Рішення № 40565599, 11.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10515/14 11.09.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Унікомбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімзбут"третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна"про визнання недійсними договорівСуддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явивсявід відповідача не з'явивсявід третьої особи Третьяков М.В. (дов. б/н від 15.06.2014 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11 вересня 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Унікомбанк" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімзбут" (надалі по тексту - відповідач) про визнання недійсними договору банківської гарантії № БГ-05/2013 від 19.02.2013 року, договору банківської гарантії № БГ-08/2013 від 26.04.2013 року, банківської гарантії № БГ-05/2013 від 19.02.2013 року та банківської гарантії № БГ-08/2013 від 26.04.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 року порушено провадження у справі № 910/10515/14, розгляд справи призначено на 26.06.2014 року.

18.06.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" надійшло клопотання про залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

23.06.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача в судове засідання 26.06.2014 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 02.06.2014 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 26.06.2014 року представник позивача заперечив проти поданого клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна".

Суд, розглянувши подане клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна", прийшов до висновку про необхідність залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна", у відповідності до вимог статті 27 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 року розгляд справи було відкладено на 10.07.2014 року, у зв'язку з неявкою відповідача, залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" та необхідністю подання додаткових доказів у справі.

04.07.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшов письмовий відзив на позов.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 року справу № 910/10515/14 передано для розгляду судді Гулевець О.В., у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 року суддя Гулевець О.В. прийняла справу № 910/10515/14 до свого провадження, розгляд справи призначено на 05.08.2014 року

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 року справу № 910/10515/14 передано для розгляду судді Стасюку С.В., у зв'язку з його виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/10515/14 до свого провадження, розгляд справи призначено відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 10.07.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 05.08.2014 року справу № 910/10515/14 передано для розгляду судді Гулевець О.В., у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2014 року суддя Гулевець О.В. прийняла справу № 910/10515/14 до свого провадження, розгляд справи призначено на 11.09.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 року справу № 910/10515/14 передано для розгляду судді Стасюку С.В., у зв'язку з його поверненням з лікарняного.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2014 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/10515/14 до свого провадження.

10.09.2014 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю присутності у судовому засіданні представника Публічного акціонерного товариства "Унікомбанк".

Представник позивач у судове засідання 11.09.2014 року не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні 11.09.2014 року клопотання позивача про відкладення розгляду справи суд відмовляє в його задоволенні, з тих підстав, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Проте, позивач наданими йому процесуальними правами не скористався.

Представник відповідача у судове засідання 11.09.2014 року також не з'явився, вимоги ухвали суду у справі № 910/10515/14 не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01033, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 42, оф. 39, на яку було відправлено ухвали суду вказана в позові та підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у судовому засіданні 11.09.2014 року надав усні пояснення по справі. в яких заперечив проти позову, з підстав наведених у відзиві на позов.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані учасниками судового процесу матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством "Унікомбанк" (гарант) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімзбут" (принципал) було укладено договір про надання банківської гарантії № БГ-05/2013 від 19.02.2013 року (надалі по тексту - Договір № БГ-05/2013) та договір про надання банківської гарантії № БГ-08/2013 від 26.04.2013 року (надалі по тексту - Договір № БГ-05/2013)

Відповідно до пункту 2.1 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 гарант у забезпечення належного виконання принципалом своїх зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (надалі - бенефіціар) (код ЄДРПОУ 37037544), що знаходиться за адресою: 04080, Україна, м. Київ, вул. Юрківська, буд. 28, оф. 3, зобов'язується протягом двох робочих днів з дати виконання принципалом умов пунктів 2.2, 4.1.1, 5.1.1 цього договору надати бенефіціару банківську гарантію (надалі - гарантія).

Пунктом 2.2. вказаних Договорів передбачено, що виконання принципалом своїх зобов'язань щодо відшкодування суми, яка може бути сплачена гарантом за гарантією забезпечується всім майном та коштами принципала відповідно до чинного законодавства України.

