Постанова № 40581483, 18.09.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2014 р. Справа № 909/609/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Гнатюк Г.М.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Рона» (надалі ТзОВ «Компанія Рона») б/н від 06.08.2014р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.07.2014р.

у справі № 909/609/14

за позовом: дочірнього транспортно-експедиційного підприємства «ІСТ-Захід» (наділі ДТЕП «ІСТ-Захід»), м. Львів

до відповідача: ТзОВ «Компанія Рона», м. Івано-Франківськ

про стягнення заборгованості в сумі 141 400,00 грн.

за участю представників:

від позивача: Олійник О.В. - представник (довіреність № 538 від 24.07.14р.)

від відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 24.07.2014р. (суддя Кавлак І.П.) у справі №909/609/14 позов ДТЕП "ІСТ-Захід" до ТзОВ "Компанія Рона" про стягнення заборгованості в сумі 141 400,00 грн. задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ "Компанія Рона" на користь ДТЕП "ІСТ-Захід" заборгованість в сумі 131 400,00грн. та 2 828,00 грн. судового збору. В частині позову ДТЕП "ІСТ-Захід" до ТзОВ "Компанія Рона" про стягнення заборгованості в сумі 10 000,00 грн. провадження припинено (а.с. 204-206).

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сума боргу в розмірі 131 400,00 грн. підтверджується матеріалами справи, в свою чергу, відповідачем належними та допустимими доказами не спростована. Враховуючи часткову оплату заборгованості в сумі 10 000, 00 грн., в цій частині місцевий господарський суд припинив провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТзОВ «Компанія Рона» подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, просить його скасувати та затвердити мирову угоду. Зокрема, скаржник зазначає, що між сторонами була підписана мирова угода, а тому суд мав припинити провадження у справі.

15.08.2014р. автоматизованою системою документообігу суду дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М.

Розпорядженням голови суду від 18.08.2014р. в склад колегії для розгляду даної справи введено суддів - Данко Л.С. та Мирутенка О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2014р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 18.09.2014р.

Представник ДТЕП "ІСТ-Захід" у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, тому просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

ТзОВ «Компанія Рона» явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечило, причини неявки не повідомило, хоча належним чином було повідомлене про дату, час і місце розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між ТзОВ «Компанія Рона» (замовник) та ДТЕП "ІСТ-Захід" (експедитор) 19.01.2012р. укладено договір №63 про надання транспортно-експедиторських послуг з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні, відповідно до умов якого експедитор зобов'язується організувати перевезення довіреного йому вантажу в пункт призначення та видачу його уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов'язується оплатити вартість послуг експедитора (а.с.14-20).

Ціни, платежі та розрахунки за послуги визначені в розділі 4 договору.

Пунктом 4.2. встановлено, що вартість наданих експедитором транспортно-експедиторських послуг узгоджується сторонами в заявках або в додатку про тарифи. Пунктом 4.3. договору визначено, що платежі та взаємні розрахунки між сторонами здійснюються на підставі рахунків.

Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі у національній грошовій одиниці України шляхом переказу коштів на поточний рахунок експедитора впродовж 15-ти календарних днів з дати відправлення належним чином оформлених документів (рахунку експедитора, товарно-транспортної накладної (CMR), акту виконаних робіт та податкової накладної), якщо в заявці не зазначені інші умови оплати за кожне окреме перевезення.

Як вбачається з матеріалів справи, експедитор взяті на себе договірні зобов'язання виконав належним чином, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (а.с. 29, 35, 41, 47, 53, 59, 65, 68, 76, 82,88, 91, 96, 105, 111, 117, 123, 129, 135, 141, 144, 165) та актами здачі-приймання виконаних робіт по наданню транспортно-експедиційних послуг (а.с. 25, 28, 31, 34, 37, 40, 43, 46, 49, 52, 55, 58, 61, 64, 67, 71, 73, 75а, 78, 81, 84, 87, 90, 94, 97, 100, 104, 107,110, 113, 116, 119, 122, 125, 128, 131, 134, 137, 140, 143, 147, 150, 153, 157, 158, 161, 164, 167, 170).

Крім того, в якості доказу передання відповідачеві товару позивачем до матеріалів справи додані податкові накладні (а.с. 27, 33, 39,45, 51, 57, 63, 70, 75, 80, 86, 93, 99, 103, 109, 115, 121, 127, 133, 139, 146, 152, 156, 163, 169), які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість.

Згідно умов заявок відповідачу надано послуг на загальну суму 171 400,00 грн. (а.с. 24, 30, 36, 42, 48, 54, 60, 66, 72, 77, 83, 89, 95, 101, 106, 112, 118, 124, 130, 136, 142, 148, 154, 160, 166).

Проте, замовник в порушення умов договору прийняті на себе договірні зобов'язання належним чином не виконав, заборгованості за надані послуги в сумі 171 400,00 грн. не сплатив.

17.02.2014р. позивач на адресу відповідача направив претензійну вимогу №97 від 11.02.2014р. про оплату боргу на суму 171 400,00 грн. (а.с. 21-22).

Відповідач вимогу по оплаті виконав неналежним чином, заборгованість оплатив частково в сумі 30 000,00 грн., решта заборгованості в сумі 141 400,00 грн. залишилася несплаченою, що стало підставою звернення до суду.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним:

Згідно ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, ст. 306 ГК України загальні умови перевезення вантажів визначаються цими кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються у встановленому порядку.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.929 ЦК України).

Дана норма кореспондується зі ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Відповідно до ч.2 ст. 12 Закону клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Частиною 2 ст. 14 Закону встановлено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Факт визнання відповідачем заборгованості в сумі 141 400,00 грн. підтверджується долученими до матеріалів справи заяви самого ж відповідача про затвердження мирової угоди та оригінал мирової угоди від 17.06.2014р. підписана сторонами (а.с.188-190).

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідач частково оплатив заборгованість в сумі 10 000, 00 грн. (а.с. 197-199), в цій частині місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Враховуючи встановлені обставини та положення вищевказаних норм права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 131 400,00 грн. В свою чергу, відповідачем належними та допустимими доказами вона не спростована.

Щодо припинення провадження у справі в зв'язку з підписанням між сторонами мирової угоди, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, мирова угода, подана відповідачем 17.06.2014р., не була затверджена господарським судом. В ухвалі господарського суду Івано-Франківської області від 15.07.2014р. зазначено, що присутній в судовому засіданні представник позивача категорично заперечив щодо затвердження даної мирової угоди, оскільки станом на 15.07.2014р. відповідачем сплачено заборгованість в сумі 10 000,00 грн., натомість умовами мирової угоди передбачена сплата 131 400,00 грн. рівними частинами в термін до 30.07.2014р., просив суд надати час для мирного врегулювання спору, в зв'язку з чим розгляд справи був відкладений на 24.07.2014р.

Укладення мирової угоди свідчить, що сторони згідно ст. 78 ГПК України відмовилися від судового захисту; наявний правовий конфлікт має бути узгоджений через самостійне врегулювання спірних питань на погоджених сторонами умовах.

Оскільки, спір між сторонами мирним шляхом не був врегульований, обумовлених платежів погашення заборгованості відповідачем не було здійснено та враховуючи заперечення позивача щодо затвердження мирової угоди, суд першої інстанції правомірно розглянув спір по суті та виніс рішення.

Звернення скаржника до суду апеляційної інстанції про затвердження підписаної між сторонами мирової угоди, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зі змісту абз.4 п.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 17.05.2011р. вбачається, що апеляційна інстанція не застосовує положення ГПК щодо затвердження господарським судом мирової угоди та відмови позивача від позову.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.07.2014р. у справі № 909/609/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

Якімець Г.Г.