Постанова № 40577269, 15.09.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2014 року № 813/4312/14

о 12 год., 38 хв. м. ЛьвівЛьвівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Саковець Б.П., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовом Приватної агрофірми «Дністер», представник позивача - Котягін А.С.до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, представник - Юрчак Ю.Ю.про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень

Позивач - Приватна агрофірма «Дністер» звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень № 0001752200 та № 0001762200 від 03.06.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Торгові логістичні системи» за липень 2013 року. Позивач не згідний із висновками відповідача викладеними в акті перевірки, оскільки на виконання договору підряду контрагентом позивача виконані вскришні роботи, що підтверджується відповідними актами. Позивач правомірно сформував податковий кредит на підставі отриманих від контрагента податкових накладних. Відповідач не вказав, жодних законних підстав, які б спростовували законну та економічну доцільність, мету фактичних взаємовідносин позивача із його контрагентом. Посилання відповідача на акт перевірки контрагента є безпідставним, оскільки дії податкового органу щодо проведення такої перевірки постановою суду визнано протиправними.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та письмові докази, просив суд позов задоволити повністю.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву, у якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, що ТОВ «Торгові логістичні системи», як підрядник згідно договору підряду із позивачем зобов'явався власними силами виконати вскришні роботи. До перевірки надано акти надання послуг та податкові накладні.

За результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено розбіжності між сумою задекларованого податкового зобов'язання ТОВ «Торгові логістичні системи» та сумою податкового кредиту позивача за липень 2013 року на загальну суму - 47500,00 грн. В ході проведення перевірки отримано акт Дергачівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області від 14.10.2013 року за №56/20-11-22-02/38655942 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Торгові логістичні системи» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період липень 2013 року». Згідно реєстру 1ДФ за 3 квартал 2013 року встановлено, що на ТОВ «Торгові логістичні системи» було працевлаштовано в липні 2013 року 6 осіб. В ході аналізу податкової звітності відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Також відповідач посилається на практику ВАС України (ухвала від 27.03.2014 року за № К/800/7110/14 та від 28.01.2014 року за №К/9991/65099/12), згідно яких підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток є встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод.

Доведення контролюючим органом факту обізнаності платника податків про недобросовісність постачальника, а так само узгодженість дій з метою незаконного отримання податкових вигод, передбачають: надання доказів побудови таким платником фінансово-господарських відносин на підставі свідомого укладення договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання та наявності замкнутої схеми руху грошових коштів між платником та його контрагентами.

Крім цього, відповідач зазначає, що первині документи не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

Представник відповідача в судовому засіданні заперечення підтримала, надала додаткові пояснення та докази, просила суд в задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

21.05.2014 року відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Торгові логістичні системи» за липень 2013 року. За результатами проведеної перевірки складено акт №413/22-00/03762064.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

1. п. 198.1., п.198.2., п.198.3., ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та відповідно занижено суму податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за липень 2013 року на загальну суму 47500,00 грн.

2. п.п. 138.8.1. п. 138.8., ст. 138 та п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України, в результаті завищено суму витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та відповідно занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету за 2013 року на загальну суму 45125,00 грн.

03.06.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001752200, яким згідно п.п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п.п. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 ПК України, на підставі акта перевірки № 413/22-00/03762064 від 21.05.2014 року, встановлено порушення п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 ПК України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 59375,00 грн. в тому числі за основним платежем 47500,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11875,00 грн.

03.06.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001762200, яким згідно п.п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п.п. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 ПК України, на підставі акта перевірки № 413/22-00/03762064 від 21.05.2014 року, встановлено порушення п.п. 138.8.1. п. 138.8. ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 56406,00 грн. в тому числі за основним платежем 45125,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11281,00 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року із змінами і доповненнями, Податковим кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.п. 138.8.1. п. 138.2. ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

Згідно п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 цього ж кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно п. 198.1. ст. 198 цього ж кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 цього кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Згідно ст. 198.3. ст. 198 цього ж кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ж Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Стаття 161 КАС України встановлює, що суд крім іншого повинен перевірити кожну обставину, що входить до підстав позову або підстав заперечення, і з'ясувати, якими саме доказами кожна з них підтверджується або спростовується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього ж Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Позивачем на підтвердження обґрунтування позовних вимог надано суду копії наступних доказів:

- спеціального дозволу на користування надрами від 19.12.2003 року, де об'єкт надрокористування Миколаївське родовище, із зазначенням географічних координат;

- довідки головного управління статистики Харківської області від 29.03.2013 року, згідно якої секція економічної діяльності за КВЕД - G, тобто торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку;

- ліцензії ТОВ «Торгові логістичні системи» з додатком до неї - переліком робіт;

- платіжних доручень про оплату позивачем ТОВ «Торгові логістичні системи» коштів за надані послуги;

- договору підряду № 07/2013-03 від 03.07.2013 року підписаного між позивачем, як замовником та ТОВ «Торгові логістичні системи», підрядником, предметом якого є: «Замовник доручає, а підрядник зобов'язується власними силами виконати відповідно до умов цього договору у м. Миколаєві, Львівської обл. вскришні роботи». Згідно п. 4.4. вказаного договору: «Замовник здійснює контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, якості та вартості виконаних робіт проекту, кошторису та БНіП».

