Постанова № 40631216, 25.09.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2014 року Справа № 813/5370/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого - судді Хоми О.П.,

судді Лейко-Журомської М.В.,

судді Кухар Н.А.,

з участю секретаря судового засідання Капустинської Н.М.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Лесько Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України, третя особа Державна казначейська служба України з вимогами визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не укладення договору на страхування посадових осіб та стягнути з відповідача за рахунок коштів державного бюджету України належну їй страхову суму в розмірі 81471,60 грн з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що працюючи з 1995 року в органах податкової служби, остання посада - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу перевірок платників податків ДПІ у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, захворіла і міжрайонною спеціалізованою онкологічною МСЕК №2 було встановлено ІІ групу інвалідності загального захворювання з втратою 70% працездатності. У відповідності до ст. 347 Податкового кодексу України і Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, позивач звернулась до ДПІ у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі -ДПІ у Залізничному районі м. Львова) із заявою на виплату страхової суми. Оскільки назву страхової компанії їй не повідомили, позивач звернулася до Міндоходів із відповідним зверненням. З отриманої відповіді дізналася, що відповідачем договір про надання послуг зі страхування осіб контролюючих органів у 2013 та 2014 роках не укладався. Вважає, що бездіяльність відповідача щодо не укладення договору на страхування порушує безпосередньо її права, тому просить стягнути за рахунок коштів державного бюджету страхову сума в розмірі 81471,60 грн з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми згідно самостійно проведеного розрахунку.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, вказаних в позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Міністерства доходів і зборів України ( далі - Міндоходів України) замінено на Державну фіскальну службу України (далі - ДФС України).

Представник відповідача Лесько Н.В. в судовому засіданні позову не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву. Суть заперечень полягає у наступному. Згідно статті 347 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності). У відповідності до статті 979 Цивільного кодексу України та статті3 Закону України «Про страхування» контролюючий орган виступає страхувальником, а застрахованою особою виступає посадова особа контролюючого органу.

Відповідно до Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, виплата страхових сум провадиться у семиденний термін з дня одержання страховиком всіх необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців. При цьому, проведення обов'язкового страхування здійснюється страховиком, який одержав відповідну ліцензію в Нацкомфінпослуг і визначений за погодженням із страхувальником, яким є контролюючий орган та який не може бути одночасно і страховиком. Статтею 21 Податкового кодексу України визначені обов'язки посадових осіб контролюючих органів, серед яких відсутній обов'язок укладення з страховиками договір страхування. Цього обов'язку не містить і Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, а відтак законодавством він не передбачений. Тому вимога позивача визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не укладення договору на страхування посадових осіб контролюючих органів є безпідставною. Щодо позовної вимоги про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України страхової суми в розмірі 81471,60 грн, то така не підлягає задоволенню з огляду на положення пункту 5 Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, згідно з яким страховик виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків. При вирішенні питання страхової виплати має бути встановлено, що інвалідність виникла саме внаслідок професійної діяльності застрахованої особи та зумовлена дією на організм виключно або переважно факторів виробництва, характерних для конкретної професії, а з наданих позивачем документів, не вбачається, що встановлена ОСОБА_1 інвалідність відбулась у зв'язку із виконанням нею службових обов'язків. Просила відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, уповноваженого представника в судове засідання не направила, відношення до позову не висловила.

Суд, заслухавши доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, мотивуючи це наступним.

Згідно з довідкою міжрайонної спеціалізованої онкологічної МСЕК №2 серії 10 ААБ №131092 від 10.12.2012 р., підтвердженій довідкою серія 10 ААБ №158587 від 25.12.2013 р., ОСОБА_1 до 01.01.2017 року встановлена 2 група інвалідності загального захворювання.

Довідкою міжрайонної спеціалізованої онкологічної МСЕК від 10.12.2012 р. (серія ЛВА3 №013715) про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого, ОСОБА_1 втратила 70% професійної працездатності.

Відповідно до статті 347 Податкового кодексу України (далі - Податковий кодекс), чинної на момент виникнення спірних правовідносин, посадові особи контролюючих органів підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності). Порядок та умови страхування посадових осіб контролюючих органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 та 5 пп. «б» Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.1994 р. № 349 (далі - Порядок №349) обов'язкове державне особисте страхування (далі - обов'язкове страхування) посадових осіб органів державної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Обов'язковому державному особистому страхуванню підлягають посадові особи органів державної податкової служби (далі - застраховані).

У відповідності до пункту 3 Порядку №349 страхові платежі сплачуються Державною податковою службою (далі - страхувальник) до 25 числа кожного місяця у розмірі 0,25 відсотків фонду оплати праці, включаючи встановлені чинним законодавством доплати та надбавки застрахованих минулого місяця. Облік надходжень страхових платежів і виплат страхових сум повинен вестися окремо від надходжень і виплат за іншими видами страхування. Витрати страховика на здійснення страхування становлять не більше 6 відсотків платежів.

