Ухвала суду № 40591608, 04.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/81314/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 04.09.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Кам'янець - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.05.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011

у справі № 2а-10402/09/2270/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Подільські товтри"

до Кам'янець - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції

Хмельницької області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Подільські товтри" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство „Подільські товтри") звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Кам'янець - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (правонаступник - Кам'янець - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області) про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000662342/0 від 22.05.2009 (№ 0000662342/1 від 04.08.2009, № 0000662342/2 від 20.10.2009); №' 0000672342/0 від 22.05.2009 (№ 0000672342/1 від 04.08.2009, № 0000672342/2 від 20.10.2009).

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.05.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.05.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.12.2008 та складено акт № 969/234/03771123 від 08.05.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000662342/0 від 22.05.2009, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 987992 грн.: 658661 грн. основний платіж, 329331 грн. штрафні санкції; № 0000672342/0 від 22.05.2009, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 790394 грн.: 526929 грн. основний платіж, 263465 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 1.20.1, пп. 1.20.2, пп. 1.20.6, пп. 1.20.8 п. 1.20, п. 1.26 ст. 1, пп. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок па додану вартість", договірні зобов'язання між позивачем та ТОВ ВФ „Фонд", ТОВ ВК „Екомаш", ТОВ ВК „Гірничодобувна промисловість", ТОВ ВФ „Промінвст" містять ознаки відносин пов'язаних осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реалізація вапняку зазначеним контрагентам повністю відповідає визначенню господарської діяльності та здійснювалась по вільних цінах, які відповідали рівню звичайних цін, що не суперечить чинному законодавству.

За загальним правилом, установленим пунктом 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість", база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Інші випадки застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість встановлені пунктами 4.2, 4.8, 4.9, підпунктом 7.4.1, пунктами 8.2.3 та 9.3 цього Закону.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Крім того, згідно з пунктом 1.18 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", яким, в свою чергу, встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до підпункту 4.3.5 пункту 4.3 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковим органом. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З врахуванням положень підпункту 1.20 ст. 1 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств" вимоги наведеної правової норми при визначенні податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін стосуються тільки процедури, а відтак податковий орган, здійснивши відповідне донарахування податкових зобов'язань, зобов'язаний звернутися до суду з позовом про стягнення з платника податків в доход відповідного бюджету донарахованої суми.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що відповідачем при реалізації своїх повноважень щодо донарахування податкових зобов'язань позивачу внаслідок визначення звичайних цін не дотримано встановленого законом способу.

Також, судами встановлено, що відповідно до листів ЗАТ „Східно - Український реєстратор" №52 №62 від 24.04.2009 та від 27.05.2009 року, №79 від 23.06.2009, із змісту яких вбачається, що жоден контрагентів позивача в період, охоплений перевіркою, не був та не є акціонером ВАТ „Подільські товтри".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Кам'янець - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.05.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а-10402/09/2270/11 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кам'янець - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.05.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а-10402/09/2270/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко