Постанова № 40617871, 25.09.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2014 р.Справа № 915/716/14Одеський апеляційний господарський суд у складі, колегії суддів:

головуючого судді: Мирошниченко М.А.,

суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.

(Склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями та розпорядження голови суду № 2058 від 28.08.2014 р.)

при секретарі судового засідання - Ляшенко М.І.

за участю представників:

ТОВ Торговий дім „Енергосталь" - Лаушкін О.Г. (на підставі доручення),

ТОВ„Наукове-виробниче підприємство„Нікспецтранс" не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Наукове-виробниче підприємство„Нікспецтранс" на рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2014 р. по справі № 915/716/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Енергосталь" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Наукове-виробниче підприємство „Нікспецтранс" про стягнення 231 258,93 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

22.05.2014 р. у господарському суді Миколаївської області Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім „Енергосталь" (далі позивач) пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Наукове-виробниче підприємство „Нікспецтранс" (далі відповідач) про стягнення 368 084,52грн. з яких: 316 508,58 грн. - боргу; 4896,84грн.- 3% річних; 22624, 44 грн. - пені; 24054,65грн. - інфляційних витрат. Позивач також просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 361,69 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що відповідач у порушення умов укладеного між сторонами спору договору №017-13 від 04.09.2013р. частково не розрахувався у встановлені строки за поставлену йому позивачем продукцію і має заборгованість в сумі 316 508,58грн., яку не сплатив незважаючи на пред'явлену йому претензію, на яку позивач нарахував передбачені умовами договору та чинним законодавством 3% річних, пеню та інфляційні втрати.(а.с.2-7).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.06.2014 р. за вказаним позовом суддею Смородиновою О.Г порушено провадження у справі №915/716/14 (а.с. 1).

В процесі розгляду справи позивач - 22.07.2014р. звернувся до місцевого суду з заявою про уточнення (зменшення) позовних вимог у який, з урахуванням того, що відповідач частково сплатив заборгованість у розмірі 136 508,58 грн., просив суд стягнути з останнього 213 258,93 грн., з яких: 180 000,00грн. - основного боргу; 4 671,28 грн. - 3% річних; 22822,53 грн. - пені; 23765,12р. грн. - інфляційних витрат. Він також просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 361,69грн. (а.с.62-66).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.07.2014 р. (повний текст якого складено та підписано суддею Смородиновою О.Г. 24.07.2014 р.) позовні вимоги задоволено частково, а саме суд стягнув на користь позивача з відповідача: 180 000,00грн. - основного боргу; 4476,63 грн. - 3% річних; 15,931,88 грн. - пені; 23765,12р. грн. - інфляційних витрат та судовий збір в розмірі 4483,66 грн., відмовивши при цьому в стягненні решти заявленої позивачем суми пені та 3% річних. Враховуючи те, що позивач заявою від 22.07.2014 р. зменшив позовні вимоги, суд також повернув позивачу з державного бюджету України судовий збір в розмірі 2736,50 грн. (на суму зменшення). (а.с.77-80).

Рішення місцевого господарського суду вмотивовано тим, що матеріалами справи доведено, що відповідач дійсно не розрахувався з позивачем у встановлені строки за поставлену за договором №017-13 від 04.09.2013 р. продукцію і має заборгованість в розмірі 180 000,00грн., на яку позивач обґрунтовано, відповідно до умов договору та приписів ст..625 ЦК України, нарахував пеню, 3% річних та збитки від інфляції. Водночас суд дійшов висновку, що розмір 3% річних та пені розраховано позивачем неправильно і самостійно здійснивши цей розрахунок стягнувши пеню та 3% річних у меншому ніж просив позивач розмірі.

Частково не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення в частині стягнення з нього пені, 3% річних та збитків від інфляції скасувати та прийняти нове яким у задоволені цих вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги викладені в апеляційній скарзі скаржник зазначив що суд при ухваленні рішення порушив норми матеріального і процесуального права, а саме не врахував , що у складеному сторонами акті звірки взаєморозрахунків сторони визнали (погодили) лише наявність заборгованості в сумі 180 000,00 грн. і позивач не зазначив в акті суми пені, 3% річних та збитків від інфляції. Скаржник також вважає, що позивач не довів належними доказами, що він поніс інфляційні збитки, а тому суд не мав правових підстав стягувати їх.

Скаржник також заявив клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги, з посиланням на приписи ст. 93 ГПК України та на те, що він отримав копію повного тексту судового рішення з запізненням.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 28.08.2014 року скаржнику поновлено строк на подання вказаної апеляційної скарги, цю апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.09.2014 р. о 12:00, про що сторони згідно приписів ст. 98 ГПК України були своєчасно та належним чином повідомлені.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Скаржник в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином про час дату та місце розгляду справи що підтверджується поштовим повідомлення про вручення поштового відправлення (копії ухвали суду про призначення справи до розгляду), клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, про причини свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи вказані обставини, а також думку представника позивача колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю представника скаржника.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив суд залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану, а рішення місцевого суду - без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та ці обставини встановив місцевий господарський суд 04.09.2013 р. між сторонами спору було укладено договір №017-13 (далі-Договір) згідно до умов якого позивач (продавець) зобов'язувався продати відповідачу (покупцю) металоконструкцію (далі - продукцію/товар), згідно специфікаціям до цього договору , а покупець оплатити її на умовах визначених в специфікації.

