Рішення № 40568924, 11.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8090/14 11.09.14

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Хрещатик»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріян»

Про стягнення 8 190,54 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Кузьмов А.Л. представник за довіреністю № 1057/11 від 30.12.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Хрещатик» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріян» (далі - відповідач) про стягнення 8 190,54 грн., а саме: 6 614,59 грн. - основного боргу, 1 575,95 грн. - пені.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 607 від 01.02.10. щодо оплати комунальних послуг та витрат на утримання будинку і прибудинкової території, що зумовило виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем та звернення Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Хрещатик» з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.14. порушено провадження у справі № 910/8090/14 та призначено її до розгляду на 22.05.14.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 22.05.14. представників сторін, невиконання ними вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.14. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 10.06.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.14 розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 26.06.14.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/8090/14 відповідною ухвалою суду було призначено до розгляду на 22.07.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.14 розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 11.09.14.

В судовому засіданні 11.09.14. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 11.09.14. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/8090/14.

В судовому засіданні 11.09.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.10. між позивачем (далі - Виконавець) та відповідачем (далі - Користувач) було підписано Договір № 607 «експлуатаційні витрати та комунальні послуги» (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Виконавець надає Користувачу комунальні послуги, забезпечує обслуговування та експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лютеранська/Заньковецька, 7/10, загальною площею 192,4 кв.м (далі - Будівля), утримання прибудинкової території.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 6.1 з 01.02.10. по 01.02.12. включно, але якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії Договору не заявить про намір його розірвати, Договір автоматично продовжується на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

Доказів надсилання будь-якою із сторін заяви про розірвання Договору матеріали справи не містять, вказаного відповідачем не спростовано. З огляду на вказане судом встановлено, що Договір автоматично пролонгувався до 01.02.14., 01.02.16.

Відповідно до п. 1.2, п. 4.1.2 Договору, Користувач зобов'язався вчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок позивача плату за комунальні та інші послуги за Договором, брати участь у витратах позивача на утримання будинку та прибудинкової території. Користувач сплачує Виконавцю витрати пов'язані з утриманням будинку та прибудинкової території, а також експлуатаційні витрати.

Користувач сплачує комунальні послуги та інші платежі, що визначені цим Договором до дня можливого фактичного відчуження зазначеного нежитлового приміщення іншій фізичній чи юридичній особі (п. 2.26 Договору).

Згідно з п. 4.1.1 Договору, платежі за комунальні послуги вносяться Користувачем за попередній період за рахунками виставленими позивачем відповідно до табуляграм постачальника цих послуг та діючих тарифів. Платежі за поточний місяць, що зазначені в Додатку 1 до Договору, вносяться Користувачем на розрахунковий рахунок позивача до 20-го числа поточного місяця. Рахунок-фактура або платіжна вимога надається Користувачу до 10-го числа поточного місяця (п. 4.1.3 Договору).

Позивач вказує на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, внаслідок чого у останнього за період з вересня 2011 року по 01.03.14. виникла заборгованість за комунальні послуги та утриманням будинку та прибудинкової території (експлуатаційні витрати) в розмірі 6 614,59 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.

На виконання умов Договору позивачем надано відповідачу комунальних послуг та експлуатаційного обслуговування (утриманням будинку та прибудинкової території) загальною вартістю 12 514,59 грн. за період, пред'явлений до стягнення.

Відповідачем було погашено за вказаний період заборгованість на суму 5 900,00 грн. (платіжне доручення № 82 від 07.10.13.).

Рахунки-фактури, розшифровки рахунків абонента наявні в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за Договором за період з вересня 2011 року по 01.03.14. становить 6 614,59 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 1 575,95 грн. - пені, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 4.1.4 Договору, за несвоєчасну сплату платежів нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня, від суми недоїмки за кожний день прострочки.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, судом враховано, що рахунки-фактури були направлені відповідачу 24.07.14. на дві адреси відповідача - юридичну і адресу будівлі за Договором.

У відповідності до «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затверджених Наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 12.12.2007 р. № 1149 (із змінами і доповненнями), нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) є Д+3, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єктів поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Таким чином, враховуючи те, що з адрес позивача та відповідача вбачається, що пересилка поштової кореспонденції, відбувалася в межах Київської області, а в матеріалах справи відсутні докази із зазначенням конкретної дати отримання відповідачем вказаного листа, суд, при визначенні дати, з якої у відповідача настало прострочення грошового зобов'язання, до семиденного строку, визначеного ч. 2 ст. 530 ЦК України вважає за доцільне додати чотири дні, встановлені для пересилання простої письмової кореспонденції в межах області.

Таким чином, судом встановлено, що прострочення відповідачем по виконанню свого обов'язку зі сплати грошових коштів за Договором настало з 05.08.14. При цьому, пені позивачем розраховувалась до 28.04.14.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аріян» (01135, м. Київ, вул. Павлівська, б. 17; ідентифікаційний код 24576733) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Хрещатик» (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, б. 28/19; ідентифікаційний код 35534430) 6 614 (шість тисяч шістсот чотирнадцять) грн. 59 коп. - основного боргу, 1 475 (одну тисячу чотириста сімдесят п'ять) грн. 47 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.09.14.

Суддя Т.М. Ващенко