Постанова № 40622321, 22.09.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2014 року Справа № 916/819/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Шевчук С.Р., суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В. - доповідач,розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р.у справі№916/819/14 господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Айсал"доДержавного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів"за участютретьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронно-детективне агентство "Легіон-Правопорядок"пророзірвання договоруза участю представників

позивача - не з'явились

відповідача - не з'явились

третьої особи - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Айсал" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський завод будівельних матеріалів" (надалі в тексті постанови - ДП МОУ "ОЗБМ") про розірвання договору про відшкодування витрат на охорону №24 від 05.04.2012 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.05.2014 р. у справі №916/819/14 (суддя Малярчук І.А.) позов задоволено у повному обсязі. Договір про відшкодування витрат на охорону №24 від 05.04.2012 р. розірвано та стягнуто з відповідача на користь позивача 1218 грн. - понесених судових витрат на оплату судового зору за подання позову.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р. (колегією суддів у складі головуючого судді: Шевченко В.В., суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.) рішення господарського суду Одеської області від 19.05.2014р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал" до ДП МОУ "ОЗБМ" залишено без задоволення, а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал" на користь відповідача 609 грн. понесених судових витрат на сплату судового збору за подану апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Айсал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 19.05.2014р. Аналогічні вимоги містяться і в письмових поясненнях, надісланих заявником до суду касаційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та письмові пояснення до неї, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов укладених між сторонами у справі договорів оренди від 01.07.2001 р., від 01.11.2002 р., від 01.02.2003 р., від 01.09.2003 р. та від 01.10.2004 р. за № 52, № 53, № 54, №77, №78, № 86, № 87, № 103, № 104 позивач є орендарем об'єктів нерухомості, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 35. За умовами зазначених договорів Товариство з обмеженою відповідальністю "Айсал" зобов'язалось укласти з відповідачем договір про відшкодування витрат останнього на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. У додатках до договорів сторони погодили розрахунки комунальних послуг та витрат на утримання орендованого майна до яких віднесли: електроенергію, холодну воду, теплопостачання та витрати на утримання орендованого майна.

05.04.2012р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Айсал" та ДП МОУ "ОЗБМ" укладено договір про відшкодування витрат на охорону №24, в якому сторони погодили, що його предметом є відшкодування Товариством з обмеженою відповідальністю "Айсал" відповідачеві витрат за охорону орендованого майна, що надаються спеціалізованим підприємством, з яким відповідач укладає окремий договір на охорону майна. При цьому, судами першої та апеляційної інстанції досліджено, що у період з 05.04.2012р. по 24.02.2014р. позивач за умовами договору №24 на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) належним чином підписаних сторонами без зауважень та заперечень відшкодував відповідачеві 67791,57 грн. понесених витрат на охорону орендованого майна, яка здійснювалась Товариством з обмеженою відповідальністю Охоронно-детективне агентство "Легіон-Правопорядок" на підставі укладеного з ДП МОУ "ОЗБМ" 15.06.2012р. договору про надання охоронних послуг № 19/40.

Предметом спору у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал" про розірвання договору про відшкодування витрат на охорону №24, укладеного з відповідачем, з підстав порушення останнім взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не встановлено законом або договором.

У ст.628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У п.п. 7.1.,7.4. договору №24 сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до його припинення, узгодженого обома сторонами на умовах, визначених у п. 7.4. цього договору, згідно якого дія договору припиняється за ініціативою Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал" тільки за згодою відповідача, а за ініціативою останнього з попередженням позивача (без його згоди) не менш ніж за місяць.

Відповідно до положень ст.627 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ст.6 цього ж кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як вірно зазначає суд апеляційної інстанції, зазначеними нормами права визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору, за яким, погоджені сторонами умови договору є обов'язковими для них. Відтак, доводи заявника касаційної скарги про протилежне є необґрунтованими та такими, що не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів касаційної інстанції.

Частиною 2 ст.651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З аналізу наведеної норми вбачається, що визначення "істотності порушення договору" надано законодавцем через іншу оціночну категорію "значна міра" позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, яка має визначатися посилаючись на об'єктивні обставини.

З урахуванням того, що положення Цивільного кодексу України не містить конкретного переліку обставин, які слід вважати істотними порушеннями договору, суди, під час вирішення спорів у зазначених категоріях справ, повинні керуватися правилами ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до зазначеної вище ст.43 Господарського процесуального кодексу України, будучи наділеним згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України повноваженнями щодо перевірки законності та обґрунтованості рішення місцевого господарського суду, на підставі наявних у матеріалах справи та додатково поданих сторонами доказів, надав юридичну оцінку поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Айсал" доказам стосовно істотності порушення ДП МОУ "ОЗБМ" умов договору про відшкодування витрат на охорону №24 та спростував висновки суду першої інстанції про наявність завданої шкоди позивачу.

Водночас, судом попередньої інстанції встановлено, що твердження Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал" стосовно неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань спростовується дослідженими судом актами здачі-приймання робіт (надання послуг), в тому числі і тими, що були складені та підписані сторонами у період виникнення спору без зауважень та/або заперечень стосовно якості отриманих позивачем послуг, тобто які були складені сторонами у відповідності до умов, погоджених ними у договорі в підтвердження належності виконання ДП МОУ "ОЗБМ" договірних зобов'язань. При цьому, апеляційним господарським судом у відповідності до вимог ч.2 ст.36 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовано визнано наявні у матеріалах даної справи фотокопії актів від 14.01.2014р. та від 22.11.2013р. такими, що не відповідають вимогам, визначених нормами чинного в Україні законодавства, а відтак, не можуть бути прийняті до уваги в якості підтвердження неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №24 про відшкодування витрат на охорону.

Крім того, судом попередньої інстанції досліджено, що будь-які докази того, що в період дії договору №24 майно позивача, в тому числі і те, що перебуває в оренді, зникло або було пошкоджено чи зіпсоване, у матеріалах справи відсутні та їх, всупереч вимогам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, Товариством з обмеженою відповідальністю "Айсал" не надано, внаслідок чого вважати, що відповідач у порушення п.п. 3.3.1, 3.2.2. договору не здійснює заходів щодо належної організації охорони майна неможливо. Тобто, судом встановлено недоведеність позивачем факту істотного порушення умов договору ДП МОУ "ОЗБМ". Відтак, протилежні доводи заявника касаційної скарги не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів касаційної інстанції, оскільки спростовуються здійсненими апеляційним господарським судом висновками на підставі оцінки встановлених фактів та обставин справи.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.2 ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази. Ці обмеження обумовлюються метою касаційного перегляду, яка полягає у перевірці застосування норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал" стосовно здійснення Одеським апеляційним господарським судом суб'єктивної та неповної оцінки доказів, що містяться у матеріалах справи, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів касаційної інстанції, оскільки виходять за межі наданих суду касаційної інстанції повноважень згідно чинного в Україні процесуального законодавства.

Враховуючи вищезазначене, а також зважаючи на те, що решта доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал" не спростовують висновків суду попередньої інстанції, а зводяться виключно до переоцінки обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час вирішення спору, Одеським апеляційним господарським судом правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, а норми права застосовані вірно.

Таким чином, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсал" залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р. у справі №916/819/14 - без змін.

.

Головуючий суддя:С. Шевчук Судді: Н. Акулова С. Владимиренко