Постанова № 40592611, 11.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 757/4686/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Середа К.Ю.

Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,

при секретарі - Дроздовій М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 та Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на постанову Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, Пенсійного фонду України та Управління Пенсійного фонду в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, за участю третьої особи - Державної казначейської служби України, про визнання бездіяльності та дій неправомірними, зобов'язання призначити виплату пенсії,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, Пенсійного фонду України та Управління Пенсійного фонду в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим в Шевченківському районі м. Львова призначити пенсію за віком та виплачувати її за межі України.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року вказаний адміністративний позов було задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що судом було не в повному обсязі захищено права позивача.

Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська також не погодилося із постановою суду від 25 квітня 2014 року та просить її скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивач не має місця реєстрації на території Україні.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає необхідним в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 - відмовити, апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська - задовольнити, постанову Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року - скасувати в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі виходячи із наступного.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Судом встановлено, що 17 вересня 1997 року ОСОБА_2 виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль. Вказана обставина підтверджується відміткою на аркуші 17 паспорту позивача.

До виїзду за кордон пенсія ОСОБА_2 не призначалося.

Позивач 26 грудня 2013 року та 10 лютого 2014 року звернувся до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та Управління Пенсійного фонду в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим із заявами про призначення пенсії.

У відповідь на зазначені листи позивач отримав відповіді про відсутність підстав для призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись із отриманими відповідями, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення пенсії за віком, оскільки є громадянином України та досяг встановленого законом пенсійного віку.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно ст. 26 вказаного Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

До матеріалів справи приєднано копію паспорта ОСОБА_2, згідно якого позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1.

Таким чином, для призначення пенсії за віком позивачу необхідно досягти 55 років та мати страховий стаж не менше 15 років.

На час звернення до відповідачів із заявами про призначення пенсії ОСОБА_2 досяг зазначеного віку.

Разом з тим, у позивача відсутній страховий стаж, передбачений ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який є необхідною умовою призначення пенсії за віком.

Згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 позивач вперше був прийнятий на роботу у квітні 1984 року. Останній запис про звільнення ОСОБА_2 датований квітнем 1997 року. Таким чином, у період проживання в Україні позивач працював 13 років, а не 15 років, як це передбачено ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У відповідності до ч. 1 ст. 24 вказаного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Перелік осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, зазначений у ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Доказів того, що після виїзду за кордон позивач працював у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) або працював у іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) матеріали справи - не містять.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що у період роботи за межами України ОСОБА_2 не підлягав загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за нього не сплачувалися страхові внески, у зв'язку з чим зазначений період не зараховується до страхового стажу позивача.

Відповідно, доводи представника позивача про те, що ОСОБА_2 має 26 років страхового стажу - є необґрунтованими.

Враховуючи відсутність у позивача страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для призначення ОСОБА_2 пенсії за віком.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано неналежну оцінку дослідженим доказам та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 - відмовити, апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська - задовольнити, постанову Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року - скасувати в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 - відмовити.

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська - задовольнити.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині постанову Печерського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді Я.С. Мамчур

О.О. Шостак

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.