Рішення № 40570499, 16.09.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2014 р.Справа № 922/2769/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Кріциній В.Е.

розглянувши справу

за позовом Публічного АТ банк "Меркурій" м. Харків до Приватної промислово - торгівельної фірми "Юсі" м. Харків про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Рябінін С.В.,дов.№ 55 від 16.06.2014р.

відповідача - Смуригін О.О.,дов.№ 41-юр від14.07.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Публічне АТ банк "Меркурій" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватної промислово- торговельної фірми "Юсі" в якій просить суд :

- стягнути з відповідача 4 200 000,0грн. збитків понесених АТ банком "Меркурій",

- визнати недійсним договір відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті від 29.10.2012року ,укладений між Публічним акціонерним товариством банком "Меркурій" та Приватною промислово - торгівельною фірмою "Юсі" 11.01.2014року,

- зобов'язати Приватну промислово - торгівельну фірму "Юсі" (код ЄДРПОУ21178268) повернути Публічному акціонерному товариству банку"Меркурій" (код ЄДРПОУ 14360386) оригінал договору №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії а національній валюті від 29.10.2012року ,укладеного між Публічним акціонерним товариством банком "Меркурій" та Приватним підприємством "Ера".

Ухвалою господарського суду від 07.07.2014року порушено провадження у справі №2769/14, розгляд справи призначено на 05.08.2014року.

Ухвалою господарського суду від 05.08.2014р., задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, розгляд справи відкладено до 19.08.2014року.

Ухвалою господарського суду від 19.08.2014року, задоволено заяву представників сторін про продовження строку розгляду справи, продовжено строк розгляду спору по справі № 922/2769/14 до 19.09.2014року. Розгляд справи відкладено до 10.09.2014 року .

В судовому засіданні 10.09.2014року оголошено перерву до 16.09.2014року, з метою надання сторонами доказів в підтвердження заявлених вимог та заперечень.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі , в процесі розгляду справи через канцелярію господарського суду (вх№28970 від 19.08.2014р.) надав доповнення до позовної заяви, зокрема, в якому надав додаткове нормативно - правове обґрунтування заявлених позовних вимог, з посиланням на норми ч.1 ст..38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Представник відповідача ,через канцелярію господарського суду (вх.№28843 від 18.08.2014р.) надав відзив на позовну заяву в якому заперечує проти позову , зокрема, в якому посилається на те, що позивачем не доведені обставини, що підтверджують укладення договору відступлення вимоги на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій,також вважає, що вимоги позивача про повернення оригіналу договору №02/1-25К-84 не відновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті від 29.10.2012р. незаконними та необґрунтованими. Крім того , представник відповідача за вх.№31133 від 10.09.2014року надав відзив на доповнення до позовної заяви АТ Банк»Меркурій», в яких вказує на те, що сума 4 200 000,0грн. не може бути визнана збитками , оскільки вищевказані кошти є лише коштами ,які надані боржникові на поворотній основі .

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та надані представниками сторін докази, вислухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

11.01.2014р. між Приватною промислово - торгівельною фірмою «Юсі» та Публічним акціонерним товариством банком "Меркурій" укладено Договір відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 не відновлювальної кредитної лінії в національній валюті від 29.10.2012р.

За цим договором Первісний кредитор відступає на користь Нового кредитора часткове право вимоги погашення заборгованості Боржника перед Первісним кредитором за договором № 02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті від 29.10.2012р. з урахуванням всіх додаткових угод до нього укладеним між Первісним кредитором і Боржником, та стає кредитором в зобов'язаннях за Кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього частково у сумі 900 788,19 доларів США в еквіваленті 7 200 000,00 грн. на умовах, визначених цим Договором, а саме право вимоги:

повернення заборгованості за кредитом в розмірі 900 788,19 доларів США в еквіваленті 7 200 000,00 грн.

Згідно п.1.2. договору , сторонами визначено, що всього сума часткових вимог, які виникли за Кредитним договором на день укладання цього договору складає 900 788,19 доларів США в еквіваленті 7 200 000,00 грн.

Згідно п.1.3. договору до Нового кредитора переходять в частковому обсязі всі права Первісного кредитора за Кредитним договором на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а також ті права, які виникатимуть із цього договору в майбутньому.

До Нового кредитора також переходять права на отримання процентів до повного виконання Боржником зобов'язань щодо повернення кредиту за Кредитним договором, в розмірі, встановленому Кредитним договором, та за стягнення неустойки та/або інших санкцій, а також збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань, та витрат, пов'язаних з примусовим виконанням зобов'язань за Кредитним договором.

Згідно п.1.4.,п.1.5.,п.1.6. договору первісний кредитор гарантує дійсність переданих Новому кредитору Прав вимоги за кредитним договором в сумі, що визначена п. 1.2. цього Договору. Первісний кредитор гарантує Новому кредитору, що право вимоги за Кредитним договором і відступлено третім особам і не обтяжено іншими зобов'язаннями.

Право вимоги підтверджується:

- Кредитним договором та додатковими угодами до нього,

- документами, що підтверджують перерахування та отримання коштів за Кредитним договором боржником,

- документами, що підтверджують перерахування коштів Новим кредитором Первісному кредитору,

- довідкою про заборгованість Боржника за Кредитним договором на дату підписання даного

Згідно п.2.1. договору ,за відступлення в частковому обсязі прав вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму в розмірі 3 000 000,0грн., ПДВ не передбачено, шляхом перерахування коштів первісному кредитору на рахунок №290949999 в АТ банк «Меркурій2 м.Харків, ЄДРПОУ 14360386,код банку 351663, в день укладення цього договору.

Згідно п.5.1. договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов8язань по договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги ПАТ банк»Меркурій», такими, що не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.

Позивач звернувся до суду із вимогою про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті від 29.10.2012р., укладений між Публічним акціонерним товариством банком "Меркурій" та Приватною промислово - торговельною фірмою»Юсі» 11.01.2014 року, зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" повернути Публічному акціонерному товариству банку "Меркурій оригінал Договору № 02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті від 29.10.2012р., укладеного між Публічним акціонерним товариством банком "Меркурій" та Приватни підприємством"ЕРА", та стверджує що договір відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті від 29.10.2012р. є нікчемним у відповідності до ч.1 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки в результаті укладення цього договору було здійснено відчуження права вимоги позивача значно гірших від звичайних ринкових умовах ,а також фактично було штучно виведено активи позивача внаслідок зловмисних намірів відповідача, таким чином в результаті проведено операції позивач отримав збитків на суму 4 200 000,0грн. відчуження банком права вимоги за кредитним договором на суму 3 000 000,0грн. є вкрай невигідним для позивача ,про те вкрай вигідними для відповідача .

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, при визначенні питання недійсності правочину має застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його укладання.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Статтями 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на положення ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" згідно якої протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

Вищевказані посилання позивача судом оцінюються критично та не вберуться до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів того, що Договір про відступлення права вимоги укладений, на умовах, що значно гірші за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, такожне надав до суду жодних доказів того, що вартість права вимоги, переданого за договором відступлення права вимоги , є нижчою за звичайні ціни на права вимоги , що діяли на момент укладення спірного договору відступлення права вимоги .

Також позивачем не надано відповідного вироку суду щодо посадових осіб банку, чи будь яких інших доказів, які б підтверджували, що укладення спірних договорів визнано як шахрайські дії.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що Позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірні договори є нікчемним.

З огляду на зазначене відсутні й підстави застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, шляхом повернення Публічному акціонерному товариству банку "Меркурій оригінал Договору № 02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті від 29.10.2012р., укладеного між Публічним акціонерним товариством банком "Меркурій" та ПП"ЕРА"

Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Положення статті 129 Конституції України відносять до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється у тому, що, і встановлено нормою ч. 1 ст. 33 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

При цьому доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 2 ст. 34 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Підсумовуючу вищенаведене суд дійшов висновку, що позивачем за позовною заявою не доведено фактів викладених у позовній заяві, а відтак і факту суперечності даного Договору про відступлення права вимоги від 11.04.2014року вимогам ст.ст.203, 215, 216, 236 ЦК України, а тому позовні вимоги за позовом визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню в цій частині позовних вимог .

Крім того, господарський суд розглянувши позовні вимоги позивача про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" 4 200 000,0 грн., суму понесених АТ БАНКОМ "МЕРКУРІЙ" збитків, в результаті укладання Договору відступлення права вимоги також відмовляє в задоволенні позовних вимог виходячи із наступного .

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено переліки способів захисту порушених прав.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) та втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З вищенаведеного вбачається, що відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав, одночасно відшкодування збитків є мірою відповідальності. Як у випадку виконання договору, так і за зобов'язанням, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду.

З огляду на викладене, суд зазначає, що за змістом статей 22, 623 ЦК України, статей 224, 225 ГК України для застосування такої відповідальності, як стягнення збитків у вигляді витрат, які особа зробила для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками та вини.

Разом з тим, відсутність хоча б одного із зазначених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Однак, позивачем доказово не доведено, що оспорюваний договір укладений на умовах значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій ,оскільки враховуючи добровільність встановлення ціни в договорі відступлення права вимоги ,позивач був ознайомлений та згодний з умовами договору відступлення права вимоги та вправі відмовитися від укладення оспорюваного договору або мав запропонувати інші його умови ,в тому числі щодо вартості права вимоги ,натомість позивач погодився із викладеними умовами спірного договору ,виконав передбачені ним господарські зобов'язання .

Відтак, суд відзначає, що в даному випадку відсутній такий елемент цивільного правопорушення як причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками, які як зазначає позивач він поніс в результаті укладеного договору.

У роз'ясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість позовних вимог, вони задоволенню не підлягають.

Між тим в матеріалах справи відсутні докази та судом не встановлено обставин, які б підтверджували, що відповідачем були порушені прийняті за укладеним з позивачем договором зобов'язання, що є підставою для застосування до нього такої міри відповідальності як відшкодування збитків. До того ж позивач не наводить порушень, які були допущені відповідачем при укладенні спірного правочину, внаслідок чого позивач зазнав збитків на спірну суму.

В свою чергу позивачем не доведена суду протиправність поведінки відповідача, також між такою поведінкою відповідача і заявленими збитками відсутній прямий причинний зв'язок. Відтак, вказані обставини виключають можливість для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків, що заявлені позивачем до стягнення.

Таким чином, за відсутності протиправної поведінки (факту порушення договору) з боку відповідача як основного елементу складу цивільного правопорушення, інші його елементи (вина, причинно-наслідковий зв'язок між порушенням і завданими збитками та, власне, самі збитки) також відсутні. А отже підстав для притягнення Відповідача до цивільно-правової відповідальності за договором у вигляді стягнення збитків немає.

Разом з тим із встановлених правовідносин сторін та наведених норм права вбачається, що стягувана позивачем сума не є збитками у розумінні наведених норм права, оскільки недоотримання позивачем 4 200 000,0грн. не тягне за собою виникнення жодних зобов'язань у позивача щодо стягнення цієї суми з відповідача , оскільки, відповідні кошти не є ані матеріальною шкодою, ані упущеною вигодою.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю

Повне рішення складено 19.09.2014 р.

Суддя О.О. Присяжнюк