Постанова № 40585008, 18.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14638/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Старової Н.Е.

за участю секретаря Тищенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Базис»;

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_2 гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «АКБ «Базис» у розмірі 188 870,32 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволені повністю. Визнано протиправною відмову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виплати ОСОБА_2 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «АКБ «Базис» викладену в листі від 05.08.2013 року №09-036-5035/13. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_2 гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «АКБ «Базис» у розмірі 188 870,32 грн.

Не погоджуючись з судовим рішенням представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Базис» та ОСОБА_2 укладено договір банківського вкладу №30/0 з видачею депозитного сертифікату від 20.04.2011 року, предмет якого Сторони визначили наступним чином: вкладник зобов'язується в день підписання сторонами цього договору внести грошову суму у розмірі п'ятсот тисяч грн. 00 коп. на рахунок НОМЕР_1, п'ятсот тисяч грн. 00 коп. на рахунок НОМЕР_2, п'ятсот тисяч грн. 00 коп. на рахунок НОМЕР_3, п'ятсот двадцять одна тисяча п'ятсот грн. 00 коп. на рахунок НОМЕР_4, відкритий у Банку, а Банк зобов'язується видати Вкладнику Сертифікати відповідно до переліку, зазначеному в Додатку №1 до цього договору, і після настання терміну (термінів) повернення депозиту здійснити платіж проти пред'явлення Сертифіката (Сертифікатів) на умовах та в порядку, встановленому в даному договорі та Сертифікаті (Сертифікатах). Сертифікат емітований банком в паперовій формі є строковим, безкупонним, на пред'явника.

Позивач двічі звертався до відповідача із заявами від 03.07.2013 року та 16.08.2013 року, в яких просив письмово його повідомити коли та в якій уповноваженій банківській установі він зможе отримати від Фонду грошові кошти як вкладник, якому гарантується право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, з урахуванням вже сплачено суми у розмірі 11 129,68 грн.

Листом від 05.08.2013 року №09-036-5035/13 від директора-розпорядника Фонду Шарової О.І. позивача повідомлено, що відповідно до листа від 20.06.2013 року №01/1366 ліквідатор ПАТ «АКБ «Базис» направив до Фонду додатковий список вкладників ПАТ «АКБ «Базис» щодо включення ОСОБА_2 як вкладника ПАТ «АКБ «Базис» на виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 11.03.2013 року по справі №640/3012/13ц та вказано, що зазначене рішення суду стосується безпосередньо ПАТ «АКБ «Базис», а не Фонду.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що відповідач не надав докази правомірності своєї відмови у виплаті гарантованої суми коштів позивачу.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Частиною 1 ст. 1 ЗУ «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» визначено поняття вкладу (депозиту), відповідно до якого вклад (депозит) - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які відповідно до законодавства України розміщені вкладником на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку на іменних рахунках у учасника (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб чи залучені таким учасником у формі випуску (емісії) іменних ощадних (депозитних) сертифікатів і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Вкладник - фізична особа, яка має вклад у учасника (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Отже, Законом України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», як спеціальним законом, який регулює спірні відносини, закріплено визначення вкладу (депозиту), зокрема як кошти розміщені вкладником на договірних засадах на іменних рахунках у учасника та як кошти залучені учасником у формі випуску (емісії) іменних ощадних (депозитних) сертифікатів.

Таким чином, під дію Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» в даному випадку підпадають вклади, які залучені у формі випуску (емісії) саме іменних ощадних (депозитних) сертифікатів.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПАТ «АКБ «Базис» був укладений договір банківського вкладу № 30/0 від 20.04.2011 року з видачею депозитного сертифікату на пред'явника, то у розумінні Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» вклад залучений у формі випуску депозитних сертифікатів на пред'явника, не є вкладом, який підпадає під гарантії вказаного Закону, тому позивач не може вважатись вкладником у розумінні вказаного Закону.

Вказана обставина встановлена рішенням Київського районного суду м.Харькова від 31 березня 2014 року, яка набрала законної сили відповідно до ухвали Апеляційного суду Харківської області від 10 червня 2014 року.

Відповідно до ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також не підпадають під гарантію Фонду кошти, які надійшли на поточний рахунок Позивача 02.07.2012, оскільки дані кошти було залучено після переведення ПАТ «АКБ «Базис» до категорії тимчасових учасників Фонду. Відповідно частини другої статті 28 Закону про Фонд передбачено, що Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами фізичних осіб, які залучаються банком, переведеним до категорії тимчасового учасника Фонду, які залучені ним з дати отримання повідомлення про переведення його до категорії тимчасового учасника Фонду. Повідомлення про переведення ПАТ «АКБ «Базис» до категорії тимчасових учасників Фонду було отримано ПАТ «АКБ «Базис» 15.05.2012, в зв'язку з чим кошти, що залучалися ПАТ «АКБ «Базис» починаючи з 15.05.2012 і до дня його ліквідації не підпадали під гарантію Фонду.

Отже, кошти Позивача, розміщені в ПАТ «АКБ «Базис» в обох випадках: оформлених у вигляді депозитних сертифікатів на пред'явника і у вигляді надходжень на поточний рахунок під час перебування ПАТ «АКБ «Базис» в якості тимчасового учасника Фонду, не підпадають під гарантію Фонду на підставі вимог Закону про Фонд.

Також колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта, що з вкладів, оформлених у вигляді депозитних сертифікатів на пред'явника, і у вигляді надходжень на поточний рахунок під час перебування банку в якості тимчасового учасника Фонду, банками не сплачується регулярний збір до Фонду, за рахунок чого Фондом здійснюється виплата відшкодування за вкладами фізичних осіб, що підпадають під гарантію Фонду. В зв'язку з цим, оскільки вклад Позивача не враховувався при нарахуванні регулярного збору до Фонду, то у Фонду не може виникнути зобов'язання зі сплати відшкодування за даним вкладом.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, колегія суддів вважає правомірними висновки відповідача, викладені в листі, а саме те, що позивачу не підлягає повернення Фондом 188 870,32 грн..

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно відмовлено в задоволенні листа та сплаті коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність своїх дій.

Натомість позивач не надав суду допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

З огляду на вищезазначене позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2013 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Н.Е. Старова

Повний текст виготовлено 23 вересня 2014 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Старова Н.Е.