Проведення обов'язкового страхування здійснюється страховиком, який одержав відповідну ліцензію в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг і визначений за погодженням з страхувальником.

Страховик виплачує страхові суми:

б) у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків, -у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

Норми Порядку №349, чинного як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом, кореспондуються із нормами статті 347 Податкового кодексу (чинними до виключення цієї статті Законом № 1200-VII від 10.04.2014).

У відповідності до пункту 11 Порядку №349, для вирішення питання про виплату страхової суми у випадках, передбачених пунктом 5 цього Порядку та умов, застрахований або його спадкоємець оформляють у відповідному органі державної податкової служби та подають страховику заяву за встановленою формою, а також пред'являють документ, що посвідчує особу.

ОСОБА_1 звернулася в ДПІ Залізничного району м. Львова, де вона працює з 05.02.2012 року, із заявою на виплату страхової суми без зазначення назви страхової компанії за формою, встановленою додатком №2 Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби.

Як слідує із відмітки ДПІ Залізничного району м. Львова на вказаній заяві, на момент звернення ОСОБА_1 працювала на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків цього органу. Відмітка містить інформацію про настання страхової події під час виконання службових обов'язків. А також про розмір заробітної плати.

04.06.2014 року ОСОБА_1 звернулася до Міністерства доходів і зборів України та до Головного управління Міндоходів у Львівській області з проханням повідомити, яка страхова компанія є страховиком посадових осіб Міндоходів України.

01.07.2014 року за № 4289/Б-99-99-03-05-02-14 відповідачем була надана відповідь, з якої видно, що договір страхування посадових осіб контролюючих органів Міндоходів України та будь-якою страховою компанією у 2013 та 2014 роках не укладався.

Вирішуючи спір, суд керується принципами адміністративного судочинства, в тому числі і принципом верховенства права відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядком № 349 встановлено необхідність визначення страхової суми виходячи із заробітної плати, яку отримував застрахований за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, тобто до втрати працездатності у зв'язку із встановленням інвалідності.

Таким чином, діючий Порядок не ставить у залежність розмір виплати від дати встановлення ступеня втрати працездатності, а тому суд вважає правильним визначити суму страхової виплати виходячи із заробітної плати позивача за займаною посадою на час, встановлення інвалідності (10.12.2012 р.), а саме із суми 1939,80 грн і визначити цю суму виходячи із п'ятирічної заробітної плати, так як Порядок не містить посилань на залежність визначення кількості років за, яку враховується заробітна плата від строку служби.

Приймаючи до уваги, що діючим законодавством встановлено здійснення страхових виплат за рахунок державного бюджету та з огляду на невиконання суб'єктом владних повноважень, яким є ДФС України (правонаступник Міндоходів України), порядку здійснення виплат, суд дійшов висновку про недопустимість порушення права позивача на отримання відповідної страхової суми в разі встановлення інвалідності з причин неврегульованості реалізації встановленого порядку, і вважає, що не укладення відповідачем договору з страховиком, не позбавляє обов'язку цього відповідача здійснювати страхові виплати.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не було дотримано право позивача на своєчасне отримання страхової суми, висновком експертної комісії встановлений прямий зв'язок між встановленням ступеня втрати працездатності і виконання службових обов'язків ОСОБА_1 станом на 10.12.2012 року (70%), тому приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача з приводу розрахунку страхової виплати, виходячи з 70% втрати працездатності, визначеної за таким розрахунком:

- 1939,80 грн х12 місяців х 5 років х 70% = 81471,60 грн.

Таким чином, розмір страхової виплати, що підлягає стягненню з відповідача за рахунок коштів державного бюджету України, становить 81471,60 грн.

Стосовно вимоги про стягнення страхової сума з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, то така є безпідставною з огляду на таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки між сторонами не виникало грошового зобов'язання, то положення статті 625 ЦК України не можуть бути застосовані, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи із встановлених судом фактичних обставин та вимог законодавства, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо неукладення у 2013-2014 роках договору на страхування посадових осіб органів державної податкової служби України не відповідає критеріям, наведеним у частині третій статті 2 КАС України, тому її слід визнати протиправною.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача зумовила неможливість отримання ОСОБА_1 страхових коштів у розмірі 81471, 60 грн, такі слід стягнути з Державної фіскальної служби України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстав для відшкодування судових витрат відповідно до положень статті 94 КАС України немає.

Керуючись ст. ст. 7-14,69-71,86,87,94,159,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо неукладення у 2013-2014 роках договору на страхування посадових осіб органів державної податкової служби України.

Стягнути з Державної фіскальної служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 страхову суму у розмірі 81471 (вісімдесят одна тисяча чотириста сімдесят одна) гривня 60 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Хома О.П.

Суддя Лейко-Журомська М.В.

Суддя Кухар Н.А.

Повний текст постанови виготовлений 26 вересня 2014 року.