Постанова № 40613746, 22.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2014 р. Справа№ 910/4271/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача -Ткаченко Р.Ю., довіреність № 2/10 від 08.01.2014;

від відповідача -Демчук О.В., довіреність № 14-94 від 18.04.2014;

від третьої особи - Сорохан Д.М., довіреність № 2-422 від 27.11.2013,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі № 910/4271/14 (суддя Лиськов М.О.) за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 724 780,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 510 102,64 грн. основного боргу за надані послуги з транспортування, 47 767,61 грн. пені, 92 384,97 грн. інфляційних нарахувань та 74 525,77 грн. трьох відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором № 14/210/11 від 31.01.2011 р. про надання послуг з транспортування природного газу розподільними трубопроводами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі № 910/4271/14 позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 510 102 грн. 64 коп., інфляційні втрати у розмірі 92 384 грн. 97 коп. та 3% річних у розмірі 74 525 грн. 77 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення по даній справі в частині задоволення вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати грошових коштів за договором.

Відмовляючи у задоволені пені суд виходив з пропуску позивачем строку позовної давності по пред'явленню зазначеної вимоги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі № 910/4271/14 скасувати в частині задоволених вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована пропуском позивачем строку позовної давності щодо частини заявлених позовних вимог.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 22.09.2014 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні 22.09.2014 проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник третьої особи залишив розгляд даного питання на вирішення суду.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині визначення суми трьох відсотків річних, з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як замовником та дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", як виконавцем 31.01.2011 укладено Договір про надання послуг з транспортування природного газу розподільними трубами № 14/210/11.

Згідно предмету даного договору (п. 1.1) виконавець зобов'язався надати у 2011 році замовнику послуги, зазначені в пункті 1.2 цього договору, а замовник прийняти та оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування послуг: Послуги з транспортування розподільними трубопроводами (системою газопроводів) виконавця природного газу з ресурсів замовника для забезпечення потреб промислових теплогенеруючих підприємств, теплових електростанцій (ТЕС) для підприємств електричної енергії. Послуги мають бути надані у кількості, необхідній для виконання цього Договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата послуг, що були надані виконавцем у звітному місяці, здійснюється замовником у безготівковій формі шляхом зарахування відповідних сум на поточний рахунок виконавця. Оплата здійснюється на підставі отриманого рахунку-фактури протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати підписання акту приймання - передачі наданих послуг, який виконавець надає замовнику для підписання до 12-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивач на виконання умов договору надав відповідачу у січні, лютому, березні, квітні, травні, червні та липні 2011 року послуги з транспортування природного газу на загальну суму 12 542 155, 02 грн.

Надання зазначених послуг підтверджується оформленими належним чином наступними Актами приймання - передачі послуг: Акт № 1 від 31.01.2011 на суму 3 807 671,05 грн.; Акт № 1.2 від 23.02.2011 на суму 24 270, 76 грн.; Акт № 2 від 28.02.2011 на суму 3 500 989, 01 грн.; Акт № 3 від 31.03.2011 на суму 3 032 596, 52 грн.; Акт № 4 від 30.04.2011 на суму 1 302 300, 35 грн.; Акт № 5 від 31.05.2011 на суму 304 224, 69 грн.; Акт № 6 від 31.06.2011 на суму 241 298,80 грн.; Акт № 6 від 31.07.2011 на суму 268 803, 84 грн. (а.с. 22-29).

Відповідач за надані послуги розрахувався частково на загальну суму 12 032 052, 38 грн.

Так, замовником (з простроченням) було повністю оплачено послуги за січень, лютий, березень, квітень та травень 2011 року.

Заборгованість за послуги з транспортування природного газу надані у червні та липні 2011 року на загальну суму 510 102, 64 грн. (за Актом № 6 від 31.06.2011 на суму 241 298,80 грн. та Актом № 6 від 31.07.2011 на суму 268 803, 84 грн.) погашена відповідачем так і не була.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати послуг, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата послуг здійснюється на підставі отриманого рахунку-фактури протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати підписання акту приймання - передачі наданих послуг, який виконавець надає замовнику для підписання до 12-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідачем зобов'язання з оплати коштів за послуги з транспортування природного газу в обумовлені строки своєчасно та в повному обсязі виконані не були.

Як вже зазначалось вище, відповідачем з простроченням було повністю оплачено послуги за січень, лютий, березень, квітень та травень 2011 року.

У свою чергу заборгованість за послуги з транспортування природного газу надані у червні та липні 2011 року на загальну суму 510 102, 64 грн. (за Актом № 6 від 31.06.2011 на суму 241 298,80 грн. та Актом № 6 від 31.07.2011 на суму 268 803, 84 грн.) погашена відповідачем так і не була.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати коштів за договором на загальну суму 510 102, 64 грн. настав, проте зобов'язання виконано не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, та не заперечується відповідачем.

Разом з тим, відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу в сумі 510 102, 64 грн.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 5 зазначеної статті за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.08.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

У даному випадку, сторонами в договорі (п. 4.1) визначено строк виконання замовником зобов'язання з оплати отриманих послуг - протягом 20 банківських днів з дати підписання акту приймання - передачі наданих послуг.

Таким чином, при укладенні договору сторонами встановлено строк виконання зобов'язання боржником.

Враховуючи наведені положення законодавства та роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України від 29.08.2013 № 10 перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу за надані послуги у червні та липні 2011 року розпочався: за Актом № 6 від 31.06.2011 з 29.07.2011 (день, наступний за останнім днем, у який зобов'язання боржника мало бути виконане) та за Актом № 6 від 31.07.2011 з 29.08.2011.

Отже, вказані строки, в межах яких позивач може звернутись до суду з вимогою про стягнення боргу, відповідно спливають: за Актом № 6 від 31.06.2011 - 29.07.2014 та за Актом № 6 від 31.07.2011 - 29.08.2014.

Позивач звернувся з даним позовом до суду згідно відбитку штампу поштового відділення 12.03.2014, тобто в межах строку позовної давності.

Таким чином, позивачем строк позовної давності пропущено не було.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 510 102, 64 грн.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 47 767, 61 грн., 3% річних в сумі 74 525, 77 грн. та інфляційні втрати в сумі 92 384, 97 грн.

Судом першої інстанції у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені відмовлено з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

Колегія суддів апеляційного суду з наведеним висновком погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність в один рік встановлена, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання.

Аналогічна позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-27гс12.

З вимогою про стягнення пені за прострочення строку оплати наданих послуг за Актом № 1 від 31.01.2011 (період нарахування пені з 01.03.2011 по 15.04.2011); за Актом № 1.2 від 23.02.2011 (період нарахування пені з 24.03.2011 по 15.04.2011); за Актом № 2 від 28.02.2011 (період нарахування пені з 29.03.2011 по 15.04.2011); за Актом № 3 від 31.03.2011 (період нарахування пені з 29.04.2011 по 07.07.2011); за Актом № 4 від 30.04.2011 (період нарахування пені з 30.05.2011 по 07.07.2011); за Актом № 5 від 31.05.2011 (період нарахування пені з 29.06.2011 по 07.07.2011); за Актом № 6 від 31.07.2011 (період нарахування пені з 29.08.2011 по 29.02.2012) позивач звернувся (відповідно до штампу поштового відділення) 12.03.2014, тобто після спливу строку позовної давності.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в сумі 47 767, 61 грн.

Разом з тим, вимога про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 74 525, 77 грн. необґрунтовано задоволена місцевим господарським судом у повному обсязі, з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності відносно частини нарахувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, як і трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Позивачем за неналежне виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати послуг наданих у січні, лютому, березні, квітні та травні 2011 року, а також у зв'язку з невиконанням в повному обсязі зобов'язання з оплати послуг наданих у червні та липні 2011 року було нараховано 3% річних в сумі 74 525, 77 грн.

