Постанова № 40569066, 18.09.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2014 р.Справа № 916/973/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів: Журавльова О.О., Таран С.В.,

(склад колегії суддів змінено згідно розпорядження в.о. голови суду від 17.09.2014 року)

при секретарі судового засідання: Селиверстовій М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Скворцова О.В., за довіреністю №940 від 05.05.2014 р.;

від відповідача: Моісєєв Д.А., за довіреністю №129 від 25.12.2013 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"

на рішення господарського суду Одеської області від 07 липня 2014 року

по справі № 916/973/14

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"

про стягнення 187086,19 грн.,

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство „Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії звернулось до Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" із позовом про стягнення 187 086,19 грн., посилаючись на невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.07.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Літвінов С.В., судді Горячук Н.О., Цисельський О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі, якою є Іллічівська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 187 086,19 грн. 54 коп. та судовий збір в сумі 3 741, 72 грн. 72 коп.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем умови договору в частині оплати виставлених йому рахунків не виконані, що суперечить як умовам договору так і приписам ст. ст. 525 та 526 ЦК України; також суд дійшов висновку про те, що обов'язковій державній реєстрації підлягає саме речове право (сервітут), а не сам договір, обов'язкової державної реєстрації договору про встановлення сервітуту вимогам чинного на момент укладення договору законодавства не передбачено.

Крім того, суд зазначив, що предметом спору у даній справі є не визнання вказаного договору недійсним або іншим, а стягнення боргу.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

В обґрунтування апеляційної скарги ДП "ІМТП" посилається на те, що при прийнятті рішення, місцевим господарським судом взагалі не розглядалось питання наявності у позивача права господарського відання на причал №22, користування яким є предметом Договору.

Вищеперелічені обставини дозволяють зробити висновок, що для укладання договору майнового сервітуту обов'язковим є реєстрація права господарського відання на нерухоме майно. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право господарського відання було зареєстроване за позивачем лише 18.06.2014 року, таким чином, на думку скаржника, у 2013 році сервітут взагалі не набрав чинності.

Таким чином, на думку скаржника, відсутні підстави для стягнення коштів за користування майном.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до Закону України "Про морські порти України", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів, та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Відповідно до п. 3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. № 163 встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 цього наказу (в тому числі ДП "Іллічівський морський торговельний порт"), у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. Пунктом 7 цього наказу встановлено, що після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Згідно до акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов'язань №482/19 від 13.06.2013 року, комісією з реорганізації ДП „Іллічівській морський торгівельний порт" передано майно, майнові права та зобов'язання, яке належить ДП „Іллічівській морський торгівельний порт", а ДП „Адміністрація морських портів України" прийняло майно, майнові права та зобов'язання в т.ч. на причал Іллічівського морського порту № 22.

Судом першої інстанції встановлено, що після передачі від ДП "ІМТП" за актом приймання-передачі, зазначені причали знаходяться на обліку у Адміністрації, яка реалізовує відповідні повноваження власника (особи, у якої знаходиться державне майно в господарському віданні).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2013 року між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" укладено Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 654-0/115-П-ІЛФ-13, згідно з п.1.1 якого власник, на визначених договором умовах оплати, надає сервітуарію право обмеженого користування належними Власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причал № 22, довжиною 200,00 м, архівний номер паспорту 85315.

Відповідно до п.1.2, 1.3, 1.4 договору, право користування Сервітуарієм причалом обмежується виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт силами і засобами Сервітуарія. Сервітут не підлягає відчуженню. Строк сервітуту - період дії договору.

Ціна договору та порядок оплати передбачено у розділі 2 Договору.

Згідно п.п.2.2., 2.3 договору, розрахована за формулою, яка визначена договором, плата за сервітут на причал № 22 за період дії договору складає 187 086,18 грн. з ПДВ. Оплата сервітуту здійснюється Сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку Власника. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Відповідно до п.3.2, 3.3., 3.4 договору, сервітуарій зобов'язаний в т.ч. своєчасно та на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом. Власник має право отримувати плату за сервітут, розраховану відповідно до розділу 2 цього договору. Власник зобов'язаний надати на умовах цього Договору Сервітуарію обмежене право користування причалом, визначеним п.1.1. договору.

Пунктом 7.1 визначено, що цей договір набуває чинності з дня його укладення, але регулює взаємовідносини між сторонами починаючи з 21.08.2013р. у відповідності до ст. 631 ЦК України. Договір діє до 31.12.2013р., але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач умови Договору виконав у повному обсязі та виставив відповідачу рахунки до оплати (використання причалу) на загальну суму 187 086,19 грн.: № пр/4454від 30.09.2013 року на суму 57 673,19 грн., № пр/9363 від 31.10.2013 року на суму 43 606,55 грн., № пр/9383 від 30.11.2013 року на суму 42 199,90 грн., № пр/12859 від 31.12.2013 року на суму 43 606,55 грн.