Відповідно до узгодженої сторонами специфікації: вартість договору склала суму 395 709,48 грн.; оплата продукції: 20% передплата, поз. 1 та 2 протягом 45 календарних днів з моменту відвантаження зі складу постачальника, поз. 3, 4 та 5 протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження зі складу постачальника. Датою відвантаження вважається дата складання видаткової накладної. Можливі відхилення від узгодженого та вказаного у специфікації кількості в об'ємі +- 10%. Умови поставки: "EXW, склад постачальника: м. Миколаїв, вул. Енгельса, 47 ("Инкотерм 2000"). Строк поставки 21 календарний день від дати отримання 20 % передплати.

За умовами пунктів 3.4, 4.1, 10.8 та 10.9 цього договору датою поставки (продажу) продукції вважається дата товарної (видаткової) накладної. Оплата продукції здійснюється згідно з умовами, які обумовлені в специфікаціях до даного договору. Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2013 р. Строк дії даного договору продовжується на 1 рік, якщо ні одна зі сторін цього договору за 1 місяць до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншій стороні про його припинення.

Аналіз умов вказаного договору надає можливість колегії суддів зробити висновок, що він за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а тому взаємовідносини сторін за ним, поряд з його умовами, регулюються, загальними нормами зобов'язального права та главою 54 ЦК України ( купівля-продаж).

Згідно з приписами ст. 655, пунктів 1, 2, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Матеріали справи свідчать та ці обставини встановив і дослідив місцевий суд, що на виконання умов вищенаведеного договору, а саме - п. 4 специфікації № 1, позивач поставив відповідачу, а останній прийняв товар на загальну суму 395 650,48 грн. за видатковою накладною № 1657 від 28 вересня 2013 р., підписаною представниками обох сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

За умовами п. 1 специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору, відповідач повинен був розрахуватися з позивачем в наступні строки:

1)товар на суму 187 440,00 грн. (без ПДВ) - 80% протягом 45 календарних днів з 28.09.13 р.

2)товар на суму 142268,73 грн. (без ПДВ) - 80% протягом 30 календарних днів з 28.09.13 р.

З наявних у матеріалах справи наданих суду першої інстанції позивачем банківських виписок, вбачається, що відповідач перерахував на користь позивача попередню оплату у розмірі 20% від суми зазначеної у специфікації № 1, а саме - 79141,90 грн. (11.09.13 р. - 40 000,00 грн.; 17.09.13 р. - 39 141,90 грн.).

Докази того, що відповідач, в обумовлені договором (специфікацією) строки сплатив позивачу повну вартість отриманого товару в матеріалах справи відсутні.

Матеріали справи свідчать, що 27.11.13 р. позивач звертався до відповідача з претензією № 052-13 від 26.11.13 р., в якій просив останнього перерахувати заборгованість в сумі 316 508,58 грн.

Саме наявність цієї заборгованості та нарахованих на неї пені, 3% річних на збитків від інфляції було підставою для звірення позивача до суду з цим позовом.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що ще до звернення позивача до суду з цим позовом відповідач частково розрахувався з ним по вказаній заборгованості (а.с.67-69) і фактично на час звернення позивача до суду з позовом мав заборгованість в розмірі 180 000, грн., що визнається сторонами та підтверджується складним ними актом взаєморозрахунків, що в свою чергу і обумовило позивача в процесі розгляду спору в суді першої інстанції зменшити розмір позовних вимог про стягнення заборгованості до вказаної суми.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 180 000,00грн.

Слід зазначити, що відповідач не оспорює рішення суду в цієї частині.

За правилами ст. 610, п. 1 ст. 612, 625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 договору сторони дійшли згоди, що у разі порушення строків оплати продукції у встановлені строки покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості простроченого платежу за кожний день прострочки.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на встановлені фактичні обставини (порушення відповідачем строків здійснення оплати за отриману продукцію) та враховуючи вищезазначені умови договору та приписи чинного законодавства колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав правові підстави для нарахування відповідачу на цю заборгованість пені, 3% річних та збитків від інфляції.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що наданий позивачем до позову розрахунок розміру пені та 3% річних здійснено невірно .

Перевіривши розрахунок позивача та здійснений судом першої інстанції розрахунок пені та 3% річних колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд правильно визначив розмір цих нарахувань, у тому числі з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України (відносно пені).

Доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі стосовно того що правові підстави для стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції відсутні, оскільки у складеному сторонами акті звірки взаєморозрахунків сторони визнали (погодили) лише наявність заборгованості в сумі 180 000,00 грн. і позивач не зазначив в акті суми пені, 3% річних та збитків від інфляції, а також що позивач не довів належними доказами, що він поніс збитки від інфляції, не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на таке.

По-перше, в актах звірки взаєморозрахунків за сталою бухгалтерською практикою зазначаються лише данні про наявність заборгованості (основного боргу) і в них не відображується нараховані на неї пеня , річні та збитки від інфляції.

По-друге, можливість стягнення пені , річних та збитків від інфляції, як зазначалось вище, передбачена умовами договору та приписами ст..625 ЦК України, тобто при наявності прострочення платежу вони стягуються саме на зазначених підставах, а відтак не відображення їх в акті не підставою вважати що ці нарахування є необґрунтованими.

По-третє, позивач не повинен доводити наявність в нього збитків від інфляції , оскільки ці нарахування не є збитками у розумінні ст..22 ЦК України, а є встановленим законодавством України відшкодуванням від знецінення грошових коштів за час прострочення платежу.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги позивача, в т.ч. у частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та збитків від інфляції, у визначеному цим судом розмірі.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012 р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам .

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи , як зазначалось , на переконання колегії суддів, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для задоволення скарги і скасування судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 26.05.2014 р. по справі № 915/716/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Наукове-виробниче підприємство„Нікспецтранс" - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 25.09.2014 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Головей В.М.

Шевченко В.В.