

Отже, винагорода за надання транспортно-експедиторських послуг, яку позивач сплачував нерезиденту на підставі договорів про транспортно-експедиторські послуги, не є доходом нерезидента із джерелом походження з України, а тому така винагорода не підлягає оподаткуванню в Україні.

Навіть якщо припустити, що винагорода за послуги нерезидента є фрахтом, на чому наполягає відповідач та що спростовується вище викладеними доводами, а також якщо припустити, що згідно із законодавством України, у позивача виникає обов'язок нарахувати та сплатити податок на доходи нерезидентів, то при застосуванні правил міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування, а саме Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст майна (далі - Конвенція), на яку посилається відповідач, було б повне звільнення від оподаткування доходів нерезидентів в Україні.

Конвенція не містить окремих норм, які б врегулювали порядок оподаткування доходів від надання послуг (у тому числі винагороди, яка є фрахтом), а тому для визначення податкових наслідків отримання нерезидентом таких доходів слід керуватись ст. 7 Конвенції "Прибуток від комерційної діяльності" та ст. 21 Конвенції "Інші доходи", аналіз яких свідчить про те, що доходи нерезидента від надання послуг оподатковуються тільки в державі, резидентом якої є такий нерезидент.

Відповідно до п.п. 103.1, 103.3 ст. 103 ПК України, застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Стосовно відхилень уточнюючих декларацій суд зазначає наступне.

Від'ємне значення податку на прибуток у розмірі 735952,00 грн. виникло у зв'язку з неправильною інтерпретацією відповідачем відображення позивачем у рядку 26 уточнюючих декларацій сум авансових внесків.

Заповнення рядка 26 уточнюючих декларацій саме по собі не призводить до змін податкового зобов'язання, а є лише наслідком виправлень інших показників, які беруть участь у розрахунку податкового зобов'язання.

Помилкове заповнення цього рядка, у даному випадку, не впливає на розрахунок розміру податку на прибуток підприємств та, як наслідок, на розмір податкових зобов'язань, а помилкове відображення цих сум в обліковій картці платника податку є технічною помилкою системи обліку відповідача, яка не може бути підставою для встановлення порушень з боку позивача.

Стосовно висновку відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 34220,95 грн.

За переконанням відповідача, службові автомобілі позивача, начебто, використовуються у цілях, які не пов'язані зі здійсненням господарської діяльності.

Такі висновки ґрунтуються на співставленні табелів обліку робочого часу за 2012-2013 роки з подорожніми листами за відповідний період.

Зокрема, у результаті такого співставлення виявлено, що у табелях обліку робочого часу по деяких працівниках зазначено вихідний день. Поряд з цим, згідно з подорожніми листами, працівники здійснювали виїзди на службових автомобілях.

Відповідач вважає, що за таких обставин розцінювати виїзди працівників на службових автомобілях як виконання трудової функції неможливо. Відповідач вбачає у таких виїздах використання працівниками службових транспортних засобів у власних інтересах.

При цьому, як з'ясовано судом у ході розгляду справи, позивач не відшкодовував жодних витрат працівникам, пальне використано для забезпечення господарської діяльності позивача, тому відсутні підстави вважати вартість пального як додаткове благо для працівників.

У ході судового розгляду справи представники позивача пояснили, що працівники позивача здійснюють виїзди на службових автомобілях у вихідні дні у непередбачуваних випадках, що не завжди дозволяє повністю дотриматись встановленого трудовим законодавством порядку залучення працівників до роботи у вихідні дні. Однак, враховуючи пріоритет норм ПК України над нормами іншого законодавства (у тому числі трудового), відсутність документів, які вимагаються Кодексом законів про працю України, але не є обов'язковими відповідно до норм ПК України, не спростовує факт залучення працівників до роботи у вихідні дні та спрямованість такої роботи на здійснення позивачем господарської діяльності.

Використання паливно-мастильних матеріалів у господарській діяльності позивача усуває підстави для визнання таких матеріалів додатковим благом для працівників позивача.

Таким чином, системно проаналізувавши вище викладені норми та обставини, суд прийшов до висновку про помилковість викладених в акті перевірки висновків відповідача та, як наслідок, протиправність оскаржуваних рішень та необхідність їх скасування.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі вище викладених норм та обставин вбачається, що позов приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 07 липня 2014 року:

- № 0000224010, яким приватному акціонерному товариству "Українська гірничо-металургійна компанія" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 1504385,00 грн. (Один мільйон п'ятсот чотири тисячі триста вісімдесят п'ять гривень 00 копійок);

- № 0000234010, яким приватному акціонерному товариству "Українська гірничо-металургійна компанія" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 772750,00 грн. (Сімсот сімдесят дві тисячі сімсот п'ятдесят гривень 00 копійок);

- № 0000244010, яким приватному акціонерному товариству "Українська гірничо-металургійна компанія" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 566876,00 грн. (П'ятсот шістдесят шість тисяч вісімсот сімдесят шість гривень 00 копійок) у зв'язку з завищенням від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному суму 43161939,00 грн. (Сорок три мільйони сто шістдесят одна тисяча дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 00 копійок);

- № 0000254010, яким приватному акціонерному товариству "Українська гірничо-металургійна компанія" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 43286,19 грн. (Сорок три тисячі двісті вісімдесят шість гривень дев'ятнадцять копійок);

- № 0000304010, яким приватному акціонерному товариству "Українська гірничо-металургійна компанія" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 127587,99 грн. (Сто двадцять сім тисяч п'ятсот вісімдесят сім гривень дев'яносто дев'ять копійок).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 07 липня 2014 року № 0000274010 в частині застосування до приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 271905,70 грн. (Двісті сімдесят одна тисяча дев'ятсот п'ять гривень сімдесят копійок).

4. Присудити на користь приватного акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія" (ідентифікаційний код 25412086) здійснений ним судовий збір у розмірі 487,20 грн. (Чотириста сімдесят сім гривень двадцять копійок) із Державного бюджету України.

Копії постанови у повному обсязі направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 15 вересня 2014 року