Вказані рахунки отримані відповідачем, про що свідчить належним чином засвідчена копія витягу з журналу обліку розносної документації канцелярії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі, якою є Іллічівська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Разом з тим, як зазначає позивач, відповідач виставлені рахунки не оплатив, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 187 086,19 грн., тому позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про морські порти України" встановлено, що власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Як зазначено у Статуті, Адміністрація є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до приписів ч.2 ст. 74 Господарського кодексу України, п.4.2 Статуту Адміністрації, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. В будь-якому разі усе майно, що знаходиться в розпорядженні Адміністрації, належить до державного майна.

Відповідно до ч.1 ст.136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Отже, Адміністрація як особа, у господарському віданні якої знаходиться причали та на балансі якої вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.

Так як Адміністрація здійснює право володіння, користування та розпорядження закріпленим за ним майном, вона володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.1 та ч.2ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вже зазначалося вище, між ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" укладено Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № № 654-0/115-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 року, згідно з п.1.1 якого позивач, на визначених договором умовах оплати, надає сервітуарію право обмеженого користування належними Власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причал № 22, довжиною 200,00 м, архівний номер паспорту 85315.

Відповідно до положень ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Статтею 406 Цивільного кодексу України визначені випадки припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

З матеріалів справи вбачається, що спірний Договір без будь-яких зауважень підписано повноваженими представниками сторін: Адміністрації та Порту, а також завірено печатками сторін.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193).

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач здійснював роботи на об'єктах сервітуту у період дії Договору, що підтверджується Договором про надання координаційних та організаційних послуг від 15.07.2013 року № 172/д/48/а/а; змінно-добовим оперативним планом роботи морського порту Іллічівськ за жовтень, листопад та грудень 2013 року; Таймшитами щодо здійснення відповідачем навантажувально-розвантажувальних робіт на об'єкті сервітуту (причал №22).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, рахунки на оплату (використання причалу), які одержані відповідачем, останнім не оплачені.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку щодо обґрунтованості рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ДП "АМПУ" в особі Іллічівської філії ДП "АМПУ" та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 187 086,19 грн.

Колегією суддів не встановлені підстави для припинення сервітуту, визначені ст. 406 Цивільного кодексу України, а саме: як встановлено в ході апеляційного розгляду, сервітут не припинявся, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, строк, на який було встановлено сервітут, не сплинув; обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, не припинені. За рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення сервітут також не припинявся.

Посилання апелянта на те, що позивачем не здійснено державну реєстрацію права власності ДП "АМПУ" на об'єкт сервітуту за Договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 654-0/115-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013 року, не спростовують вищенаведеного, а тому не можуть бути підставами для відмови у позові.

Судова колегія, з'ясувавши зміст Договору та фактичні обставини виконання сторонами договірних зобов'язань, зауважує, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов наявного чинного Договору, який не є нікчемним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, при цьому фактичне користування об'єктом відбувалось, що не заперечується сторонами, а тому вказаний договір повинен виконуватись сторонами належним чином відповідно до ст.526 ЦК України.

Крім того, беручи до уваги загальний принцип свободи договору (виключення з якого прямо передбачені законом), а також визначений законодавцем підхід до визнання договору укладеним, з огляду на відсутність тотожності у правовому змісті термінів "правочин" та "право", "сервітут" і "земельний сервітут", перевіривши розмір наявної заборгованості, за відсутності у чинному законодавстві України приписів щодо обов'язковості державної реєстрації Договору, судова колегія дійшла висновків щодо укладеності Договору та неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, а тому вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим, та прийнятим з повним з'ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання скаржника на приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в частині державної реєстрації права користування (сервітуту) не спростовують наведеного, а тому й не можуть бути підставами для задоволення вимог апеляційної скарги.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 22.04.14р. по справі № 916/2232/13, від 10 вересня 2014 р. по справі № 916/944/14.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду відповідає встановленим ними фактичним обставинам, прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, передбачені ст.104 ГПК України підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційну скаргу Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 07 липня 2014 року по справі № 916/946/14 - залишити без змін.

Керуючись статтями 99, п.1 ст.103 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 07 липня 2014 року по справі № 916/973/14 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови

складено 23.09.2014 року

Головуючий суддя Ярош А.І.

Суддя Журавльов О.О.

Суддя Таран С.В.