Рішення № 40593413, 18.09.2014, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року Справа № 915/1366/13

Господарський суд Миколаївської області

у складі судді Давченко Т.М.,

при секретарі Берко О.В.,

представники сторін у судове засідання не з’явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний міський ринок» (55001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Дружби Народів, 19-Б, поштова адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Садова, 1/10, код ЄДРЮОФОП 34129176)

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «ПМК-93 «Промжитлводбуд» (56500, Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Жовтневої революції, 247, код ЄДРЮОФОП 01035437)

про: визнання недійсними договорів підряду, -

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральний міський ринок» звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до відповідача - Відкритого акціонерного товариства «ПМК-93 «Промжитлводбуд» про визнання недійсними договорів підряду від 01.09.2011р. № 1/09, від 28.10.2011р. б/н, від 30.11.2011р. № 11 по наданню послуг з ремонту системи опалення, будівельних робіт та влаштуванню торгівельної площадки на території ринку.

Ухвалою від 05.08.2013р. господарським судом Миколаївської області (суддя Смородінова О.Г.) порушено провадження у даній справі.

Згідно розпорядження керівника апарату господарського суду Миколаївської області №131 від 02.09.2013р. призначено повторний автоматичний розподіл даної справи, за результатами якого суддею у справі №915/1366/13 призначено суддю Т.М. Давченко.

Ухвалою суду від 04.09.2013р. суддею Давченко Т.М. справу № 915/1366/13 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 08.10.2013р., відлік строку розгляду справи, передбаченого ст. 69 ГПК України, розпочато заново.

08.10.2013р. розгляд справи було відкладено на 29.10.2013р. для надання позивачем доказів на обґрунтування підстав позову та для надання відповідачу можливості виконати вимоги ухвали суду від 05.08.2013р. Однак, судове засідання, призначене на 29.10.2013р. не відбулося. Ухвалою суду від 04.11.2013р. розгляд справи було призначено на 19.11.2013р. Цією ж ухвалою позивача знову зобов’язано надати суду докази на обґрунтування позовних вимог, а відповідача зобов’язано виконати вимоги ухвали суду від 05.08.2013р.

19.11.2013р. за клопотанням позивача було продовжено строк розгляду спору на 15 днів. Окрім цього, за клопотанням позивача судом було відкладено розгляд справи на 05.12.2013р.

21.11.2013р. відповідачем було надано суду відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки факт укладення та виконання спірних договорів було встановлено Одеським апеляційним господарським судом. Відповідач позов не визнає, оскільки позивачем не доведено фіктивності спірних договорів підряду.

Ухвалами від 05.12.2013р. за клопотаннями позивача було призначено судову будівельно – технічну експертизу та судову економічну експертизу, розгляд справи було зупинено, витрати по проведенню експертиз було покладено на позивача (за його усним клопотанням у судовому засіданні), справу скеровано до Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз. Окрім цього, 05.12.2013р. за клопотанням позивача судом було витребувано додаткові докази у відповідача, в Управління Пенсійного фонду України в місті Вознесенську та Вознесенському районі, у Вознесенської ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області та у Головного управління статистики у Миколаївській області.

Однак, справу повернуто до суду без висновку судового експерта, оскільки позивачем не оплачено проведення експертиз та не надано додаткових матеріалів на неодноразову вимогу експерта та суду.

Ухвалою суду від 01.08.2014р. провадження у даній справі поновлено, розгляд справи призначено на 18.09.2014р., зобов’язано позивача надати суду пояснення стосовно невиконання вимог суду та експерта в частині оплати експертиз та попереджено сторін, що у випадку неявки в судове засідання, справу буде розглянуто за наявними матеріалами.

При цьому слід відзначити, що ухвала суду про поновлення розгляду справи надсилалась позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення на поштову адресу, вказаною позивачем у позовній заяві: 54001, м. Миколаїв, вул. Садова, 1. Зазначену ухвалу повернуто на адресу Господарського суду Миколаївської області з відміткою поштової установи «По истечению срока хранения».

Відповідачу зазначену ухвалу також було надіслано рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення на поштову адресу, вказаною у позовній заяві та у відзиві на повну заяву: 56500,Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Жовтневої революції, 247. Зазначену ухвалу повернуто на адресу Господарського суду Миколаївської області з відміткою поштової установи «По истечению срока хранения».

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, примірник повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернутий органами зв'язку з позначкою «По истечению срока хранения» може вважатися належним доказом повідомлення позивача та відповідача про час та місце проведення судового засідання.

Сторони не скористалися наданим їм ст. 22 ГПК України правом та повноважного представника в судове засідання 18.09.2014р. не скерували, про причини неявки повноважних представників суду не повідомили.

Згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Разом з тим, відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважних представників відповідачів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити у повному обсязі з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, у якій просить суд визнати договори підряду № 1/09 від 01.09.2011р. про влаштування торгівельної площадки на території ринку по вул. Дружби Народів, 19-Б, № б/н від 28.10.2011р. про виконання будівельних робіт, № 11 від 30.11.2011р. про виконання робіт по ремонту системи опалення недійсними.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним:

по – перше: позивач стверджує, що спірні договори були укладені заднім числом з метою заволодіння майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний міський ринок» на суму 819 600, 40 грн.;

по – друге: позивач вважає спірні договори фіктивними через недотримання сторонами істотних умов при укладенні цих договорів, як це передбачено ст. 180 ГК України;

по – третє: за твердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральний міський ринок» не мало правових підстав для укладення договорів підряду з Відкритим акціонерним товариством «ПМК-93 «Промжитлводбуд» по ремонту системи опалення, будівельних робіт та влаштуванню торгівельної площадки на території ринку;

по – четверте: позивач стверджує, що за результатами проведеного робочою групою (створеною за розпорядженням міського голови м. Южноукраїнськ) обстеження фактичного виконання робіт за спірними договорами, встановлено, що жодних робіт, визначених у договорах виконано не було, що свідчить про фіктивність договорів.

Однак, всі вище перелічені твердження позивача спростовуються наступним.

Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Вчинений правочин є дійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Приписами пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 року № 9 передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.13 року № 11).

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.13 року № 11 за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Щодо тверджень позивача стосовно підписання спірних договорів підряду заднім числом, суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами (жодного доказу не надано й у позовній заяві не обґрунтовано).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договорів підряду від 01.09.2011р. № 1/09, від 28.10.2011р. б/н, від 30.11.2011р. № 11., Відкритим акціонерним товариством «ПМК-93 «Промжитлводбуд» було надано послуги по ремонту системи опалення, будівельні роботи та влаштування торгівельної площадки на території ринку, що підтверджується договорами підряду, актами виконаних робіт за формою КБ2 за вересень 2011 року на загальну суму 137 400 грн., за жовтень 2011 року на загальну суму 150 200 грн. 40 коп., за жовтень 2011 року на загальну суму 350 000 грн., за листопад 2011 року на загальну суму 182 000 грн., довідками за формою КБ3 та кошторисними розрахунками виконаних робіт. Відповідно до зазначених договорів підряду, кредитором та боржником було узгоджено порядок розрахунку за виконані роботи, а саме, кінцевий розрахунок за цими договорами провадиться не пізніше 10-днів після повного завершення виконаних робіт, тобто після підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт.

Постановою ОАГС від 17.01.2013р. підтверджено факт укладання вищезазначених договорів підряду та їх виконання Відкритим акціонерним товариством «ПМК-93 «Промжитлводбуд». У цій же постанові апеляційною інстанцією зазначено, що факт наявності заборгованості за договорами визнається Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральний міський ринок», спору з цього приводу немає, що підтверджується відзивами Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральний міський ринок» №50/02 від 19.04.2012 р. та №64/02 від 10.05.2012 р.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Стосовно доводів позивача щодо фіктивності спірних договорів суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсним» роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним.

Таким чином, позивач не довів, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

В ході розгляду справи судом двічі призначалася експертиза за клопотанням позивача, який брав на себе обов’язок щодо оплати вартості експертиз. Ухвали суду виконані не були через відсутність оплати. Крім того, позивачем не виконано вимоги суду та експерта щодо надання додаткових матеріалів у справі, необхідних для проведення експертиз.

Наданий позивачем акт обстеження робочою групою (створеною за розпорядженням міського голови м. Южноукраїнськ) фактичного виконання будівельних робіт за спірними договорами (а.с. 27-28) суд не вважає належним доказом на підтвердження позовних вимог, оскільки таке обстеження має проводитися експертом на основі спеціальних знань. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Належним доказом у даному випадку має бути висновок експерта, призначеного судом.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 33-35, 49, 75, 82, 821, 84, 85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Згідно з ч.5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Миколаївської області.

Cуддя Т.М.Давченко

Повний текст рішення складено та підписано 22.09.2014р.