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2013 року, без дати підписання та підпису позивача, без зазначення місця складання, в номенклатурі яких вказано вскришні роботи, без зазначення об'єму, площі тощо, а в розділі вартості робіт вказано взагалі будівельно-монтажні роботи;

- акти про надання послу від 31.07.2013 року без зазначення місця складання, в найменування яких вскришні роботи в кількості 1;

- акти приймання виконаних будівельних робіт за липень 2013 року, без дати підписання та підпису позивача, без зазначення місця складання, в найменування яких вказано: розробка ґрунту, вартість матеріалів, виробів та конструкцій, вартість експлуатації машин, будівельно-монтажні роботи;

- податкові накладні, в номенклатурі яких зазначено вскришні роботи, одиниця виміру, яки вказано - грн.., як кількість (об'єм, обсяг) вказано - послуга, що не відповідає згаданим актам.

Будь яких інших належних та допустимих доказів реальності здійснення господарських операцій позивача із вказаним контрагентом суду не надано, а представником позивача в судовому засіданні повідомлено суд про відсутність будь-яких інших доказів щодо предмету спору по даній справі.

Судом не враховуються обґрунтування позовних вимог позивача, оскільки:

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо договору, копії якого є у справі, суд зазначає про відсутність у ньому місця та обсягу господарських операції, одиниць виміру господарських операцій. Сторони жодним документом не погодили: місце, об'єми, площу, кількість, вартість матеріалів, виробів та конструкцій, експлуатацію машин, будівельно-монтажні роботи (яких саме, якого об'єму, в яких розмірах, на яких об'єктах), тощо.

Будь-який договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Досягнення згоди з істотних умов договору жодним чином не обмежує волі сторін в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Безпредметні, на думку суду, договори з недолугими зобов'язаннями сторін, які мають удавані наслідки лише для самих сторін таких договорів, жодним чином не підтверджують реальність здійснення господарських операцій, оскільки такі підписуються сторонами з метою одержання податкової вигоди та не мають правових наслідків для платника податків, і за своєю суттю не узгоджуються із конституційним принципом, відповідно до якого кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Факт декларування позивачем вказаних правовідносин сторонами по справі не заперечується, однак саме лише декларування без здійснення господарських операцій не може бути підставою для зменшення податкових зобов'язань та формування податкового кредиту.

Крім цього, позивачем не надано жодних доказів виконання ним вимог п.п. 138.8.1. п. 138.2. ст. 138 ПК України щодо включення до складу прямих матеріальних витрат вартості сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виконаної роботи, наданої послуги.

Судом не враховуються вищевказані докази надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, оскільки такі не містять всіх обов'язкових реквізитів, містять відмінні відомості щодо одних і тих же господарських операцій, відтак в сукупності не підтверджують реальність здійснення позивачем господарських операцій. Епізодичні первині документи, як підтвердження здійснення позивачем господарських операцій судом також не враховуються, так як реальність господарської операції має бути підтверджена певними доказами (документами) послідовність та порядок складання яких визначено законодавством. Лише за наявності всіх необхідних для певної господарської операції документів, алгоритм яких визначений законом та погоджений сторонами, судом може бути надана оцінка їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу зокрема, а також достатність і взаємний зв'язок їх у сукупності щодо реальності господарської операції.

Судом не враховуються рішення судів щодо контрагента позивача, оскільки такі жодним чином не підтверджують реальність спірних господарських операцій щодо предмету спору по даній справі та не звільнять позивача від обов'язку складання первинних документів, які передбачені і відповідали б законодавству про бухгалтерський облік. Відсутність таких документів або невідповідності їх змісту свідчить про нездійснення самих господарських операцій.

Крім цього, на запитання суду представник позивача вказав про те, позивачу не було необхідним отримання дозволу на зняття та перенесення ґрунтового покриву, відповідно такий дозвіл у позивача відсутній. Однак згідно п. 3.1. Порядку видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.01.2005 року за N 1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.01.2005 року за N 70/10350, власники земельних ділянок та землекористувачі, які проводять гірничодобувні, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи, зобов'язані отримати дозвіл на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельної ділянки, якщо це призводить до порушення поверхневого (родючого) шару ґрунту. Згідно п. 3.2. цього Порядку, 3.2. дозвіл не вимагається у випадках, якщо переміщення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) здійснюється в межах однієї й тієї самої земельної ділянки, що надана для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва та будівництва індивідуальних гаражів. Також вказаний порядок передбачає, що дозвіл видається на підставі затвердженого в установленому законом порядку проекту землеустрою, у якому повинні бути визначені умови зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту та порядок проведення рекультивації порушених земель. Якщо в проекті ці умови не визначені чи визначені в неповному обсязі, відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів відмовляє у видачі дозволу (п. 3.3.). Згідно п. «з» ст. 25, ст. 26 Закону України «Про землеустрій» робочі проекти землеустрою щодо рекультивації порушених земель мають право розробляти юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою (п. 3.4.). Відтак відсутність у позивача вказаного вище дозволу, є ще одним доказом безтоварності спірних взаємовідносин позивача із ТОВ «Торгові логістичні системи» щодо предмету спору по даній справі. Наявна у справі ліцензія ТОВ «Торгові логістичні системи» не надає право останньому на розробку робочого проекту землеустрою, що унеможливлює виконання ним проекту, кошторису (п. 4.4. договору).

Не підтверджено позивачем мету та економічну доцільність співпраці із ТОВ «Торгові логістичні системи» м. Харків, щодо предмету згаданого договору.

З цих же підстав судом враховуються заперечення відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства зазначеного у висновках акту перевірки позивача та правомірність спірних податкових повідомлень-рішень

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем не переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що позивачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, позовні вимоги ПАФ «Дністер» по даній справі, задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 2 ст. 94 КАС України, судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Приватної агрофірми «Дністер» (ЄДРПОУ 03762064, с. Верин, Миколаївський район, Львівська область) до Державного бюджету України 2084,03 грн. судового збору.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова складена в повному обсязі 22.09.2014 року.

Суддя Гавдик З.В.