Ухвала суду № 40589738, 16.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4434/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Транс Лок» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості імпортованих товарів та стягнення надміру сплачених податків і зборів, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Транс Лок» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «НВП «Транс Лок» звернулося у суд із позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №100250002/2014/000141/2 від 21.03.2014 року та стягнути з відповідача на свою користь надмірно сплачені кошти у сумі 78346,18 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2014 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем під час митного оформлення товару не було надано митному органу достатньо документів для належного підтвердження митної вартості імпортованих товарів. При цьому, місцевий суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Митним кодексом України.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що 29.11.2010 року між позивачем та ООО «Свеза-Лес», що діє по дорученню ОАО «Фанплит» (Росія) укладено контракт №1919/2010-TLK/F, предметом якого була поставка іноземною компанією позивачу березової та ламінованої фанери в кількості, специфікаціях та на умовах, визначених в цьому контракті та додатках до нього. До цього договору між його стораним укладено додаткові угоди до від 29.11.2010 року № 1 (щодо оплати товару) та від 22.02.2012 року № 4 (щодо уточнення реквізитів сторін).

З метою здійснення митного оформлення товару, ввезеного на підставі вказаного контракту, позивачем у березні 2014 року подавалась митна декларації.

Під час митного контролю у посадових осіб митного органу виникли сумніви стосовно заявленої позивачем митної вартості задекларованих товарів. Такі сумніви, як убачається із заперечень відповідача проти позову, виникли на основі аналізу наданих декларантом документів, за наслідками якого встановлено, що такі містили розбіжності та не повні відомості, а саме: вартість транспортних витрат підтвреджувалась довідкою ПП «Іверс-Трейд» від 17.03.2014 року № 950, в той час як у міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) від 17.03.2014 року №425759 безпосереднім перевізником товару значилась фірма «SHVED I.V.». При цьому, документів, що підтверджували б повноваження фірми «SHVED I.V.» на перевезення товару митному органу не надано.

Унаслідок виявлених розбіжностей та сумнівів, що виникли в митного органу, декларанту було запропоновано надати додаткові документи на підтвердження складових митної вартості: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, тобто, документи, передбачені ч. 3 ст. 53 МК України.

З огляду на те, що на вимогу митного органу позивач не надав усі витребовувані документи, а надані належно не підтверджували митну вартість за ціною договору, відповідачем відмовлено у митному оформленні задекларованого товару та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №100250002/2014/000141/2 від 21.03.2014 року.

Не погоджуючись із таким рішенням Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем спірного рішення, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані спірні правовідносини є Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI (далі - Митний кодекс України, МК України).

Відповідно до статті 49 цього Кодексу митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (стаття 50 МК України).

Згідно із статтею 52 вказаного Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 1 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У силу вимог пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України, митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Частиною 2 цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу вимог частини 3 статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 54 вказаного Кодексу, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів (ч. 1 ст. 55 МК України).

Обґрунтовуючи наявність підстав для відмови у митному оформленні товарів за заявленою позивачем митною вартістю, визначеною за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), відповідач послався на те, що позивачем не у повній мірі подано до митного контролю документи, передбачені частиною 2 статті 53 МК України. Зазначене стосується документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Як вже зазначалось, позивач, для підтвердження транспортних витрат, надав при митному оформлені довідку ПП «Іверс-Трейд» від 17.03.2014 року № 950. Натомість, перевізником фактично було не зазначене підприємство, а фірма «SHVED I.V.», що випливає із CMR від 17.03.2014 року №425759.

Відповідно до частини 4 статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, як витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п. п. 5 ч. 10 статті 58 МК України).

Статтею 9 Закону України від «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012 року «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» до документів, що підтверджують транспортні витрати можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт, наданих послуг) від виконавця договору про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиторських послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспорту), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення ї за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Задля цілей документального підтвердження факту здійснення господарської операції важливим є зміст вказаних документів, які повинні однозначно ідентифікуватись з підприємством, що здійснило перевезення оцінюваного товару. При цьому, якщо перевезення здійснювало інше підприємство, ніж те, що надало довідку, необхідне підтвердження уповноваження такого підприємства.

Системний аналіз викладеного свідчить про те, що документ, який підтверджує вартість витрат на транспортування має в обов'язковому порядку містити всі реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких можна чітко встановити належність послуг до товарів, а суб'єкта господарської діяльності - до перевезення конкретної поставки товару.

Разом з тим, позивачем до митного оформлення не надано доказів відношення ПП «Іверс-Трейд», що виписало довідку про транспортні витрати першому, до фактичного транспортування товару, яке було здійснено фірмою «SHVED I.V.».

До апеляційної скарги позивачем додану копію першої сторінки договору на надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів у міжнародному автомобільному сполученні №0626 від 19.03.2013 року, зі змісту якої випливає, що він укладений між ФОП ОСОБА_2, як виконавцем, та ПП «Іверс-Трейд», як експедитором. За цим договором виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити доставку автомобільним транспортом довірений йому вантаж відповідно до замовлення експедитора, а останній - оплатити послуги виконавця. Положеннями п. п. 2.2, 2.3 цього договору передбачено, що на кожне окреме завантаження оформлюється заявка з описом умов та особливостей конкретного перевезення, яка є додатком до договору та його невід'ємною частиною. Підтвердженням факту надання послуги є оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразка (CMR) із відміткою відправника вантажу (експедитора), одержувача вантажу, митних органів.

Зважаючи на викладене, у товарно-транспортній накладній (CMR) має бути відмітка експедитора, тобто ПП «Іверс-Трейд», натомість, в наявній в матеріалах справи CMR від 17.03.2014 року №425759 значиться лише Shved I.V. Також, колегія суддів зауважує, що позивачем не надано заявок, які могли б підтвердити участь експедитора ПП «Іверс-Трейд» у наданні транспортно-експедиторських послуг позивачу. Надана позивачем копія першої сторінки договору жодним чином не доводить те, що такі послуги стосовно задекларованого позивачем товару надавались саме ПП «Іверс-Трейд», а також не підтверджує їх вартість.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що непідтвредження позивачем витрат на оплату транспортування товарів свідчить про обґрунтованість сумнівів митного органу щодо заявленої позивачем митної вартості за ціною контракту.

Частиною 3 статті 53 МК України передбачено право митного органу висунути декларанту письмову вимогу про надання додаткових документів за умови, якщо надані ним, згідно частини 2 цієї статті, документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Враховуючи неподання декларантом усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованих товарів, митний орган правомірно витребував у позивача додаткові документи, передбачені наведеною правовою нормою Митного кодексу України.

За результатами опрацювання додатково наданих документів митним органом встановлено, що надане платіжне доручення в іноземній валюті від 20.03.2014 року №777 неможливо ідентифікувати з оцінюваними товарами, оскільки воно не містить посилання на інвойс, який підтверджує здійснення конкретної поставки, а лише на контракт.

Сума, яка зазначена в платіжному дорученні, а саме 1 701 257,29 російських рублів, відрізняється від суми вказаної в інвойсі (349 329,33 російських рублів). Отже, у митного органу була відсутня можливість перевірити на яку поставку товарів складено згадане платіжне доручення. До того ж у ньому були відсутні відмітки банку, що підтверджували б їх перерахування.

Також, митним органом обґрунтовано не враховано наданий ТОВ «НВП «Транс Лок» прайс-лист виробника, адже такий не містив дати складання та кінцевої дати дії визначених у ньому цін.

До апеляційної скарги позивачем додано копію згадуваного платіжного доручення від 20.03.2014 року №777 з відміткою АБ «Південний», що підтверджує оплату за контрактом №1919/2010-TLK/F від 29.11.2010 року суми в розмірі 1 701 257,29 російських рублів, що відрізняється від вказаної в інвойсі (349 329,33 російських рублів). Обґрунтовуючи такі відмінності позивачем зазначено, що ним здійснювалась оплата за продукцію на умовах передоплати, яка охоплює кілька майбутніх поставок. Втім, такі твердження не приймаються апеляційним судом, позаяк контрактом №1919/2010-TLK/F від 29.11.2010 року у пункті 6.1, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 29.11.2010 року, встановлено, що покупець (позивач) здійснює 100% оплату вартості партії товару в рублях РФ шляхом простого банківського переказу на рахунок продавця (ООО «Свеза-Лес») не пізніше 180 днів з моменту переходу до покупця права власності на товар. Тобто, в договорі відсутні положення щодо обов'язкової попередньої оплати вартості товару, що спростовує доводи апелянта.

Наведене свідчить про дійсну наявність розбіжностей та неповноту даних щодо митної вартості задекларованого товару в наданій позивачем до митного оформлення документації. Відтак, митний орган правомірно відмовив позивачу в митному оформленні товару за ціною договору та прийняв рішення про коригування заявленої митної вартості за резервним методом.

У статті 57 вказаного Кодексу закріплені правила застосування методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Згідно з ч. 1 цієї статті, митна вартість визначається за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Приписами 2 - 5 частин статті 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена ч.2 ст. 58 МК України. Так, відповідно до вказаної правової норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

В обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, відповідачем у цих рішеннях зазначено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) через наявність розбіжностей та відсутність певних відомостей щодо складових митної вартості. При цьому, враховано, що декларант не надав додатково витребуваних митним органом документів. Попередні методи не застосовані у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні товари, а також через відсутність основи для віднімання (додавання) вартості.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідності до частини 7 статті 55 МК України позивачем подано митну декларацію з урахуванням проведеного коригування, сплачено митні платежі, а імпортований товар - випущено у вільний обіг.

Колегія суддів зазначає, що приписами частини 8 статті 55 МК України встановлено, що протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

Як убачається з матеріалів справи, позивач зазначеним у вищенаведеній правовій нормі правом не скористався.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що спірне рішення про коригування митної вартості імпортованих позивачем товарів відповідає положенням статті 55 Митного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення проти позову та правомірність спірного рішення. Відтак, відсутні підстави для його скасування та стягнення з державного бюджету сплаченого позивачем ввізного мита та податку на додану вартість.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Транс Лок» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М