Постанова № 40572604, 15.09.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2014 р.

Справа № 916/2229/14

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Морщагіної Н.С.

суддів Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.

при секретарі судового засідання Полінецької В.С.

за участю представників:

від позивача – не з'явився;

від відповідача – не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ"

на рішення господарського суду Одеської області від 28.07.2014 р.

по справі № 916/2229/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ"

про стягнення 542 667,50 грн.

встановив:

В червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ" про стягнення заборгованості в сумі 542 667,50 грн., з яких - 283 500,00 грн. основний борг, 20 530,24 грн. – пеня, 217 189,26 грн. – проценти за користування чужими грошовими коштами, 21 448,00 грн. – індекс інфляції.

Позов мотивовано порушенням відповідачем умов Договору поставки № 180511 від 18.05.2011 р. в частині виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару.

В ході розгляду спору, позивачем в порядку ст. 22 ГПК України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу, у зв'язку з його частковим погашенням відповідачем. За остаточними вимогами позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 50 000, 00 грн., пеню в сумі 20 530, 24 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 217 189, 26 грн., інфляційні в сумі 21 448, 00 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.07.2014 р. (повний текст підписано 04.08.2014 р.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" задоволено частково: з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ" стягнуто 50 000, 00 коп. основного боргу, 5 000, 00 коп. – пені, 217 189 (двісті сімнадцять тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн. 26 коп. – 36% річних, 21 448 (двадцять одна тисяча чотириста сорок вісім) грн. 00 грн. – індексу інфляції, 6 183 (шість тисяч сто вісімдесят три) грн. 35 коп. – судового збору.

Часткова відмова в задоволенні позову про стягнення пені вмотивована наявністю підстав для реалізації передбачених ст. 83 ГПК України прав господарського суду на зменшення розміру неустойки.

Не погоджуючись з даним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Полімерпласт" було подано апеляційну скаргу, відповідно до якої скаржник просить рішення господарського суду в частині стягнення 5 000 грн. 00 коп. – пені, 217 189 грн. 26 коп. – 36% річних, 21 448 грн. 00 грн. – індексу інфляції – скасувати з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована невірним визначенням судом підстави виникнення взаємних прав та обов'язків між сторонами. Наразі, як зазначає скаржник, поставка спірних партій товару відбулась поза межами договору № 180511 від 18.05.2011 р., а тому до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, погоджені сторонами в договорі. Вважав, що суд з урахуванням приписів ст. 81 ГПК України, повинен був залишити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" без розгляду, оскільки представники сторін жодного разу в судові засідання не з'являлися та оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги на огляд суду не представлені.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, проти доводів, викладених апелянтом заперечив, вважав рішення законним та обґрунтованим.

Відповідач (апелянт) свого представника для участі в судовому засіданні не направив, через канцелярію суду надав клопотання № 41-14 від 11.09.2008 р., яким повідомив про неможливість явки представника, у зв’язку з його терміновим виїздом до міста Києва, просив відкласти розгляд справи та за можливості призначити її після 22.09.2014 р.

За приписами ст. 28 ГПК України представництво інтересів юридичних осіб в господарському процесі здійснюється через їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника (керівника).

Наведена норма не обмежує можливість представництва інтересів іншими особами, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації або безпосередньо керівником.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. При цьому, додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Зміст заперечень стосовно оскаржуваного рішення викладено апелянтом в скарзі, наданими ст. 22 ГПК України процесуальними правами стосовно подання додаткових доказів з відповідним обґрунтуванням щодо неможливості їх представлення до суду першої інстанції скаржник не скористався.

Крім того, скаржником не представлено суду жодних доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин, що унеможливлюють явку представника в судове засідання.

Враховуючи викладене, а також межі перегляду справи в апеляційній інстанції, судова колегія залишає клопотання апелянта про відкладення розгляду справи без задоволення.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18.05.2011 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМ ПОЛІМЕРИ" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ" (Покупець) було укладено договір поставки №180511.

Договір підписано без будь-яких зауважень та заперечень, та скріплено печатками Сторін.

Згідно даного Договору Постачальник зобов'язався передати, а Покупець прийняти та оплатити на умовах передбачених даним Договором товар (партію Товару) в кількості, асортименті та по цінах вказаних в накладних на відпуск Товару, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Право власності на товар (партію товару), який постачається за даним договором переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі Товару, що підтверджується підписом у видатковій накладній (п. 1.3 Договору).

Як зазначає позивач, ним на виконання умов Договору згідно видаткових накладних №БП-0003845 від 26.10.2012р. на суму 252 000,00 грн., №БП-0004472 від 05.12.2012р. на суму 336 000,00 грн., №БП-0000551 від 20.02.2013р. на суму 197 630,00 грн., №БП-0000951 від 01.04.2013р. на суму 369 600,00 грн., №БП-0001185 від 10.04.2013р. на суму 92 400,00 грн., №БП-0001305 від 15.04.2013р. на суму 137 600,00 грн., №БП-0001785 від 03.06.2013р. на суму 252 000,00 грн., №БП-0000404 від 18.02.2014р. на суму 81 500,00 грн. поставлено відповідачу товару на загальну суму 1 718 730,00 грн.

Товар на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей №52 від 25.10.2012р., №60 від 05.12.2012р., №6 від 20.02.2013р., №15 від 27.03.2013р., №26 від 10.04.2013р., №27 від 15.04.2013р., №38 від 03.06.2013р., №11 від 18.02.2014р. прийнято уповноваженими особами відповідача, про що свідчить підпис останніх на вказаних накладних.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100% вартості у безготівковому порядку на рахунок Постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому передачі і тому подібне). Поставлений товар повинен бути сплачений Покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець, повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Обов’язок щодо поставки товару виконаний позивачем за відсутності належного виконання відповідачем умов п. 5.1 Договору щодо оплати 100% ціни товару, визначеної п. 3.1 Договору, до моменту його передання, проте у відповідності зі ст. 531 ЦК України, позивач не позбавлений права виконати свій обов'язок достроково.

Згідно з вимогами аб. 2 ч. 1 ст. 693 ЦК України у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

В силу положень ч. 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

При отриманні товару Покупцем не надавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих на себе зобов’язань, відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Твердження апелянта про те, що поставка товару відбулась поза межами договору поставки № 180511 від 18.05.2011 р., відхиляються судовою колегією як безпідставні з огляду на таке:

по-перше, положення п. 10.1 Договору передбачають автоматичну пролонгацію його дії, зокрема, даним пунктом встановлено, що Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо за тридцять днів до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення його дії, за відсутності заперечень Постачальника. Обставин щодо наявності письмового повідомлення про припинення дії Договору в ході розгляду спору не встановлені, докази направлення такого повідомлення, або наявності заперечень Постачальника щодо продовження дії Договору в матеріалах справи відсутні.

по-друге, пунктом 10.1 Договору сторони встановили, дія даного Договору не поширюється лише на ті поставки товару, здійснені в період дії даного Договору, в накладних (інших товаросупроводжувальних документах) на яких міститься пряме посилання на інший Договір. Представлені на дослідження суду товаросупровідні документи (видаткові накладні та рахунки-фактури) мають посилання на укладений сторонами договір поставки № 180511 від 18.05.2011 р.

по-третє, при проведенні розрахунків за поставлений товар відповідач в платіжних документах в якості підстав платежу посилався на відповідні рахунки-фактури, в яких міститься посилання на договір поставки № 180511 від 18.05.2011 р.

по-четверте, незастосування позивачем положень п. 2.3 Договору щодо призупинення поставки товару або відмови від договору внаслідок невиконання відповідачем умов по здійсненню попередньої оплати не може свідчити про позадоговірний характер відносин між сторонами, оскільки реалізація передбачених п. 2.3 Договору правомочностей є правом, а не обов'язком позивача. Правові наслідки поставки товару без отримання попередньої оплати його вартості визначені ст.ст. 531, 538, 693 ЦК України.

При прийнятті рішення, господарський суд не надав юридичну оцінку зазначеним обставинами, однак це не призвело до неправильних висновків стосовно підстав виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків як таких, що опосередковані умовами договору поставки № 180511 від 18.05.2011 р.

Щодо моменту виникнення грошового обов'язку з оплати товару, колегія суддів, враховуючи правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в п. 1.7 Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування положень ст. 692 ЦК України та необхідності обчислення строку виконання грошового зобов'язання з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 50 000,00 грн. та припинення провадження в частині сплаченої відповідачем в ході судового розгляду суми боргу.

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання грошового обов’язку підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований.

В силу статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Прострочення виконання боржником грошового зобов'язання за вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України також тягне за собою також обов'язок останнього сплатити кредиторові суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п.п.7.1., 7.2. Договору за невиконання зобов'язань за даною угодою Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. В разі невиконання або неналежного виконання Покупцем зобов'язань по оплаті за даним Договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. В разі прострочення оплати більш ніж на 3 (три) календарних дня Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 (тридцять шість) % річних від вартості неоплаченого в строку товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати.

Місцевий суд, враховуючи належним чином встановлені ним і не спростовані під час апеляційного перегляду обставини сплати заборгованості, що є підставою для здійснення відповідних нарахувань та викладений у позовній заяві період нарахування, дійшов правильного висновку відносно правомірності нарахування:

- 36% річних на суму 217189,26грн.;

- інфляційної індексації на суму 21448,00грн.

Перевіривши розрахунок стягуваних сум апеляційний суд погоджується із його арифметичною вірністю та правильністю висновку місцевого суду про задоволення позовних вимог: щодо стягнення 36% річних - в сумі 217189,26грн., і щодо інфляційної індексації - в сумі 21448,00грн.

Щодо зменшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, норми ЦК України, ГК України та ГПК України передбачають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій які підлягають стягненню, при наявності певних умов.

Пунктом 3 ч.1 ст.83 ГПК України надає суду право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає, що суд може зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною першою ст.233 ГК України також встановлено таку можливість.

Згідно приписів цієї статті при зменшення розміру неустойки повинно бути взяти до уваги ступень виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні, не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З викладеного вбачається, що зазначені норми дають право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття “значно” та “надмірно” є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” визначено, що : “вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.” При стягнені штрафних санкцій суд також повинен виходити з принципів справедливості, добросовісності та розумності.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України, яка також кореспондується з приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно зі статтею 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Колегія суддів також відзначає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшуючи відповідно до ст. 83 ГПК України розмір пені місцевий господарський суд зазначив, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем носять тривалий, взаємовигідний, конструктивний характер, та оскільки, пеня – це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, доцільним є зменшення розміру пені до 5 000,00 грн.

Позивач, в поданому відзиві на апеляційну скаргу вважав висновки господарського суду щодо зменшення пені обґрунтованими та наполягав на законності рішення.

Перевіряючи юридичну оцінку висновків суду в цій частині, судова колегія погоджується із правильністю застосування судом першої інстанції положень ст. 83 ГПК України та приймає до уваги, що відповідачем в ході розгляду справи здійснено часткову оплату наявної заборгованості, залишкова сума боргу станом на момент винесення рішення становить 50000,00грн., доказів наявності понесених позивачем збитків саме за порушення відповідачем зобов’язань за договором суду не представлено.

Щодо посилань апелянта на незастосування судом першої інстанції положень ст. 81 ГПК України через нез'явлення представника позивача в судове засідання та неподання оригіналів документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, колегія суддів враховуючи позицію Вищого господарського суду України (п. 4.9 Пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р.), зазначає наступне:

по-перше, залишення позову без розгляду, з підстав, передбачених п. 5 ст. 81 ГПК України, внаслідок нез'явлення представника позивача в судове засідання можлива лише у випадку, коли таку явку визнано судом обов'язковою і факт нез'явлення представника перешкоджає вирішенню спору по суті;

по-друге, витребування оригіналів письмових доказів є обов'язковим для суду першої інстанції у випадку наявності сумнівів щодо представлених копій документів.

Враховуючи, що наявність обставин, визначених п. 5 ст. 81 ГПК України, судом не встановлено, доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються як безпідставні.

Наразі, будь-яких інших підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення апеляційним судом не встановлено.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги згідно зі ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню скаржника.

керуючись ст.ст. 99; 101-105 ГПК України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕРПЛАСТ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 28.07.2014 р. по справі № 916/2229/14 – без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України, в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.09.2014 року.

Головуючий суддя Н.С. Морщагіна

суддя М.А. Мирошниченко

суддя В.В. Шевченко