Ухвала суду № 40622890, 09.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2014 року м. Київ К/800/1184/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Цвіркун Ю. І.розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 рокуу справі№ 826/7938/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фрутмас»до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2013 року у справі № 826/7938/13-а в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Фрутмас» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.07.2013 року у справі № 826/7938/13-а скасовано. Прийнято нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.04.2013 року № 0000822201.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фрутмас» з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ТМК Гарант», ФГ «В. Лоза», ТОВ «Сімба Дніпро» за період: серпень, жовтень, листопад 2012 року, складено акт від 09.04.2013 року № 650/22-1/37502484, яким зафіксовано порушення п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит з податку на додану вартість за серпень 2012 року в сумі 544 434,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 26.04.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000822201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 680 543,00 грн., в тому числі за основним платежем - 544 434,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 136 109,00 грн.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з наявності порушень з боку платника, що мають наслідком правомірне донарахування податку на додану вартість податковим органом.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки висновки акта перевірки спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з цим, враховуючи наступне.

Відповідно до п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

У відповідності до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що у серпні 2012 року між ФГ «В. Лоза» (комітентом) та ТОВ «Фрутмас» (комісіонер) укладено договір комісії № 01/08-12 від 01.08.2012 року, за умовами якого комітент доручає, а комісіонер зобов'язується за винагороду здійснити за рахунок комітента від свого імені продаж товару, переданого на комісію. Конкретні умови угоди, кількість, якість та мінімальна ціна продажу товару, а також інші умови та вказівки комітента наводяться в актах приймання-передачі. Витрати на транспортування несе комітент.

На виконання договору комісії позивачем укладено договір купівлі-продажу № 18/09-12-3 з ТОВ «Сімба Дніпро» від 18.09.2012 року, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті та у кількості, визначені договором, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (ціну). Асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна сума угоди визначаються видатковими накладними.

Крім того, на виконання договору комісії, ТОВ «Фрутмас», уклало договори купівлі-продажу з ТОВ «Євро Сервіс Груп», ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Зовнішня торгівля та переробка» та договори поставки з ФГ «Маркобок», ПП «Торговий дім «Салют».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню вищевказаних договорів підтверджується наявним в справи документами, зокрема, видатковими та податковими накладними, актами приймання-передачі, товарно-транспортними накладними.

На момент виписування податкових накладних позивачу ФГ «В. Лоза» було зареєстроване у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань ТОВ «Фрутмас» у відповідача не було.

Посилання податкової інспекції, з яким погодився суд першої інстанції, на окремі недоліки заповнення бухгалтерських документів не можуть розцінюватися, як безумовна підстава для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту при доведеності реального вчинення правочинів.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованість висновку акта перевірки, що став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту позивачем через відсутність фактичного виконання спірних операцій, викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 року у справі № 826/7938/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Ю. І. Цвіркун