Постанова № 40585027, 18.06.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

18 червня 2013 року Справа № 2а-5273/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельника О. М. за участю секретаря судового засідання Зощака В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Граніт", с.Софіївка, Новобузький район, Миколаївська область,55632

доБаштанська міжрайонна державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби, вул. М.Аркаса, 2, м.Баштанка, Миколаївська обл.,56101

провизнання дій незаконними, скасування податкового повідомлення рішення від 04.07.2012р.№ 0000142201, В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Софія - Граніт» звернувся з позовними вимогами про визнання дій Баштанської МДПІ Миколаївської області при проведенні перевірки незаконними та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 липня 2012 року № 1130142201 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Софія-Граніт» з податку на додану вартість у сумі 74 975,00 грн., та штрафних санкцій у сумі 18 744,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що викладені в Акті перевірки факти та висновки щодо порушення статей 203, 215, 228, 655, 656, 662 ЦК України - відсутність реального вчинення господарських операцій є невмотивованими, оскільки ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження виводів про недійсність даних, що містяться у деклараціях з податку на додану вартість, а відповідно є такими, що вчинені з порушенням норм чинного законодавства України. Крім того, своїм актом перевірки № 99/22-35156965 який було складено 13.06.2012 року, Баштанська МДПІ Миколаївської області взяла на себе функції Суду, що явно виходить за межі компетенції Державної Податкової Служби. Визнання угод (правочинів) нікчемними згідно чинного законодавства України є виключною функцією судових органів, до яких ДПС України не відноситься.

Відповідач заперечив проти задоволення позову, вважає що висновки акту перевірки відповідають встановленим фактам, а прийняте за наслідками перевірки рішення-є правомірним та не підлягає скасуванню.

Суд заслухав думку представників сторін, допита свідка, дослідив наявні в справі докази, оцінив їх та дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з огляду на наступне.

12 червня 2012 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка підприємства TOB «Софія-Граніт» щодо підтвердження господарських зносин із платником податків TOB «Індастрі Девелопмент Менеджмент Груп» за період грудень 2011 року. Результати перевірки були оформлені актом № 99/22-35156965.

04.07.2012 року на підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000142201, яким визначено підприємству TOB «Софія-Граніт» грошову суму у вигляді податку на додану вартість у сумі 74 975,00 грн. та штрафу сумі 18 744,00 грн.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та суті оскаржуваного рішення, зазначені вище санкції застосовані на підставі того, що підприємством TOB «Софія-Граніт» на порушення п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 23.12.10 № 2856-VI у серпні 2011 року включено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 74975,39 грн. по операціям, проведеним з TOB «Індастрі Девелопмент Менеджер Груп» на суму ПДВ 74975,39грн., що не мали товарного характеру. Відповідно до вимог п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 23.12.10 №2856-VI «Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду». Таким чином, у зв'язку з порушеннями TOB «Софія-Граніт» п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI із змінами і доповненнями, перевіркою зменшено суму податкового кредиту за серпень 2011 року на суму ПДВ 74975,39грн. та збільшено позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту за серпень 2011 року на 74975,39грна що призвело до заниження TOB «Софія-Граніт» податку на додану вартість за грудень 2011 року, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 74975,39грн.

Згідно висновку акту: перевіркою встановлено порушення TOB «Софія-Граніт»: ст.203, 215, 228, 655, 656, 662 ЦК України, а саме - відсутність реального вчинення господарських операцій; п. 198.1, 198.3, ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 74975,39грн.

Суд вважає зазначені висновки необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам діючого законодавства.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Як вбачається з акту перевірки договір поставки, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, що свідчать про сплату Позивачем ПДВ в ціні товару, були надані при перевірці, чим спростовуються доводи відповідача про не надання даних документів.

Крім того, нормами п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, … та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Відповідно до ст. 198 ПК України: «право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового Кодексу. …»

Податковий кодекс України та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД -фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Судом в судовому засіданні досліджено усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальника послуг з перевезення щебеню, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Так, згідно договору №01/07 від 06.07.2011 року TOB «Софія-Граніт» отримала послуги від ТОВ «Індастрі Девелопмент Менеджмент Груп» з перевезення автомобільним транспортом продукції-щебеню. Відповідачем досліджено усі надані до перевірки первинні документи (акти виконаних робіт, товаро-транспортні накладні,), встановлено, що продукція була власністю ТОВ «Софія_граніт», досліджено та підтверджено факт оплати послуг (а.с. 22-26).

Судом встановлено, що угода яка була укладена між підприємством TOB «Софія-Граніт» та підприємством TOB «Індастрі Девелопмент Менеджмент Груп» відповідають усім нормам Цивільного та Господарського законодавства України. Угоди на автотранспортні послуги укладалися з діючим на той час керівником підприємства ОСОБА_3. Автотранспорт який був задіяний у автоперевезенні щебня та проходить по первинним документам TOB «Софія-Граніт» є власністю засновника TOB «Індастрі Девелопмент Менеджмент Груп» ОСОБА_4.

В Акті перевірки, відповідач аналізує правочини між TOB «Софія-Граніт» та постачальником TOB «Індастрі Девелопмент Менеджмент Груп» про надання послуг з автоперевезення і робить висновок про їх нікчемність, а сформований на їх підставі податковий кредит за грудень 2011 року недійсним.

Порушення, що стосуються заповнення чи оформлення податкової накладної, чи її невідповідності вимогам ст.201 ПК України відповідачем в акті перевірки не зазначено.

Крім того статтею 204 ЦК України проголошено презумпцію правомірності правочину відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, відповідно до ст. 215 ЦКУ нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актом податкової перевірки, які б факти у цьому акті не були відображені. Отже, сам по собі підпункт 2.1.1 Методичних рекомендацій, у якому йдеться про те, якими доказами слід доводити факт існування нікчемного правочину, є нелогічним. Довести нікчемність правочину можна одним єдиним способом, це навести норму закону, в якій чітко сказано, що правочин є нікчемним. Інші випадки нікчемності правочину встановлені статтями 27, 121, 126, 219, 221, 224, 226, 228, 247, 249, 547, 586, 614, 633, 661, 698, 719, 720, 739, 780, 787, 867, 981, 898, 998, 1008, 1055, 1056, 1059, 1060, 1061, 1107, 1109, 1111, 1112, 1113, 1118, 1122, 1136, 1137, 1139, 1142, 1157, 1242, 1257, 1307 ЦКУ.

Щодо посилання на ст. 228 Цивільного кодексу України - правочин, який порушує публічний порядок, то ця норма також не стосується зазначених договорів. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Обставини, на які посилається у своєму акті Баштанська МДПІ, що TOB «Софія-Граніт» мало цивільно-правові відносини з підприємством-контрагентом у якого відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності, відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність є безпідставними.

Ці обставини можуть служити лише доказами фіктивності або удаваності цих правочинів (ст.ст. 234, 235 ЦК України) та оспорювання їх в судовому порядку, але не може бути підставою для визнання їх нікчемними.

Також для визнання правочину недійсним не має значення чи були сплачені сторонами податки з отриманих по цьому правочину коштів чи ні, оскільки ці зобов'язання (сплата податків) виникають завжди після вчинення самого правочину.

В акті перевірки не зазначено рішення суду яким встановлено, що договори укладені між TOB «Софія-Граніт» та постачальником TOB «Індастрі Девелопмент Менеджмент Груп» про надання послуг з автоперевезення або документи, які свідчать про господарські взаємовідносини між підприємствами визнано недійсним. Доказів звернення до суду з такими позовами інших податкових органів відповідачем суду не надано.

Зазначене свідчить про незаконність та безпідставність висновку Баштанської МДПІ стосовно нікчемності правочину між TOB «Софія-Граніт» та постачальником TOB «Індастрі Девелопмент Менеджмент Груп» про надання послуг з автоперевезення.

Так, з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у зазначених суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Порушення прямим контрагентом позивача порядку здійснення господарської діяльності, не може впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення його до відповідальності, оскільки будь-яка юридична відповідальність особи згідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер. Тому до відповідальності повинен бути притягнутий саме правопорушник, а не позивач.

Крім того, органами державної податкової служби по TOB «Індастрі Девелопмент Менеджмент Груп», яке здійснює свою господарську діяльність, як вважає відповідач, з порушенням вимог чинного законодавства України, до теперішнього моменту взагалі не були прийняті всі передбачені вимогами чинного законодавства України заходи щодо забезпечення стягнення та надходження до Державного бюджету України сум бюджетної заборгованості з ПДВ.

Так, положення Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI визначають право органів державної податкової служби щодо:

- визначення сум податкових та грошових зобов'язань (ст.54);

- податкової застави на майно платника податків та продажу майна, що перебуває у податковій заставі (ст.ст. 88, 89, 95);

- застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та нарахування пені (ст.ст. 109 - 132).

Зазначені можливості стосовно TOB «Індастрі Девелопмент Менеджмент Груп» органами державної податкової служби реалізовані не були, жодного з доказів вчинення зазначених заходів органами державної податкової служби відповідачем надано не було.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи ненадання Відповідачем належних та допустимих доказів порушення Позивачем норм податкового законодавства і, відповідно, доказів законності прийнятого Відповідачем податкового повідомлення-рішення від 04 липня 2012 року № 1130142201 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Софія-Граніт» з податку на додану вартість у сумі 74 975,00 грн., та штрафних санкцій у сумі 18 744,00 грн., заявлений позов підлягає задоволенню в цій частині.

Що ж до позовних вимог про визнання дій Баштанської МДПІ Миколаївської області при проведенні перевірки незаконними, вони задоволенню не підлягають, оскільки наслідком дій з проведення перевірки є прийняття рішення від 04 липня 2012 року № 1130142201, скасування якого і буде належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 липня 2012 року №1130142201 про збільшення суми грошового зобов'язання TOB «Софія-Граніт» з податку на додану вартість у сумі 74 975,00 грн., та штрафних санкцій у сумі 18 744,00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник