Ухвала суду № 40564337, 03.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/59023/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Степашка О.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників позивача:Ремізовської Н.К.,відповідача:Рябошапки С.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012

у справі № 2а-856/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мар-Трейд»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мар-Трейд» (надалі - позивач, ТОВ «Мар-Трейд») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС), у якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 № 0000042360.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012, адміністративний позов ТОВ «Мар-Трейд» задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 12.01.2012 № 0000042360.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дані рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача до Вищого адміністративного суду України не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 26.11.2009 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 26.11.2009 по 30.09.2011.

За результатами перевірки 27.12.2011 відповідачем складено акт № 603/1-23-60-36792015, яким зафіксовані порушення позивачем приписів: пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 8 619 305,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки від 27.12.2011 № 603/1-23-60-36792015, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 № 0000042360, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 8 619 305,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 137 371,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту в періоді, що перевірявся є помилковим.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що під час вирішення справи останнім не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Абзацом 1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Хімічна компанія «Укрхімпром», на підставі договору поставки нафтопродуктів - УХП/МТ від 02.08.2010 № 02/08/10.

Згідно умов вказаного договору ТОВ «Хімічна компанія «Укрхімпром» (постачальник) зобов'язалося передати у власність позивача (покупця) товар (нафтопродукти), а останній зобов'язувався прийняти та оплатити його.

На підтвердження виконання умов договору та сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, позивачем надано до суду первинні документи: видаткові накладні від 30.10.2010 №№ РН-0000017, РН-0000018; акти приймання-передачі від 30.10.2010 №№ РН-0000017, РН-0000018; податкові накладні від 30.10.2010 № 36 на загальну суму 1 606 170,00 грн. (у т.ч. податок на додану вартість - 267 695,00 грн.) та від 30.10.2010 № 37 на загальну суму 767 770,00 грн. (у т.ч. податок на додану вартість - 127 961,78 грн.).

Податкові зобов'язання по господарським операціям з позивачем за жовтень 2010 року ТОВ «Хімічна компанія «Укрхімпром» були задекларовані у встановленому порядку, а податкову декларацію подано до податкового органу.

Оскільки відповідачем не було надано жодних доказів на спростування фактичного здійснення сторонами господарських операцій, наявні в матеріалах справи первинні документи у повній мірі свідчать про їх фактичне виконання.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правильно вказали на помилковість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за жовтень 2010 року на суму 394 657,00 грн. за взаємовідносинами з ТОВ «Хімічна компанія «Укрхімпром».

Щодо відносин позивача із Компанією «FACTOR CAPITAL LLC» (Великобританія), то судами встановлено, що на підставі контракту із вказаною Компанією у квітні 2011 року позивачем на митну територію України було ввезено дизельне паливо на загальну суму 39 827 000,00 грн. При митному оформленні товару 29.04.2011 було оформлено тимчасову митну декларацію (надалі - МД).

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до пп.3 п.180.1 ст. 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку, зокрема, є будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно з пп. в п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, а саме: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства (пп. б п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом (п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України, у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 Митного кодексу України, митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

Відповідно до п. 1.3, п. 1.5, п. 4.1, п. 4.3 Порядку застосування тимчасової та неповної декларації відповідно до митного режиму імпорту (при випуску у вільний обіг), затвердженого наказом Державної митної служби України від 30.12.2003 № 932, тимчасова декларація застосовується відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574; її графи заповнюються згідно з Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307; митне оформлення товарів на підставі тимчасової декларації проводиться відповідно до Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.04.2005 № 314; податки і збори сплачуються у повному обсязі на момент митного оформлення із застосування тимчасової декларації.

Тобто, тимчасова МД, так само як і вантажна МД, є документом, що підтверджує сплату позивачем податку на додану вартість в складі ціни за придбаний товар та дає йому право на отримання податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи поряд із оформленням позивачем 29.04.2011 тимчасової МД № 600060002/2011/000219, ним сплачено Кримській митниці податок на додану вартість в розмірі 8 224 648,00 грн.

З огляду на це, позивач правомірно, на підставі тимчасової МД, відніс до складу податкового кредиту за квітень 2011 року суму сплаченого у ціні товару податку на додану вартість у розмірі 8 224 648,00 грн.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що судами попередніх інстанцій було обґрунтовано визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 12.01.2012 № 0000042360.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2012 у справі № 2а-856/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)О.І. Степашко (підпис) Т.М. Шипуліна