Нарахування зазначених відсотків річних здійснювалось наступним чином:

за Актом № 1 від 31.01.2011 з 01.03.2011 по 23.03.2011;

за Актом № 1.2 від 23.02.2011 з 24.03.2011 по 28.03.2011;

за Актом № 2 від 28.02.2011 з 29.03.2011 по 14.04.2011;

за Актом № 3 від 31.03.2011 з 29.04.2011 по 29.05.2011;

за Актом № 4 від 30.04.2011 з 30.05.2011 по 09.06.2011;

за Актом № 5 від 31.05.2011 з 29.06.2011 по 06.07.2011;

за Актом № 6 від 31.06.2011 з 29.07.2011 по 28.08.2011;

за Актом № 6 від 31.07.2011 з 29.08.2011 по 07.03.2014.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних розпочався:

за Актом № 1 від 31.01.2011 з 01.03.2011;

за Актом № 1.2 від 23.02.2011 з 24.03.2011;

за Актом № 2 від 28.02.2011 з 29.03.2011;

за Актом № 3 від 31.03.2011 з 29.04.2011;

за Актом № 4 від 30.04.2011 з 30.05.2011;

за Актом № 5 від 31.05.2011 з 29.06.2011;

за Актом № 6 від 31.06.2011 з 29.07.2011;

за Актом № 6 від 31.07.2011 з 29.08.2011.

Отже, вказані строки в межах яких позивач може звернутись до суду з вимогою про стягнення 3% річних відповідно спливають:

за Актом № 1 від 31.01.2011 - 01.03.2014;

за Актом № 1.2 від 23.02.2011 - 24.03.2014;

за Актом № 2 від 28.02.2011 - 29.03.2014;

за Актом № 3 від 31.03.2011 - 29.04.2014;

за Актом № 4 від 30.04.2011 - 30.05.2014;

за Актом № 5 від 31.05.2011 - 29.06.2014;

за Актом № 6 від 31.06.2011 - 29.07.2014;

за Актом № 6 від 31.07.2011 - 29.08.2014.

Як вже, зазначалось вище, позивач звернувся з даним позовом до суду згідно відбитку штампу поштового відділення 12.03.2014.

Нарахування 3% річних здійснюється за кожен день, що слід враховувати при застосуванні позовної давності.

Отже, нарахування 3% річних за Актом № 1 за 12 днів знаходиться поза межами строку позовної давності.

Тому, нарахована за цей період сума задоволенню не підлягає.

За іншими актами, за яким здійснювалось нарахування відсотків, строк позовної давності позивачем пропущено не було.

З урахуванням пропущеного позивачем строку позовної давності в частині нарахування відсотків за Актом № 1 від 31.01.2011, судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок 3% річних.

Так, обґрунтованим розміром зазначених відсотків, що знаходяться в межах строку позовної давності та відповідно підлягають стягненню з відповідача, є 70 786, 50 грн.

В іншій частині нарахованих відсотків слід відмовити у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Стосовно задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 92 384, 97 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат з березня 2011 року по січень 2014 року.

Разом з тим, відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних в сумі 92 384, 97 грн.

Такі доводи відповідача відхиляються з наступних підстав.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 передбачено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Враховуючи те, що прострочення відповідачем зобов'язання в частині оплати наданих позивачем послуг почалось з 01.03.2011, а період в межах трирічного строку позовної давності починається з 12.03.2011 (тобто прострочення у березні складає понад 15 днів), інфляційні втрати відповідно підлягають стягненню.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення зазначеної позовної вимоги.

Разом з тим, не врахування судом пропуску позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних призвело до невірних висновків в частині задоволення зазначеної вимоги в більшому ніж є обґрунтованим розмірі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, однак не врахував пропуску позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних, що призвело до невірних висновків в частині задоволення зазначеної вимоги в більшому ніж є обґрунтованим розмірі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право змінити рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині визначення суми трьох відсотків річних. В решті рішення залишається без змін.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: основна заборгованість в сумі 510 102, 64 грн., три відсотки річних в сумі 70 786, 50 грн. та інфляційні в сумі 92 384, 97 коп. У задоволенні решти позовних вимог по стягненню пені та трьох відсотків річних слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 13 466, 41 грн. та апеляційної скарги в сумі 6 732, 90 грн. покладаються на відповідача.

З позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 37, 23 грн.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі № 910/4271/14 за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 724 780,99 грн. задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі № 910/4271/14 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 724 780,99 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, код 20077720) на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код 31301827) заборгованість у розмірі 510 102 грн. 64 коп., інфляційні втрати у розмірі 92 384 грн. 97 коп., 3% річних у розмірі 70 786 грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 13 466 грн. 41 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

4. Стягнути з дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, код 31301827) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, код 20077720) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 37 грн. 23 коп.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Матеріали справи № 910/4271/14 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко