Ухвала суду № 40622880, 09.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" вересня 2014 р. м. Київ К/800/61872/13

мВищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Цвіркун Ю. І. Титенко М. П. Гавриш М. Д.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «Присадки» на постанову та ухвалуПолтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 рокуу справі№ 816/526/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «Присадки»доКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення,-В С Т А Н О В И В :

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 року у справі № 816/526/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 203, 204, 627 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. ст. 9, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами заявник не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Присадки» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2011 року складено акт від 02.09.2011 року № 6441/23-209/13932946, яким зафіксовано порушення позивачем пп. 1.32 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 35 152,00 грн.; пп. пп 7.4.1. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість в сумі 64 942,00 грн. та встановлено завищення суми бюджетного відшкодування в сумі 24 984,00 грн.; абз. «е» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, абз. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок за доходів фізичних осіб».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.09.2011 року: № 0009242301/182, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 24 984,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 18 738,00 грн.; № 0009232301/2975, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 130 648,50 грн.; № 0034191702/2971, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на 935,91 грн. та № 0009222301/2974, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 43 940,00 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Поняття господарської діяльності визначено п. 1.32 ст. 1 «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно із пп. 5.2.1 п. 2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об'єктивно необхідним.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підтвердження придбання товарів у ТОВ «Ер-Крі» та правомірності віднесення витрат по їх придбанню до податкового кредиту та валових витрат позивач надав видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, не відповідають вимогам щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, оскільки не містять дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які виписали рахунки-фактури, видали та отримали товар. Видаткові накладні та рахунки-фактури не містять повну інформацію про платника та одержувача, а саме: код ЄДРПО, банківські реквізити та адресу його місце знаходження. В податкових накладних містяться розбіжності в прізвищах осіб, які їх склали.

Крім того, на підтвердження здійснення оплати позивачем суду надано платіжне доручення та банківські виписки.

Проте, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вартість товару згідно видаткових накладних та податкових накладних становить 139 558,69 грн., згідно з рахунками-фактурами 133 168,98 грн., а згідно з банківськими виписками та платіжним дорученням позивачем було перераховано на рахунок ТОВ «Ер-Крі» кошти в сумі 132 531,14 грн.

На підтвердження транспортування товари позивачем суду надано товарно-транспортні накладні від 08.04.2010 року та 29.04.2010 року, а доказів транспортування товарів придбаних у 2009 році не надано.

Також судами встановлено, що не надано доказів наявності товариства власних чи орендованих транспортних засобів, технічні характеристики яких дозволяли здійснити перевезення товарів, зазначених у видаткових та податкових накладних, виписаних ТОВ «Ер-Крі».

Крім того, в товарно-транспортній накладній від 08.04.2010 року в розділі відомості про вантаж вказано зокрема проволока мідна ММ d 4, відвід d 57х3 ст. 20, засувки 30 С 41 нж Ду 80 Ру 16, які були придбані згідно накладних від 08.04.2010 року № № РН-000000056, РН-000000057 та РН-000000058, але накладні № Н-000000057 та РН-000000058 позивачем суду не надано.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що в сукупності встановлені недоліки вказаних документів спростовують доводи позивача щодо реальності спірних господарських операцій, колегія суддів вважає правомірними висновки податкового органу про відсутність підстав для формування товариством валових витрат та податкового кредиту за наслідком безтоварних відносин.

Відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно із абз. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме вигляді: вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств; вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті (абз. «а» та «е» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Відповідач стверджує про порушення позивачем абз. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у зв'язку із несплатою товариством податку з доходів фізичних осіб з коштів, сплачених ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» за користування послугами міжнародного роумінгу.

В обґрунтування протиправності таких висновків податкового органу позивачем надано до суду копію угод про надання послуг стільникового мобільного зв'язку, копії рахунків-фактури та копії договорів укладених з іноземними контрагентами.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що наявність вищезазначених договорів з контрагентами не може свідчити про те, що телефоні дзвінки здійснювались у зв'язку з метою укладання договорів чи укладання договорів з іноземними підприємства.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що платник не довів, що вказані телефоні номери, дзвінки з яких здійснювались працівниками підприємства позивача використовувались у власній господарській діяльності позивача, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб є обґрунтованим та не підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги щодо фактичного виконання спірних господарських операцій та пов'язаності витрат на мобільний зв'язку з господарською діяльністю товариства викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «Присадки» залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2013 року у справі № 816/526/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Ю. І. Цвіркун