Рішення № 40610106, 24.09.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 147/325/13-ц Провадження № 22-ц/772/2724/2014Головуючий в суді першої інстанції Савченко С. М.Категорія 27 Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2014 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Іванюка М.В., Берегового О.Ю., з участю секретаря Богацької О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 9 липня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

встановила:

У березні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі ПАТ КБ) «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3, відповідно до якого вимагало в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VIUPGА0000000970 від 28 березня 2008 року в розмірі 18354,28 дол. США, що за курсом НБУ становило 146650,72 грн. звернути стягнення на будинок АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у будинку АДРЕСА_1, зі зняттям їх з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку.

У травні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» уточнив позовні вимоги і просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VIUPGА0000000970 від 28 березня 2008 року в розмірі 18354,28 дол. США, що за курсом НБУ становило 146650,72 грн. звернути стягнення на будинок АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1, зі зняттям їх з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку; встановити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 75750,00 грн.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 червня 2013 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі як співвідповідача.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що 28 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № VIUPGА0000000970, за яким останній отримав кредит у розмірі 10000 дол. США зі сплатою 12,48% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 29 березня 2018 року.

В забезпечення виконання зобов'язання 28 березня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки № VIUPGА0000000970, згідно з яким ОСОБА_3 передав у іпотеку банку належний йому будинок АДРЕСА_1, з обумовленою сторонами ціною предмету іпотеки - 75750,00 грн.

ОСОБА_3 належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим допустив заборгованість в розмірі 18354,28 дол. США, з яких: 9600,07 дол. США - борг по тілу кредиту, 3134,71 дол. США - заборгованість по процентах за користування кредитом, 223,65 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 4492,02 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина), 827,52 дол. США - штраф (процентна складова).

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 9 липня 2013 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VIUPGА0000000970 від 28 березня 2008 року в розмірі 18354,28 дол. США, що за курсом НБУ відповідно до службового розпорядження від 28 березня 2013 року становить 146650,72 грн., звернуто стягнення на будинок АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку у територіальному підрозділі Державної міграційної служби; встановлено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 75750,00 грн. Вирішено питання про судові витрати у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове про відмову у позові.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_4 в суді першої інстанції.

Встановлено, що 28 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № VIUPGА0000000970, за яким останній отримав кредит у розмірі 10000 дол. США зі сплатою 12,48% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 29 березня 2018 року. В забезпечення виконання зобов'язання того ж дня ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки № VIUPGА0000000970, згідно з яким ОСОБА_3 передав у іпотеку банку належний йому будинок АДРЕСА_1, з обумовленою сторонами ціною предмету іпотеки - 75750,00 грн. ОСОБА_3 належним чином не виконував зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим допустив заборгованість, відповідно до розрахунку ТАП КБ «ПриватБанк», в розмірі 18354,28 дол. США, з яких: 9600,07 дол. США - борг по тілу кредиту, 3134,71 дол. США - заборгованість по процентах за користування кредитом, 223,65 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 4492,02 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, 31,29 дол. США - штраф (фіксована частина), 827,52 дол. США - штраф (процентна складова) (а. с. 8 - 11).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом ч. 1 ст. 38 цього Закону предмет іпотеки, у разі задоволення судом рішення про звернення стягнення, може бути реалізований іпотекодержателем будь-якій особі - покупцеві, шляхом застосування процедури продажу, встановленої цією статтею.

Оскільки боржник ОСОБА_3 неналежним чином виконував забезпечене іпотекою зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого допустив заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк», то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури його продажу іпотекодержателем, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо невідповідності суми боргу за договором кредиту, визначеної станом на 12 липня 2013 року, реальному боргу станом на час ухвалення рішення, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, всупереч цій вимозі закону відповідачі не надали жодних доказів на спростування розрахунку суми боргу (а. с. 8 - 11), зокрема, щодо проведення будь-яких платежів за кредитом після 12 липня 2013 року.

Щодо додаткових угод до кредитного договору № VIUPGА0000000970 від 1 листопада 2012 року та 31 липня 2013 року (а. с. 160 - 163), то колегія суддів виходить із того, що п. 1 цих угод було передбачено зменшення суми боргу на 5480,93 дол. США та 59445,07 дол. США, відповідно, але п. 2 кожної з цих угоди встановлювалось, що в разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених в графіку погашення кредиту понад 31 день позичальник сплачує банку штраф у розмірі, відповідно, 5480,93 дол. США та 59445,07 дол. США.

Тобто, додатковими угодами передбачено повернення до попередньої суми заборгованості у випадку порушення, встановленого ними графіку платежів більше ніж на 31 день, що за відсутності доказів проведення таких платежів, вказує на безпідставність посилання апелянта на ці угоди, як доказ зміни розміру заборгованості.