У пункті 3.1. Договору № БГ-05/2013 визначено, що гранична сума відповідальності за гарантією, що надається згідно з п. 2.1 цього договору, складає 4 000 000,00 грн.

У пункті 3.1. Договору № БГ-08/2013 визначено, що гранична сума відповідальності за гарантією, що надається згідно з п. 2.1 цього договору, складає 10 000 000,00 грн.

Пунктом 3.2 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 сторони погодили, що гарантією за цим договором забезпечено виконання принципалом зобов'язань, які виникають за договором постачання нафтопродуктів № 521-2012 від 29.10.2012 року зі змінами та доповненнями, укладеним між принципалом та бенефіціаром (надалі - договір постачання), зокрема: якщо принципал , як покупець по договору постачання, не виконав своїх зобов'язань і не здійснив оплату за товар на підставі виставленого бенефіціаром, як постачальником по договору постачання, рахунку для сплати та/або на умовах додаткових угод до договору постачання.

Згідно з пунктом 3.3 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 сума гарантії, визначена в пункті 3.1 цього Договору, перераховується на рахунок бенефіціара за умови отримання гарантом від бенефіціара (банка бенефіціара) письмової вимоги бенефіціара про необхідність здійснення такого платежу з обов'язковим наданням оригіналів документів, що підтверджують невиконання принципалом своїх зобов'язань, визначених пунктом 3.2 цього Договору, разом із карткою із зразками підписів та відбитком печатки бенефіціара, завіреної нотаріально.

Пунктом 3.4 Договору № БГ-05/2013 та договору №БГ-08/2013 від 26.04.2013 року передбачено, що у разі настання гарантійного випадку, а саме - невиконання принципалом своїх зобов'язань перед бенефіціаром, визначених пунктом 3.2. цього Договору, гарант відповідає перед бенефіціаром в межах суми, визначеної пунктом 3.1 цього Договору.

У відповідності до пункту 3.5 вказаних договорів строк дії гарантії - до 31 грудня 2013 року.

Відповідно до пункту 3.6 та пункту 3.7 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013, надання гарантії відбувається шляхом її передачі на паперовому носії безпосередньо принципалу для подальшого надання бенефіціару. Гарантія вважається чинною з дати її передачі бенефіціару. Якщо гарант не отримав протягом строку дії гарантії від банку бенефіціара або від бенефіціара відмову про прийняття умов гарантії, то ця гарантія вважається прийнятою.

Пунктом 3.8 договору № БГ-05/2013 та договору №БГ-08/2013 визначено, що зобов'язання гаранта за гарантією припиняються достроково у випадку відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією шляхом її повернення гаранту або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від відповідальності за гарантією.

Відповідно до пункту 4.1.1 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 принципал зобов'язаний надати гаранту належним чином завірену копію договору постачання та, у разі укладення до нього змін, копії всіх додаткових угод до договору постачання.

Відповідно до пункту 4.1.2 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013, принципал зобов'язаний протягом 3-х робочих днів після проведення розрахунків за договором постачання надати гаранту довідку про проведення розрахунків (акт звірки) та копії відповідних документів про постачання товару та сплату за товар на користь бенефіціара.

Відповідно до пункту 4.1.8 Договору № БГ-05/2013 та договору №БГ-08/2013, принципал зобов'язаний не здійснювати порушень строків сплати за договором постачання.

Пунктом 4.1.10.1 Договору № БГ-05/2013 та договору №БГ-08/2013 передбачено, що принципал зобов'язаний надавати гаранту належним чином посвідчені фінансову звітність, складену відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених відповідними наказами Міністерства фінансів України, та за наявністю відмітки органів статистики про її прийняття в строк до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом - для звітності за перший, другий, третій квартал, до 25 лютого - для звітності за попередній рік.

Пунктом 4.1.10.2 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 передбачено, що принципал зобов'язаний надавати гаранту банківські довідки про надходження грошових коштів на поточні і вкладні (депозитні) рахунки принципала в інших банківських установах за попередній звітний квартал в строк до 10 числа місяця, що йде за звітнім кварталом.

