Ухвала суду № 40576663, 11.09.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-9081/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко І.П. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

11 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Телемедіа» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Телемедіа» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.06.2011 №0004862304, від 19.12.2011 року №0012522310 та від 21.05.2012 № 0006901501.

Справа неодноразово переглядалася судами різних інстанцій.

Постановою Окружного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, за результатами проведеної податковим органом планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у період з 01.04.2010 по 31.12.2010, складено Акт перевірки від 24.05.2011 №566/23-4/33937699 та винесено податкове повідомлення-рішення від 07.06.2011 №0004862304, яким за порушення ст. 3, ст. 4, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 212 725,40 грн.

Відповідне податкове повідомлення-рішення позивачем не оскаржувалось і сума грошового зобов'язання була ним погашена, що підтверджується платіжним дорученням від 16.06.2011 №5608 на суму 30 356,00 грн., також ним було зменшено в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 182 370 грн. Податкова декларація з податку на додану вартість із відповідним коригуванням була подана позивачем в електронному вигляді до державної податкової інспекції 16.06.2011.

В подальшому, ДПІ у Печерському районі міста Києва проведено камеральну перевірку позивача щодо своєчасності сплати податків до бюджету, за наслідками якої складено Акт перевірки від 21.05.2012 №690/15-1.

Перевіркою встановлено порушення позивачем граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання за податковими повідомленнями-рішеннями державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 19.12.2011 №0012522310 - строком на 10 днів, та від 07.06.2011 №0004862304 - строком на 3 дні.

На підставі Акта камеральної перевірки від 21.05.2012 №690/15-1 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.05.2012 №0006901501, яким до позивача за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання застосовано штрафні санкції в сумі 24 490,57 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на порушення ст.71 КАС України, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано жодного доказу, який би свідчив про правомірність винесення (прийняття) оскаржуваних рішень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

За приписами пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПК України. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до приписів пунктів 203.1 та 203.2 статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган в ході проведення перевірки дійшов висновку, що грошове зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 19.12.2011 №0012522310 сплачено позивачем 29.12.2011 платіжним дорученням № 8312 із затримкою 10 днів.

Разом з тим, зазначені висновки податкового органу спростовуються наступним:

Так, граничний строк сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість за листопад 2011 року припадав на 30 грудня 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що за листопад 2011 року позивачем самостійно визначено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету у розмірі 217 301 грн. (код рядка декларації 25). Декларацію з податку на додану вартість за листопад 2011 року ТОВ «Компанія Телемедіа» подано до ДПІ у Печерському районі міста Києва в електронній формі та отримано відповідачем 16.12.2011. Суду не надано доказів щодо невизнання названої податкової декларації позивача податковою звітністю органом державної податкової служби.

Платіжним дорученням від 29.12.2011 №8312 позивачем сплачено самостійно визначену в податковій декларації суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за листопад 2011 року у розмірі 217 301 грн.

Враховуючи, що позивачем платіжним дорученням від 29.12.2011 №8312 самостійно сплачено визначену в податковій декларації суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за листопад 2011 року, колегія суддів не вбачає порушення позивачем граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання за листопад 2011 року.

Стосовно висновків податкового орану про фіктивний характер господарських операцій позивача з ТОВ «Торгсервіспостач», ТОВ «Альта Клатронік» та ПП «Авант» у період, що перевірявся, колегія суддів зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, за період, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Торгсервіспостач», на підставі договору поставки 05.11.2010 № Т-511-1, відповідно до якого позивач зобов'язувався прийняти, а контрагент - поставити та оплатити товар.

На підтвердження виконання даної господарської операції позивачем були надані: додаток до Договору № Т-511-1, видаткова накладна № 824 від 08.11.2010, податкова накладна № 824 від 08.11.2010, платіжні доручення №5608 від 16.06.2011, № 3445 від 02.12.2010, № 3583 від 13.12.2010, № 3734 від 27.12.2010 та № 8312 від 29.12.2011.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.04.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2012, по справі №2а-18445/11/2670, судом було встановлено реальність, фактичне укладання та повне виконання вищевказаного договору поставки № Т-511-1 від 05.11.2010 між позивачем та ТОВ «Торгсервіспостач».

Вказані обставини встановлені таким, що набрало законної сили, судовим рішенням, а тому у відповідності до положень ч.1 ст. 72 КАС України є преюдиційними.

Взаємовідносини з ТОВ «Альта Клатронік» та ПП «Авант»позивач мав у період з 01.04.2010 по 31.12.2010.

На підтвердження реальності правовідносин з вказаними контрагентами позивачем були надані: копії укладених договорів, видаткові та податкові накладні, оборотно-сальдові відомості по рахунку № 631 та роздруківки банківських виписок.

Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Висновки податкового органу про завищення позивачем сум ПДВ за період, що перевірявся ґрунтуються виключно на даних, викладених в податковій звітності та Актах перевірок його контрагентів, - що порушує принцип персональної відповідальності платника податку.

Колегія суддів зауважує, що право на податковий кредит та бюджетне відшкодування не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Податковим органом не подано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагентів або про допущені ним порушення податкового законодавства.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту .

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що, підстави для її задоволення відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, ще доводи, викладені відповідачем у акті перевірки не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, суд повно і правильно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, що склалися між сторонами, і дав їм належну правову оцінку, - з огляду на що підстави до скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.160, 167, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.