Ухвала суду № 40626431, 23.09.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1416/2014(м)

263/3563/14-ц

Головуючий в 1 інстанції: Папаценко П.І.

Доповідач: Попова С.А.

Категорія 55

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2014 року колегія суддів суд ової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Сорока Г.П., Гаврилової Г.Л.,

при секретарі Одінцові Е.В.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення сум індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «МК «Азовсталь», уточнивши в подальшому редакцію позовних вимог (а.с. 57), про стягнення індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. Посилалась на те, що з 08.09.1971р. по 31.12.2009р. перебувала у трудових відносинах з відповідачем, який при виплаті заробітної плати з березня 2003 року не проводив передбачену діючим законодавством індексацію заробітної плати, внаслідок чого порушено її право на оплату праці, що має бути відновлене шляхом стягнення з ПАТ «МК «Азовсталь» індексації заробітної плати за період з 01.03.2003р. по 30.09.2005р. в сумі 10,05грн., та компенсації втрати частини заробітної плати з 01.03.2003р. по 31.10.2007р. у розмірі 31,72грн., середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні за період з 01.01.2010р. по 07.08.2014р. в сумі 226424,72грн., відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок душевних страждань від грубого порушення роботодавцем її прав, оцінену в сумі 1000грн., компенсації за рахунок підприємства понесених витрат на правову допомогу в розмірі 1000грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 серпня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «МК «Азовсталь» на користь ОСОБА_1 індексацію заробітної плати з компенсацією заборгованості в сумі 41,77грн., з утриманням зі вказаної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів, середній заробіток за час затримки у розрахунку за період з 01.01.2010р. по 07.08.2014р. в розмірі 249,07грн., моральну шкоду в розмірі 200грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 2,10грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «МК «Азовсталь» в дохід держави судовий збір.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення змінити в частині розміру стягуваного середнього заробітку за час затримки у розрахунку по день постановлення рішення, розміру немайнового відшкодування і витрат на правову допомогу, вимагаючи стягнення повної суми по цих позиціях, що заявлені у змісті позову.

Рішення в частині стягнення індексації і компенсації втрати частини доходів не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2, яка підтримала доводи скарги, заперечення проти скарги представника ПАТ «МК «Азовсталь» - Чайкіної К.О., дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, з 08.09.1971р. по 31.12.2009р. ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ПАТ «МК «Азовсталь», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці.

На час звільнення позивачки 31.12.2009р., коли вона була присутня на роботі, повний розрахунок з нею проведено не було - залишилася невиплаченою сума індексації заробітної плати, нарахованої за період з 01.03.2003р. по 30.09.2005р., в сумі 10,05грн. та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з затримкою її виплати в сумі 31,72грн., а всього 41,77грн. До дня ухвалення рішення вказана сума позивачеві не виплачена.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ч. 2 ст. 117 КЗпП України, і зважаючи на виникнення між сторонами спору щодо розміру заборгованості, невиконання вимог позивача роботодавцем до вирішення спору в суді, стягнув частково середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні, виходячи з принципу розумності, справедливості та співмірності задоволення позовних вимог по основній вимозі щодо індексації і компенсації. Крім того, частково відшкодовуючи позивачеві витрати на правову допомогу, суд застосував правило пропорції у відношенні до розміру задоволеної частини позову, визначеної у ст. 88 ЦПК України.

З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями частини 2 наведеної норми: при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник, або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як з'ясовано, ОСОБА_1 звільнена з роботи 31.12.2009р., що є останнім днем її роботи, що вбачається з наданої відомості обліку робочого часу.

На час звільнення позивача повний розрахунок з ним проведено не було - залишилася невиплаченою сума індексації за період березень 2003р.-вересень 2005р. (включно)та компенсації втрати цієї частини заробітної плати в загальному розмірі 41,77грн.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.01.2010р. по день ухвалення рішення (07.08.2014р.) що становить 1151 робочих днів. Середньоденна заробітна плата позивачки на момент її звільнення становиться 196,72грн. Розрахований розмір середнього заробітку за цей час складає 226424,72грн.

У відповідності з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р. з подальшими змінами, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Судом у якості ознак виниклого спору між сторонами щодо розміру заборгованості із заробітної плати визначено те, що відповідачем в позасудовому порядку не були виконані вимоги з повного розрахунку із звільненим працівником, в тому числі виплати індексації заробітної плати за спірний період і її компенсації за порушення строків виплати, а їх розмір був з'ясований під час судового розгляду справи. На підставі цього суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для застосування відповідальності за ст. 117 КЗпП щодо роботодавця зі стягненням з останнього на користь працівника середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні. Визначаючи частковий розмір стягуваної суми по цій позиції - 249,07грн., суд, із чим погоджується колегія суддів, врахував частковість задоволення позовних вимог про стягнення основної позовної суми - індексації заробітної плати і грошової компенсації щодо неї, на яку позивач мав право (41,77грн.), що становить 0,11% суми отриманої заробітної плати за період 01.03.2003р. по 30.09.2005р. загалом 37787,81грн., яка підлягала індексації; частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком; тривалість часу (понад 3,5 роки), протягом якого за отриманням недоплаченої суми не звертався позивач, що фактично і визначило розмір суми середнього заробітку, стягнення якого вимагав позивач.

Наведене дає підстави колегії суддів вважати оскаржуване рішення таким, що грунтується на принципі співмірності із задоволеними сумами, що відповідає положенням п. 20 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 і узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24.10.2011р. № 6-39цс11, 21.11.2011р. № 6-60цс11, 16.01.2012р. № 6-54цс11, від 03.07.2013р. № 6-60цс13.

Тож, доводи апеляційної скарги позивача щодо звільнення відповідача від передбаченої трудовим законодавством відповідальності, побудовані на змісті постанови Верховного Суду України від 03.07.2013р., є помилковими.

Враховуючи, що факт порушення трудових прав ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, правильним визнається рішення про відшкодування позивачці моральної шкоди, оскільки, у відповідності з положеннями ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Задовольняючи частково позов та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у 200грн., суд першої інстанції навів правове обґрунтування свого рішення, підстав для зміни рішення в зазначеній частині та збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів не вбачає. Посилання на наявність психічної травми у позивача та інші розлади здоров'я у зв'язку з невиплатою при звільненні позивачу індексації та компенсації заробітної плати, як не доведені будь-якими доказами, не беруться до уваги.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1, відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про частковість задоволення вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні і відшкодування заподіяної шкоди інтересам позивача немайнового характеру.

Рішення суду про відшкодування витрат на правову допомогу також підлягає залишенню без зміни, оскільки суд навів в мотивувальній частині рішення відповідне обґрунтування, яке базується на вимогах закону та матеріалах справи.

Так, при зверненні до суду ОСОБА_1 уклала з адвокатом ОСОБА_4 договір про надання правової допомоги, сплативши згідно квитанції 1000грн.; виконання робіт з надання юридичної консультації, складання позовної заяви, запиту і розрахунку заборгованості підтверджено позивачем і матеріалами справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі ст. 84 ЦПК України, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо компенсації позивачеві за рахунок відповідача частково витрат по даній позиції в розмірі 2,10грн., що пропорційно 0,21% задоволеної суми (3270,60грн.) по відношенню до заявленого обсягу позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем і представником не надано.

Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга представника позивача підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді