Постанова № 40568992, 15.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2014 р. Справа№ 911/2401/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Рябчун О.І., за довіреністю;

відповідача:Бондаренко А.О., за довіреністю;

Ленда О.М., за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби

на рішення господарського суду Київської області від 08.07.2014

у справі № 911/2401/14 (суддя: Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСИМУС КОНСТРАКШН"

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби

про стягнення 101634,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/2401/14 позов задоволено.

Стягнути з Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСИМУС КОНСТРАКШН" 90 404 грн. 40 коп. основної заборгованості, 1285 грн. 48 коп. 3% річних, 9 944 грн. 48 коп. інфляційних втрат та 2033 грн. 00 коп. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/2401/14 повністю і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Скарга мотивована тим, що господарським судом Київської області не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014р. для розгляду справи № 911/2401/14 сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О, судді - Верховець А.А., Шевченко Є.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 колегію суддів у зазначеному складі прийнято до провадження справу № 911/2401/14. Розгляд апеляційної скарги призначений на 15.09.2014.

02.09.2014 представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду були подані письмові пояснення по справі.

11.09.2014 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду був поданий відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014р. для розгляду справи № 911/2401/14 сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О, судді - Синиця О.Ф., Шевченко Є.О.

15.09.2014 представники відповідача в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу і просили суд її задовольнити.

15.09.2014 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/2401/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСИМУС КОНСТРАКШН" (далі - виконавець) та Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби (далі - замовник) укладено договір підряду на виконання проектних робіт від 20.12.2012 № Р-1 (надалі - договір), відповідно до умов якого, виконавець за завданням замовника зобов'язується виконати проектні роботи з розроблення робочого проекту по об'єкту "Реконструкція з добудовою адміністративних приміщень Державної податкової інспекції в Обухівському району по вул. Каштановій, 20 в м. Обухів" (далі - роботи), а замовник зобов'язується прийняти результат виконаних робіт і оплатити виконавцю їх вартість в порядку та на умовах, визначених Договором (пункт 1.1. договору).

В п. 2.7. договору зазначено, що виконавець зобов'язується після виконання робіт в повному обсязі, у термін, встановлений договором, передати замовнику для підписання акт здачі-приймання виконаних робіт у 2-х примірниках, накладну передачі проектної документації і розроблену проектну документацію у 4-х примірниках.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що загальна вартість робіт за договором визначена сторонами у Протоколі погодження договірної ціни (Додаток № 2 до договору) та складається 90404,40 грн., в тому числі ПДВ. Вартість робіт визначається Кошторисом, який є невід'ємною частиною Договору (Додаток №1 до договору). Копії Кошторису та Протоколу погодження договірної ціни наявні в матеріалах справи.

З аналізу договору вбачається, що він за своєю правовою природою є договором підряду.

Згідно із ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що оплата робіт виконавця за договором здійснюється замовником у наступному порядку:

Згідно із п. 3.2.1. договору після підписання договору замовник перераховує виконавцю авансовий платіж в розмірі 50 % від загальної вартості робіт, що складає 45202,20 грн., в т.ч. ПДВ. Виконавець зобов'язаний використати отриманий авансовий платіж впродовж 1-го місяця після його отримання.

Остаточний розрахунок з виконавцем здійснюється замовником протягом 5-ти банківських днів з дати підписання сторонами акту здачі-приймання робіт в розмірі 50 % від загальної вартості робіт, що складає 45202,20 грн., в т.ч. ПДВ (п. 3.2.2. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2012 року (пункт 8.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується актом здачі-прийняття робіт від 21.12.2012, позивач свої зобов'язання по договору виконав, здійснивши роботи на загальну суму 90 404,40 грн.

Колегія суддів відзначає, що договір і зазначений акт підписані повноважними представниками сторін, скріплені їх печатками без будь-яких зауважень та застережень.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем були виконані підрядні роботи, а відповідачем їх прийнято без будь-яких зауважень.

Позивачем неодноразово направлялися на адресу відповідача претензії від 06.06.2013 № 2/06, від 10.12.2013 № 12/10 та вимога від 29.04.2014 № 85 про виконання грошових зобов'язань за Договором.

У відповідях на претензії від 26.12.2013 № 1614/10/10-16-03 та від 12.05.2014 № 1341/10/1016-03 відповідач визнає наявність заборгованості перед позивачем, проте зазначає, що у затвердженому кошторисі відповідача, який є бюджетною установою, відсутнє кошторисне призначення за кодом економічної класифікації видатків 3142 "Реконструкція та реставрація інших об'єктів" за кодом програмної класифікації видатків 3301010 "Керівництво та управління у сфері доходів і зборів України", у зв'язку цим, у відповідача відсутня можливість сплатити наявну заборгованість.

Отже, наявність боргу підтверджує і сам відповідач, але зазначає, що і на час подання позивачем позову у даній справі і на час розгляду справи кошти державного бюджету для оплати робіт виконаних на підставі договору не надходили.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається вчиненим в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір підряду є оплатним, і обов'язок підрядника виконати певну роботу відповідає обов'язку замовника цю роботу прийняти та оплатити.

Згідно з ч.1 ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Проте, договір підряду є оплатним. Тобто обов'язок відповідача за договором оплатити прийняті роботи виникає згідно з положеннями Закону та п. 3.1., 3.2., пп. 3.2.1., 3.2.2. договору.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Слід зазначити, що чинне законодавство не ставить в залежність порядок розрахунків замовника з виконавцем від наявності/відсутності кошторисного призначення за кодом економічної класифікації видатків 3142 "Реконструкція та реставрація інших об'єктів" за кодом програмної класифікації видатків 3301010 "Керівництво та управління у сфері доходів і зборів України".

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції в повному розмірі.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1285,48 грн. та інфляційні втрати у розмірі 9944,48 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1285,48 грн. та інфляційні втрати у розмірі 9944,48 грн. є обґрунтованою, а тому правомірно була задоволена судом першої інстанції повністю.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову повністю.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/2401/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 08.07.2014 у справі № 911/2401/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/2401/14 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Е.О. Шевченко