Рішення № 40617742, 15.09.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2014 р. Справа № 914/2693/14

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Стрий, Львівська область

до відповідача: Стрийської міської ради, м. Стрий, Львівська область

про стягнення 27 404 грн. 24 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, представник (договір від 22.07.2014 р.);

від відповідача: Кухар Н.Ю., представник (довіреність №3.17/63 від 08.04.2014 р.)

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Стрий до Стрийської міської ради, м. Стрий про стягнення 95 296,71 грн.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 28.07.2014р. призначив розгляд справи на 18.08.2014 р. Ухвалою суду від 18.08.2014 р. розгляд справи відкладався на 08.09.2014 р. В судовому засіданні 08.09.2014 р. оголошувалась перерва до 15.09.2014 р.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що рішенням господарського суду Львівської області від 09.12.2010 р. у справі №33/50 (10) визнано недійсним укладений між сторонами договір купівлі-продажу майна, стягнено зі Стрийської міської ради Львівської області 268670грн. 87 коп. коштів, одержаних на виконання договору, 2719 грн. 04коп. державного мита та 90 грн. 27 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У зв'язку з тим, що вказане рішення суду в частині сплати грошових коштів на користь ФО-П ОСОБА_1 виконано Стрийською міською радою повністю лише 11.12.2013 р., позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача за прострочення виконання зобов'язання 16516 грн. 49 коп. втрат з врахуванням встановленого індексу інфляції, 10877грн. 75 коп. 3% річних, 67892 грн. 47 коп. реальних збитків та судові витрати у справі.

15.09.2014 р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, якою позивач зменшив свої позовні вимоги в частині стягнення 67892 грн. 47 коп. реальних збитків та просив суд стягнути з відповідача 16 516 грн. 49 коп. втрат з врахуванням встановленого індексу інфляції, 10877 грн. 75 коп. 3% річних та судові витрати.

Судом встановлено, що вказана заява відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а отже подальший розгляд справи здійснюється щодо вимог позивача, зазначених у заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечив з підстав, наведених у поданому відзиві на позовну заяву, зазначив, що відносини, які виникли між кредитором і боржником з приводу виконання рішення суду не є цивільно-правовими, зобов'язання відповідача сплатити кошти на виконання рішення суду не є грошовим зобов'язанням, а, відтак, відсутніми є підстави для застосування наслідків прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, передбачених ст.625 ЦК України.

Представник позивача заперечив проти доводів відповідача у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю, ствердив, що законодавством передбачено можливість виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже і грошового зобов'язання, з рішення суду, а, відтак, можливим є застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, наслідків, встановлених ст. 625 ЦК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.12.2010 р. у справі №33/50 (10) позов суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 до Стрийської міської ради Львівської області задоволено частково: визнано недійсним договір № 1 від 13.02.2009 р. купівлі-продажу майна комунальної власності будівель спортивного комплексу в АДРЕСА_2, укладеного між Стрийською міською радою та суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1, зареєстрованого в реєстрі за № 639; стягнено з Стрийської міської ради Львівської області на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 268670 грн. 87 коп. коштів, одержаних Стрийською міською радою від суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 на виконання договору №1 від 13.02.2009 р. купівлі-продажу майна комунальної власності будівель спортивного комплексу, 2719 грн. 04 коп. державного мита та 90 грн. 27 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; позовні вимоги в частині стягнення 443690 грн. 22 коп. залишено без розгляду.

20.12.2010 р. господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання вказаного рішення.

На підставі заяви стягувача, 18.04.2011 р. головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Львівської області №33/50 (10) від 21.12.2010р.

Як вбачається зі звіту по дебетових і кредитних операціях по рахунку позивача НОМЕР_3 за період з 01.12.2011 р. по 31.12.201 р., 20.12.2011р. відповідачем частково сплачено кошти в розмірі 157406грн. 60коп. (сума ПДВ об'єкта згідно договору купівлі-продажу майна, визнаного недійсним).

З метою належного погашення заборгованості, позивач 01.07.2013 р. звернувся до Стрийської міської ради з вимогою про сплату решти боргу в розмірі 114073 грн. 58 коп., 24771 грн. 54 коп. втрат від інфляції і 3% річних та 53359 грн. 43 коп. реальних збитків.

24.09.2013 р. Стрийською міською радою повернено ФО-П ОСОБА_1 кошти в сумі 24 231 грн. 27 коп., 03.10 2013 р. - в сумі 79079 грн. 92коп. та 11.12.2013 р. - в сумі 10762 грн. 39 коп., що вбачається зі звіту-рахунку за період з 01.08.2013 р. по 07.07.2014 р. по рахунку позивача НОМЕР_2.

За прострочення виконання зобов'язання щодо сплати заборгованості за наказом №33/50 (10) від 20.12.2010 р., позивач, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 16516 грн. 49коп. інфляційних втрат за період з грудня 2010 р. по червень 2011 р. включно та 10887грн. 75 коп. 3% річних за період з 20.12.2010 р. по 10.12.2013 р.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 5 ст.11 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

В поданому відзиві відповідач стверджує, що законодавець закріплює можливість виникнення цивільних прав і обов'язків із рішення суду лише за умови, що такі випадки прямо вказані у актах цивільного законодавства, наводячи як приклад, переведення прав кредитора на іншу особу (ч. 4 ст. 362 ЦК України, ст.411 ЦК України, ст. 822 ЦК України), зобов'язання укласти договір тощо.

З приводу вказаного, суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством, зокрема Цивільним кодексом України в ст. ст. 215-216 прямо передбачено можливість визнання судом правочину недійсним, а, відтак, і виникнення зобов'язання між сторонами щодо повернення одержаного на виконання такого правочину.

Також відповідач вважає, що відносини, які складаються між сторонами з приводу виконання рішення суду не є цивільно-правовими, у зв'язку з тим, що регулюються Законом України «Про виконавче провадження». З приводу цього, суд звертає увагу відповідача на те, що вказаним законом визначається порядок примусового виконання рішення суду, а виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, проте процес примусового виконання рішення суду жодним чином не припиняє зобов'язальних правовідносин, які є інститутом цивільного права.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (п.1.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Відповідно до п.5.4. вказаної Постанови, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

На спростування доводів відповідача про те, що до винесення рішення суду між сторонами існувало інше, не грошове зобов'язання, а рішенням суду його було замінено обов'язком відповідача відшкодувати шкоду, суд зазначає що згаданим судовим рішенням правовідносини сторін зазнали відповідних змін, а саме, внаслідок визнання недійсним договору були трансформовані в зобов'язання щодо сплати коштів на користь позивача, тобто в грошове зобов'язання, невиконання якого допускає можливість застосування до боржника вимог частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, що відображено, зокрема, в постанові ВГСУ від 24.01.2012 р. у справі №16/164 (2010), постанові ВГСУ від 09.04.2013 р. у справі №5011-70/10168-2012 та Верховний Суд України (постанова від 05.12.2011 р. у справі №16/164 (2010).

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 ст.193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, отже після повного виконання рішення суду.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (п.9 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013р. «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)».

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем при розрахунку суми інфляційних втрат допущено помилку в частині використання як бази нарахування інфляційних втрат загальної суми заборгованості, без врахування здійсненої відповідачем 20.12.2010 р. часткової сплати коштів.

Судом здійснено розрахунок інфляційних втрат, виходячи з того, що сума боргу у період, за який позивач просить стягнути інфляційні втрати, становила 114 073 грн. 58 коп. - ((114 073 грн. 58 коп. х 100,8% х 101,0% х 100,9% х 101,4% х 101,3% х 100,8% х 100,4%) - 114 073 грн. 58 коп. = 121 814 грн. 73коп. - 114 073 грн. 58 коп. = 7 741 грн. 15 коп.), внаслідок чого встановлено, що сума інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення, становить 7741грн. 15коп.

У зв'язку з тим, що позивачем при розрахунку суми 3% річних неправильно обчислено кількість календарних днів прострочки в періоді з 20.12.2011 р. по 23.09.2013 р. (279 календарних днів замість 644), відповідно до здійсненого судом розрахунку - ((271 480 грн. 18 коп. х 3% / 365 х 365 (з 20.12.2010 р. по 19.12.2011 р.)) + (114 073 грн. 58 коп. х 3% / 365 х 644 (з 20.12.2011 р. по 23.09.2013 р.)) + (89 842 грн. 31 коп. х 3% / 365 х 9 (з 24.09.2013р. по 02.10.2013 р.)) + (10 762 грн. 39 коп. х 3% / 365 х 69 (з 03.10.2013 р. по 10.12.2013 р.)) = 8 144 грн. 40 коп. + 6 038 грн. 09 коп. + 66грн. 45 коп. + 61 грн. 03 коп. = 14 309 грн. 97 коп.), розмір 3% річних за прострочення виконання зобов'язання повинен становити 14 309 грн. 97 коп.

Внаслідок проведеного перерахунку судом встановлено, що розмір 3% річних є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Оскільки позивач не скористався своїм правом на збільшення позовних вимог в частині донарахованих сум 3% річних, такі підлягають до задоволення в сумі 10887грн. 75 коп., тобто, в межах заявлених позовних вимог.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 7 741 грн. 15 коп. інфляційних втрат та 10887грн. 75 коп. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.7 вищевказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Частиною другою ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

При поданні позову позивачем сплачено 1 905 грн. 93 коп. судового збору - 2% від ціни позову, яка на момент подання позову становила 95 296 грн. 71коп. Після зменшення сума позовних вимог становить 27404 грн. 24 коп., а судовий збір з розміру даних вимог підлягає до сплати у розмірі 1 827 грн. 00коп. (мінімальний розмір судового збору, передбачений законодавством), тому сума судового збору в розмірі 78 грн. 93 коп. підлягає поверненню позивачу.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 11, 509, 526, 599, 611, 612, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 44, 49, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, задоволити частково.

2. Стягнути зі Стрийської міської ради, Львівська область, м. Стрий, вул. Шевченка, 71 (ідентифікаційний код 26256903) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 7741 грн. 15коп. інфляційних втрат, 10 887 грн. 75 коп. 3% річних, 1 241 грн. 96 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України 78 грн. 93 коп. судового збору, сплаченого квитанцією №ПН22743 від 16.07.2014 р.

5. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 15.09.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 22.09.2014 р.

Суддя Мазовіта А.Б.