Постанова № 40616295, 19.09.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 вересня 2014 року № 826/12528/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м .Києві про визнання дій протиправними, скасування постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправними дій щодо винесення постанови від 08.08.2014 ВП №43600819 про накладення штрафу, визнання протиправною та скасування постанови від 08.08.2014 ВП №43600819 про накладення штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивачем було виконано добровільно судове рішення про що повідомлено державного виконавця. Крім того позивачем було направлено державному виконавцю запит про роз'яснення порядку виконання судового рішення про усунення перешкод у користування квартирою, проте державний виконавець не звернувся до суду з поданням про роз'яснення судового рішення, а наклав штраф за невиконання такого судового рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що при винесенні постанови від 08.08.2014 ВП №43600819 про накладення штрафу державний виконавець діяв відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження».

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Також, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження №43600819 відкрито за заявою стягувача на підставі виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва виданого 30.05.2014 з примусового виконання судового рішення від 22.01.2014, яким ОСОБА_1 зобов'язано не чинити перешкод ОСОБА_2 у користування всіма кімнатами квартири АДРЕСА_1.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Судом встановлено, що постановою від 05.06.2014 ВП №43600819 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа та боржнику (позивачу) надано строк до 12.06.2014 на добровільне виконання судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 27 Закону України «про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Судом встановлено, що позивач звернувся до державного виконавця із заявою про отримання постанови від 05.06.2014 про відкриття виконавчого провадження після сплину строку встановленого для добровільного виконання судового рішення, а саме 16.06.2014 та роз'яснення порядку виконання такого судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення.

Отже, позивач як боржник у виконавчому провадження наділений правом на звернення до суду, який видав виконавчий документ з заявою про роз'яснення відповідного судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не скористався правом на звернення до суду з заявою про роз'яснення відповідного судового рішення, отже невиконання позивачем судового рішення з мотивів незрозумілості порядку його виконання не є підставою для невиконання такого судового рішення.

Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити дії або утриматись від вчинення дій визначено ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно норм згадуваної статті Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З матеріалів справи вбачається, що 08.08.2014 державним виконавцем складено акт про невиконання позивачем судового рішення.

Суд зауважує, що позивач був обізнаний про відкриття виконавчого провадження та необхідність виконати судове рішення у добровільному порядку з 16.06.2014, акт про невиконання позивачем (боржником) судового рішення складено 08.08.2014, тобто у позивача було достатньо часу для виконання судового рішення або звернення до суду з заявою про роз'яснення такого судового рішення.

Постановою від 08.08.2014 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу, якою за невиконання судового рішення на позивача накладено штраф у розмірі 170 грн.

Суд вважає безпідставним твердження позивача, що акт від 08.08.2014 був складений в приміщення службового кабінету відповідача без виходу на місце, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження такого факту.

Крім того, акт від 08.08.20414 містить підпис стягувача, що спростовує твердження позивача, що при проведенні обстеженні квартири остання не була присутньою.

Крім того, твердження позивача, що державні виконавця без дозволу проникли до квартири та те, що акт від 08.08.2014 було складено в приміщення службового кабінету, без виходу до квартири, спростовують один одного, отже не беруться судом до уваги.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем судового рішення станом на 08.08.2014, що відповідно до норм ч. 1 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для накладення штрафу, суд дійшов висновку, що при прийняття оскарженої постанови державний виконавець діяв відповідно до норм згадуваного Закону, оскаржувана постанова є обґрунтованою та не підлягає скасуванню.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на вищенаведене, виходячи з наявних матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 69, 70, 71, 122, 158-163, 172, 177, 179 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Скарга про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда