Рішення № 40585558, 11.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14293/14 11.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Королівський смак»

До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 76 394,81 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Дідківський М.О. представник за довіреністю № б/н від 01.07.14.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Королівський смак» (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 79 511,63 грн., а саме: 64 132,88 грн. - основного боргу, 7 105,14 грн. - збитків від інфляції, 1 048,66 грн. - 3% річних, 5 397,95 грн. - пені.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не здійснено в повному обсязі оплату товару, поставленого останньому на підставі видаткових накладних за Договором № 802/1 від 10.09.13., що зумовило виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем, нарахування пені, 3% річних, збитків від інфляції та звернення позивача з даним позовом до суду.

Крім того, позивач на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та банківські рахунки відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.14. порушено провадження у справі № 910/14293/14 та призначено її до розгляду на 28.08.14.

В судовому засіданні 28.08.14. представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Королівський смак» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 76 394,81 грн., а саме: 61 168,33 грн. - основного боргу, 6 954,57 грн. - збитків від інфляції, 1 048,96 грн. - 3% річних, 5 397,95 грн. - пені.

Судом розцінено вказану заяву як заяву про зменшення розміру позовних вимог та прийнято її до розгляду, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.14., в зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, невиконання ним вимог ухвали суду від 16.07.14., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 11.09.14.

Розглянувши заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відзначає наступне.

Вказана заява позивачем не обґрунтована.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.2008 р.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а тому заява про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 11.09.14. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 11.09.14. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем, повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду) відповідачу наявне в матеріалах справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/14293/14.

В судовому засіданні 11.09.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.13. між відповідачем (далі - Покупець) та позивачем (далі - Постачальник) було укладено Договір № 802/1 поставки товару (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар у відповідності з поданими Покупцем замовленнями, а Покупець зобов'язується приймати Товар та своєчасно сплачувати його вартість на умовах Договору.

Строк дії Договору погоджено п. 7.1 з моменту підписання (10.09.13.) і діє до 31.12.14.

Згідно з п. 1.2 Договору, асортимент та ціна Товару зазначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору, право власності на Товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі Товару.

Ціна, асортимент та інші характеристики Товару, що постачається, відображаються у накладній, яка має відповідати замовленню. В разі, якщо асортимент чи кількість поставленого Товару не відповідає узгодженому в Специфікації або Замовленні, Покупець має право не примати Товар. В цьому випадку зобов'язання Постачальника щодо поставки такої партії товару вважаються виконаними в частині, яка стосується узгодженого товару. Зобов'язання по оплаті неузгодженого товару, за умови якщо останній не прийняв його, у Покупця не виникають. Неузгоджений товар повинен бути вивезений Постачальником, документи замінені. Підписання Покупцем видаткової накладної свідчить про те, що товар поставлений відповідно до Замовлення по асортименту, ціні та кількості (п. 2.4 Договору в редакції підписаного сторонами та скріпленого їх печатками Протоколу розбіжностей від 10.09.13. до Договору).

Пунктом 2.5 Договору сторони погодили, що Постачальник зобов'язується надати разом з кожним видом Товару наступні документи: накладну; податкову накладну; в разі повернення товару - коригувальну накладну; сертифікат відповідності та/або інший документ, що підтверджує якість товару.

Відповідно до п. 2.9 Договору, поставка здійснюється із застосуванням правил ІНКОТЕРМС-2000, в обсягу, необхідному для виконання умов Договору, на умовах DDP - склад Покупця, або інше місце, визначене в замовленні.

Згідно з п. 4.1 Договору, вартість партії Товару визначається в накладних виписаних на підставі Замовлення згідно з цінами затвердженими сторонами в специфікації.

Покупець зобов'язаний оплатити вартість кожної отриманої партії Товару протягом тридцяти п'яти календарних днів з дати поставки Товару Постачальником. Датою поставки є дата, зазначена друкарським способом на відповідній видатковій накладній (п. 4.2 Договору в редакції підписаного сторонами та скріпленого їх печатками Протоколу розбіжностей від 10.09.13. до Договору).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Королівський смак» (Постачальником) поставлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (Покупцю) товар на підставі видаткових накладних: № КС000015383 від 17.09.13., № КС000015360 від 17.09.13., № КС000015384 від 17.09.13., № КС000015395 від 17.09.13., № КС000015399 від 17.09.13., № КС000015410 від 17.09.13., № КС000015414 від 17.09.13., № КС000015417 від 17.09.13., № КС000015736 від 24.09.13., № КС000015823 від 26.09.13., № КС000016018 від 01.10.13., № КС000016019 від 01.10.13., № КС000016023 від 01.10.13., № КС000016037 від 01.10.13., № КС000016210 від 04.10.13., № КС000016211 від 04.10.13., № КС000016306 від 05.10.13., № КС000016322 від 05.10.13., № КС000016365 від 07.10.13., № КС000016546 від 11.10.13., № КС000016764 від 17.10.13., № КС000016765 від 17.10.13., № КС000016766 від 17.10.13., № КС000016767 від 17.10.13., № КС000016768 від 17.10.13., № КС000016925 від 19.10.13., № КС000016926 від 19.10.13., № КС000017005 від 22.10.13., № КС000017006 від 22.10.13., № КС000017021 від 22.10.13., № КС000017110 від 24.10.13., № КС000017223 від 26.10.13., № КС000017266 від 29.10.13., № КС000017444 від 01.11.13., № КС000017471 від 01.11.13., № КС000017589 від 05.11.13., № КС000017590 від 05.11.13., № КС000017591 від 05.11.13., № КС000017636 від 06.11.13., № КС000017887 від 12.11.13., № КС000017908 від 12.11.13., № КС000017909 від 12.11.13., № КС000017933 від 12.11.13., № КС000017941 від 13.11.13., № КС000017959 від 13.11.13., № КС000017960 від 13.11.13., № КС000017966 від 13.11.13., № КС000018123 від 15.11.13., № КС000018135 від 15.11.13., № КС000018268 від 19.11.13., № КС000018525 від 26.11.13., № КС000018562 від 26.11.13., № КС000018628 від 28.11.13., № КС000018629 від 28.11.13., № КС000018630 від 28.11.13., № КС000003985 від 14.04.14., № КС000003988 від 14.04.14., № КС000003989 від 14.04.14., № КС000003990 від 14.04.14., № КС000003991 від 14.04.14., № КС000003994 від 14.04.14., № КС000003995 від 14.04.14., № КС000003996 від 14.04.14., № КС000004459 від 25.04.14., № КС000004468 від 25.04.14., на загальну суму 61 168,33 грн.

Вказані видаткові накладні підписано повноважним представниками сторін та скріплено печатками .

Податкові накладні наявні в матеріалах справи.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою товару, поставленого відповідачу на підставі вказаних видаткових накладних за Договором.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт одержання товару підтверджується видатковими накладними, які містять підписи представників сторін та скріплені їх печатками.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено за вищезгаданими видатковими накладними товар, а відповідачем його прийнято на загальну суму 61 168,33 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, Покупець зобов'язаний оплатити вартість кожної отриманої партії Товару протягом тридцяти п'яти календарних днів з дати поставки Товару (п. 4.2 Договору в редакції підписаного сторонами та скріпленого їх печатками Протоколу розбіжностей від 10.09.13. до Договору).

Крім того, позивачем відповідачу було направлено претензію № 062 від 19.06.14. з вимогою сплатити наявну заборгованість.

Відповіді на вказану претензію відповідачем надано не було, вказаного останнім не спростовано.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним Товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню повністю в розмірі 61 168,33 грн., що складає борг відповідача станом на момент прийняття даного рішення.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 6.6 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5 397,95 грн. - пені.

Згідно з п. 6.6 Договору в редакції підписаного сторонами та скріпленого їх печатками Протоколу розбіжностей від 10.09.13. до Договору, у разі несплати вартості Товару Покупцем у строк, встановлений Договором, Покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії Товару за кожний день прострочення. Пеня нараховується за увесь час існування прострочення в межах строків позовної давності.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені внаслідок чого встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 928,06 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 1 469,89 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 048,96 грн. - 3% річних та 6 954,57 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 012,54 грн., розмір збитків від інфляції складає 6 396,89 грн. Збитки від інфляції в розмірі 557,68 грн. та 3% річних в розмірі 36,42 грн. нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідачем розрахунок пені, 3% річних та збитків від інфляції не оспорено.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03186, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Королівський смак» (03048, м. Київ, вул. Кадетський Гай, б. 9, кв. 90; ідентифікаційний код 34242657) 61 168 (шістдесят одну тисячу сто шістдесят вісім) 33 коп. - основного боргу, 3 928 (три тисячі дев'ятсот двадцять вісім) грн. 06 коп. - пені, 1 012 (одну тисячу дванадцять) грн. 54 коп. - 3% річних, 6 396 (шість тисяч триста дев'яносто шість) грн. 89 коп. - збитків від інфляції, 1 733 (одну тисячу сімсот тридцять три) грн. 98 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.09.14.

Суддя Т.М. Ващенко