Ухвала суду № 40614642, 16.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1412/14 Головуючий у 1-й інстанції: Харченко С.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Континент Груп» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Континент Груп» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.02.2014 № 0002052203 та № 0002062203.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання ТОВ «Інтер-Континент Груп» вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Технікс-Експерт» за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, ПП «Юрмаркет-Юг» за період з 01.05.2012 по 31.05.2012, ТОВ «Боніт» за період з 01.06.2012 по 30.06.2012, а також ТОВ «Синтро-КЛМ», ТОВ «Саоста-Куб», ТОВ «Аспектсервісгруп», ТОВ «Алігус» і ТОВ «Міксагро» - за весь період взаємовідносин.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 11.02.2014 № 100/10-06-22-03/36998885, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України під час декларування податкових зобов`язань за господарськими операціями з купівлі у ТОВ «Синтро-КЛМ», ТОВ «Аспектсервісгруп» та ТОВ «Боніт» послуг, що призвело до завищення податкового кредиту за січень, березень, серпень 2011 року та червень 2012 року на суму 23851 грн. 00 коп., валових витрат за І квартал 2011 року та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, за ІІІ квартал 2011 року та ІІ квартал 2012 року на суму 119259 грн. 00 коп.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, 19.02.2014 року відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення № 0002052203 та № 0002062203, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 та пунктів 6, 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 28278 грн. 00 коп., з яких: 23851 грн. 00 коп. - за основним платежем; 4427 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями, податку на прибуток підприємств у розмірі 31646 грн. 00 коп., з яких: 27011 грн. 00 коп. - за основним платежем; 4635 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Синтро-КЛМ», ТОВ «Аспектсервісгруп» та ТОВ «Боніт».

Так, у січні та березні 2011 року позивачем придбано у ТОВ «Синтро-КЛМ» послуги з ремонту вала карданного та колектора. Придбання наведених послуг здійснювалось без укладання договорів на підставі виписаних контрагентом позивача рахунків - фактур від 13.01.2011 № СФ-29 та 22.03.2011 № СФ-183.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Синтро-КЛМ» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), податкові накладні, банківські виписки.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, у серпні 2011 року позивачем придбано у ТОВ «Аспектсервісгруп» послуги з технічної перевірки гідроциліндрів. Придбання вказаних послуг здійснювалось без укладення договору на підставі рахунку-фактури від 10.08.2011 № СФ-381, виписаного контрагентом позивача.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Аспектсервісгруп» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг), податкову накладну, банківські виписки.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Також у травні 2012 року позивачем з ТОВ «Боніт» укладено договір про надання консультаційних послуг від 01.05.2012 № Б-12, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов'язання надати позивачу консультаційні послуги з питань інформатизації, пов'язаних з виробничою діяльністю ТОВ «Інтер-Континент Груп», а позивач зобов'язався прийняти вказані послуги та оплатити їх вартість.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Аспектсервісгруп» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) та звітів-калькуляцій до них, відповідно до яких позивач прийняв виконані ТОВ «Боніт» послуги з надання консультацій з питань інформатизації, а саме: консультації по заповненню основних документів в програмі 1С 7.7 Бухгалтерський облік для України; консультації по роботі з журналом операцій, з розділом «Звіти» та по заповненню регламентованої звітності у наведеній вище програмі; консультації по роботі з текстовим редактором Microsoft Word, табличним процеcором Microsoft Excel, з базами даних Microsoft Access та з об'єктами OC Windows.

Оплату за виконані ТОВ «Боніт» послуги у загальному розмірі 62 000 грн. 00 коп. здійснено позивачем у період з 06.06.2012 по 26.06.2012 у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента позивача, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії банківських виписок.

Так, як встановлено судом першої інстанції, вказані вище послуги, які здійснювались на користь позивача його контрагентами, замовлялись ТОВ «Інтер-Континент Груп» на виконання власних господарських зобов'язань, укладених з іншими суб'єктами господарювання, з метою передпродажної підготовки товарів і усунення виявлених візуальних порушень для їх подальшого продажу наступним контрагентам, а також з наміром удосконалення роботи працівників позивача - користувачів програмного забезпечення для належного виконання ними завдань господарської діяльності підприємства.

На підтвердження вищезазначеного та з метою доведеності суду обставин, що свідчать про наявність зв`язку між фактом придбання позивачем послуг із його господарською діяльністю, представником позивача надано суду належним чином засвідчені копії рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів виявлених дефектів, звітів-калькуляцій, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 281, банківських виписок тощо.

Колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на податкову інформацію, отриману відносно ТОВ «Синтро-КЛМ», ТОВ «Аспектсервісгруп» та ТОВ «Боніт», а саме стосовно:

- відсутності у ТОВ «Синтро-КЛМ» та ТОВ «Боніт» достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ними показників;

- неподання ТОВ «Аспектсервісгруп» та ТОВ «Синтро-КЛМ» у ході контролюючих заходів договорів, видаткових та податкових накладних, банківських виписок, документів, що свідчать про транспортування і зберігання товарів, та інших документів на підтвердження факту передачі товарів (послуг) контрагентам - покупцям;

- наявності в автоматизованих інформаційних системах податкового органу інформації про направлення повідомлення про відсутність ТОВ «Синтро-КЛМ» за місцезнаходженням (стан платника податків « 9»);

- неподання ТОВ «Синтро-КЛМ» декларації з податку на прибуток підприємств за 2010 рік;

- відсутності ТОВ «Боніт» та ТОВ «Аспектсервісгруп» за податковою адресою;

- наявності пояснень громадянки ОСОБА_2, яка у перевіряємому періоді була засновником та директором ТОВ «Аспектсервісгруп», відповідно до яких вона не має жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово - господарської діяльності підприємства.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказані факти, оскільки вони не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Синтро-КЛМ», ТОВ «Аспектсервісгруп» та ТОВ «Боніт» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагента, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Ю.А. Ісаєнко

І.В. Федотов

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.