Пунктом 4.1.10.3 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 передбачено, що принципал зобов'язаний надавати гаранту не менше 1 разу на квартал в строк до 10 числа місяця, що йде за звітнім кварталом - банківські довідки про наявність кредитної заборгованості в інших банківських установах або довідку принципала про відсутність такої заборгованості в інших банках.

Пунктом 4.1.10.4 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 передбачено, що принципал зобов'язаний надавати гаранту щомісячно в строк до 10 числа звітного місяця довідку принципала з вичерпним переліком його поточних та вкладних (депозитних) рахунків станом на 1 число звітного місяця, сумою надходжень на ці рахунки за попередній звітній місяць та розшифровкою сум поповнення обігових коштів з одного власного рахунку на інший, сумою отриманих на такі рахунки кредитних коштів та коштів, отриманих від купівлі/продажу іноземної валюти. Інформація про загальну суму надходження коштів на рахунки принципала в обов'язковому порядку має співпадати з інформацією щоквартальних довідок банків, в які такі рахунки відкриті.

Відповідно до пункту 5.1.1 Договору № БГ-05/2013 принципал сплачує гаранту комісію за надання гарантії - в день укладення цього договору до фактичного надання гарантії, за весь строк дії гарантії в розмірі 0,15% від суми гарантії, визначеної в пункті 3.1 цього договору, в сумі 6 000,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок, визначений пунктом 5.4 цього договору, або внесення грошових коштів через касу гаранта в день укладення цього договору та до отримання екземпляру банківської гарантії. Комісія розраховується та сплачується в національній валюті. При цьому, при анулюванні гарантії разова сплачена комісія гарантом не перераховується.

Відповідно до пункту 5.1.1 Договору №БГ-08/2013 принципал сплачує гаранту комісію за надання гарантії - в день укладення цього договору до фактичного надання гарантії, за весь строк дії гарантії в розмірі 0,15% від суми гарантії, визначеної в пункті 3.1 цього договору, в сумі 15 000,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок, визначений пунктом 5.4 цього договору, або внесення грошових коштів через касу гаранта в день укладення цього договору та до отримання екземпляру банківської гарантії. Комісія розраховується та сплачується в національній валюті. При цьому, при анулюванні гарантії разова сплачена комісія гарантом не перераховується.

Відповідно до пункту 6.3 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 у разі невиконання принципалом зобов'язань, передбачених пунктом 4.1.1 цього Договору, або невиконання умов пункту 4.1.2 та пункту 5.1 цього договору гарант звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань, що виникають у нього за цим договором.

Пунктом 7.3 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 визначено, що питання, за якими сторони не дійшли згоди, вирішуються відповідним судом у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає про невиконання відповідачем своїх зобов'язань передбачених пунктами 4.1.1., 4.1.2., 4.1.7, 4.1.8., 4.1.10.2, 4.1.10.3, 4.1.10.4., що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про зобов'язання виконання умов договорів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03,03.2014 року у справі № 910/23966/13 позов Публічного акціонерного товариства "Унікомбанк" задоволено частково, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохімзбут" надати Публічному акціонерному товариству "Унікомбанк":

- банківські довідки про надходження грошових коштів на поточні і вкладні (депозитні) рахунки в інших банківських установах за попередній звітний квартал;

- банківські довідки про наявність кредитної заборгованості в інших банківських установах та довідку про відсутність такої заборгованості в інших банках;

- довідку з вичерпним переліком його поточних та вкладних (депозитних) рахунків станом на 1 число звітного місяця, сумою надходжень на ці рахунки за попередній звітний місяць та розшифровкою сум поповнення обігових коштів з одного власного рахунку на інший, сумою отриманих на такі рахунки кредитних коштів та коштів, отриманих від купівлі/продажу іноземної валюти.

За твердженням позивача, станом на момент розгляду даного спору відповідач жодного документу, передбаченого пунктами 4.1.1, 4.1.2, 4.1.8, 4.1.10.2, 4.1.10.3, 4.1.10.4 Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013 не надав, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Окрім того, в обґрунтування позову позивач також зазначає про неправомірність умисних дій відповідача, які полягають у наступному:

- у не доведені до відома позивача про факт існування 22 (двадцяти двох) додаткових угод до договору постачання нафтопродуктів № 521-2012 від 29.10.2012 року на момент укладення Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013;

- умисному замовчуванні інформації про зміну умов постачання та розрахунку за товар за договором постачання нафтопродуктів № 521-2012 від 29.10.2012 року після укладення Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013;

- умисне здійснення відповідачем розрахунків за договором постачання нафтопродуктів № 521-2012 від 29.10.2012 року з інших рахунків, з метою позбавлення позивача можливості здійснення контролю за виконанням умов Договору № БГ-05/2013 та Договору №БГ-08/2013;

- умисне замовчування відповідачем інформації стосовно наявності всіх поточних та вкладних рахунків відповідача, приховування суми надходжень на ці рахунки та ін., з метою умисного позбавлення позивача можливості доступу до будь-якої інформації про хід виконання відповідачем умов договору постачання нафтопродуктів № 521-2012 від 29.10.2012 року.

Відповідач не скористувався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" надало суду відзив , в якому заперечило проти задоволення позову, посилаючись на відсутність у ньому обґрунтованих підстав та доказів для їх підтвердження, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Виходячи зі змісту статей 1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Одним із видів фінансових послуг є надання гарантії.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", з урахування змісту Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, гарантія, як фінансова послуга, надається суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору.

Відповідно до пункту 2 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (далі - Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України №639 від 15.12.2004 року, гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання банківської гарантії № БГ-05/2013 від 19.02.2013 року та договір про надання банківської гарантії № БГ-08/2013 від 26.04.2013 року, на підставі яких позивачем було надано відповідні гарантії № БГ-05/2013 та № БГ-08/2013.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на невиконання відповідачем своїх зобов'язань передбачених пунктами 4.1.1., 4.1.2., 4.1.7, 4.1.8., 4.1.10.2, 4.1.10.3, 4.1.10.4.

Судом встановлено, що умови оспорюваних договорів повністю відповідають та кореспондуються з вимогами чинного законодавства та погоджені сторонами під час їх підписання.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. Водночас частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбаченим договором купівлі-продажу, у визначені строки (пункт 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року).

Водночас, частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами порушення своїх прав та необхідність їх захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси господарюючих суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання визначається цим кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди вирішують господарські спори в порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, шляхом звернення до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті.

Даної правової позиції притримується також Вищий господарський суд України у постанові від 07.11.2012 року у справі № 5011-54/5770-2012.

Слід зазначити, що, захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, в даній справі, визначений позивачами спосіб захисту в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права та відповідати змісту порушеного права, а також характеру правовідносин, що існують між сторонами спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту порушеного права і охоронюваних законом інтересів.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з вимогою про вирішення спору, обравши спосіб, що відповідатиме змісту порушеного права та характеру правовідносин, що склались між сторонами спору, як то зобов'язання виконати платіжне доручення.

Відповідно до пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, судом критично оцінюються твердження позивача про неправомірність умисних дій відповідача як підстава визнання оснорюваних правочинів недійсними, з огляду на наступне.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (пункт 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили не лише про умисний характер введення позивача в оману, а й про сам факт існування обману з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімзбут".

Суд приходить до висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких договір банківської гарантії № БГ-05/2013 від 19.02.2013 року та договір банківської гарантії № БГ-08/2013 від 26.04.2013 року, мають бути визнані недійсними. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірні правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Унікомбанк" про визнання недійсними договору банківської гарантії № БГ-05/2013 від 19.02.2013 року, договору банківської гарантії № БГ-08/2013 від 26.04.2013 року, банківської гарантії № БГ-05/2013 від 19.02.2013 року та банківської гарантії № БГ-08/2013 від 26.04.2013 року задоволенню не підлягають.

Витрати з судового збору покладаються на позивача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові Публічного акціонерного товариства "Унікомбанк" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.09.2014 року

Суддя С.В. Стасюк