Крім того, п. 4 кожної з додаткових угод встановлено, що їх підписання не є рішенням банку про анулювання заборгованості позичальника.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що додаткова угода № 2 до кредитного договору № VIUPGА0000000970 була укладена 31 липня 2013 року, тобто після ухвалення рішення, а тому не могла бути взята до уваги судом першої інстанції.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про порушення рішенням суду першої інстанції прав малолітніх дітей відповідачів ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 з таких міркувань.

Як роз'яснено у п. 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК та ст. 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Відповідно до п. п. 12.2, 12.3, 12.5 договору іпотеки іпотекодавець засвідчує, що на підставах, передбачених чинним законодавством, він має право відчужувати предмет іпотеки, на нього може бути звернене стягнення, предмет іпотеки переданий в іпотеку за згодою усіх співвласників.

Як видно з договору дарування від 8 серпня 2001 року, єдиним власником будинку, розташованого по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (а. с. 42), а з довідки Летківської сільської ради Тростянецького району Вінницької області від 3 травня 2013 року № 186 вбачається, що в будинку зареєстровані та проживають лише ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_2 (а. с. 87), отже підстав вважати, що при укладенні договору іпотеки не було дотримано приписів ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК та ст. 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» щодо обов'язкової згоди на його укладення органу опіки і піклування у суду першої інстанції не було.

Так само безпідставним є посилання апелянта на недотримання судом першої інстанції порядку виселення відповідачів із житлового будинку.

Так, відповідно до чинних положень ч. 1 ст. 35 Закону України № 898-ІV «Про іпотеку» зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3795-VI від 22 вересня 2011 року, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель має право прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

З такої редакції вбачається, що додержання виписаної в ній процедури попередження є обов'язковим для випадку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ст. 36 Закону № 898-ІV), який є лише одним із трьох основних, передбачених ч. 3 ст. 33 Закону № 898-ІV, способів звернення стягнення на предмет іпотеки (за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Невиконання іпотекодержателем указаної вимоги закону у разі пред'явлення ним до суду позову не є підставою для відмови в позові, оскільки позивачем реалізується не позасудовий, а судовий порядок звернення на заставлене нерухоме майно. Підтвердженням цієї тези є ч. 2 ст. 35 Закону № 898-ІV, якою передбачено, що положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.

Не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції і встановлений Законом України від 3 червня 2014 року мораторій на стягнення майна громадян (Закон № 1304-18), тому що відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Закон № 1304-18 набрав чинності 7 червня 2014 року, отже не міг бути застосований судом до даних правовідносин.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права, які не призвели до неправильного вирішення спору по суті, є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Проте, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив лише загальний розмір вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не вказавши його складових.

При цьому колегія суддів зазначає, що згідно з п. п. 5.1. та 5.3. кредитного договору сплата пені та штрафу здійснюється у гривнях (пеня сплачується у гривневому еквіваленті по курсу НБУ, а штраф визначається у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову), отже у резолютивній частині рішення суду ці складові боргу мають бути зазначені саме у гривнях (пеня за курсом НБУ 7,99 Х 4492,02 дол. США = 35891,24 грн., а штраф - 250 грн. + 5% Х 146650,72 = 7582,53 грн.).

Крім того, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, суд залишив поза увагою те, що актами цивільного законодавства та іпотечним договором такий спосіб захисту іпотекодержателем цивільних прав не передбачений, а також не враховував також, що відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 36 та ч. 5 ст. 38 Закону № 898-ІV право продажу предмета іпотеки повинне здійснюватись іпотекодержателем від свого імені, а не від імені відповідачів - іпотекодавця, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Крім того, зазначивши у резолютивній частині рішення про зняття відповідачів з реєстраційного обліку за місцем проживання, суд першої інстанції не звернув уваги, що згідно з п. 1.3 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого Наказом МВС України від 22 листопада 2012 року № 1077, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 2109/22421 18 грудня 2012 року, реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання, місця перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служи України в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського значення. Проте, відповідний відділ Державної міграційної служи України не був залучений до участі у справі як співвідповідач, а тому на нього не може бути покладно обов'язків судовим рішенням.

Також, ст. 7 Закону України від «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, про виселення.

Отже, набрання рішенням суду про виселення законної сили є достатньою підставою для зняття відповідачів з реєстрації місця проживання у спірному будинку і не потребує додаткового зазначення про це у резолютивній частині рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 9 липня 2013 року змінити.

Другий та третій абзаци резолютивної частини рішення викласти в такій редакції: «В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VIUPGА0000000970 від 28 березня 2008 року в розмірі 12734 (дванадцять тисяч сімсот тридцять чотири) дол. США 80 центів, (що за курсом НБУ станом на 12 липня 2012 року становило 101751 (сто одну тисячу сімсот п'ятдесят одну) грн. 05к.) та 43473 (сорок три тисячі чотириста сімдесят три) грн. 77к., з яких: 9600,07 дол. США борг по тілу кредиту, 3134,74 дол. США заборгованість по процентах за користування кредитом, 35891,24 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, 7582,53 грн. штраф, звернути стягнення на будинок АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк»з будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1».

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: