Постанова № 40562977, 10.09.2014, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 вересня 2014 рокум. Ужгород№ 807/1666/14

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді- Скраль Т.В.,

при секретарі - Стенавській А.М.,

за участю:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Старвуд Закарпаття" представник Ковальова М.В.,

відповідача: Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області - представник Турянський Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за Товариства з обмеженою відповідальністю "Старвуд Закарпаття" до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 10 вересня 2014 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 15 вересня 2014 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Старвуд Закарпаття" звернулось до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування припису.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з 03 квітня по 10 квітня 2014 року головним державним інспектором праці територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області Сєвч В. Є. проведено планову виїзну документальну перевірку додержання законодавства про працю на товаристві з обмеженою відповідальністю «Старвуд Закарпаття».

За результатами проведеної перевірки, головним державним інспектором праці був складений акт додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №07-12-019/0274 від 10.04.2014року та Припис №07-12-019/0274-0305 від 10.04.2014р. в якому були встановлені порушення вимог законодавства про працю. ТОВ «Старвуд Закарпаття» вважає, що вказаний вище припис не ґрунтується на фактичних обставинах справи та є помилковим у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з мотивів, наведених у позовній заяві, та просив позов задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення адміністративного позову, зауваживши, що позовні вимогами є необґрунтованими, безпідставними, та такими, що підлягають залишенню без задоволення в повному обсязі.

Заслухавши представників позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов до наступного.

Згідно з Довідкою з ЄДРПОУ та Виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців Товариства з обмеженою відповідальністю "Старвуд Закарпаття" зареєстровано за адресою 89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вулиця Пряшівська, будинок 5, ідентифікаційний код 34563759 ( а.с. 35-36 ).

Судом встановлено, що в період з 03 квітня по 10 квітня 2014 року головним державним інспектором праці територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області Сєвч Володимиром Євгеновичем проведено планову виїзну документальну перевірку додержання законодавства про працю на товаристві з обмеженою відповідальністю «Старвуд Закарпаття».

За результатами проведеної перевірки, головним державним інспектором праці Сєвч Володимиром Євгеновичем був складений акт додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №07-12-019/0274 від 10.04.2014року ( а.с. 11-32).

На підставі вказаного акту винесено Припис №07-12-019/0274-0305 від 10.04.2014р. на усунення порушень вимог законодавства про працю ( а.с. 33-34), а саме порушення ч. 5 ст. 79 КЗпП України щодо неповідомлення працівників підприємства про дату початку відпустки за два тижні; порушення п.2.1. глави 2 Інструкції №58; порушення ч.5 ст.80 КЗпП України про не перебування директора товариства у щорічній відпустці більше двох років підряд; порушення ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Стосовно приведення трудових книжок у відповідність до п.2.1 глави 2 Інструкції №58, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Питання щодо виготовлення трудових книжок, їх зберігання та внесення записів, зокрема про прийняття, переведення та звільнення працівника, регулюється відповідно Кабінетом Міністрів України (постанова «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301) та центральним органом виконавчої влади з питань праці (Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58; далі - Інструкція № 58), що відповідає положенням зазначеної вище статті проекту Трудового кодексу України.

Згідно з Інструкцією № 58 трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або у фізичної особи понад п'ять днів, у т. ч. осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, громадян, які працюють за трудовим договором в іноземних представництвах, в іноземних кореспондентів, співпрацівників міжнародних організацій та інших прирівняних до них іноземців на території України.

В судовому засіданні встановлено, що Товариство здійснювало заповнення трудових книжок тільки на українській мові, так як слідує із адміністративного позову, позивач у роботі керувався листом Міністерства праці та соціальної політики України №09-488-к від 19.10.2005 року "Про надання роз'яснення щодо трудових книжок", в якому рекомендовано виконувати вимоги ст. 10 Конституції України.

Відповідно до п. 2.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Водночас, статтею 13 Закону України «Про засади державної мовної політики» передбачено, що паспорт громадянина України або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. Дія цього положення поширюється й на інші офіційні документи, що посвідчують особу громадянина України або відомості про неї (записи актів громадянського стану і документи, що видаються органами реєстрації актів громадянського стану, документ про освіту, трудова книжка, військовий квиток та інші офіційні документи), а також документи, що посвідчують особу іноземця або особу без громадянства, у разі наявності письмової заяви особи. В даному випадку від працівників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не надходило письмової заяви на внесення записів до трудової книжки російською мовою.

Проте, оскільки відповідно до статті 10 Конституції України офіційне діловодство має вестися українською (державною) мовою, записи в трудових книжках рекомендується виконувати державною мовою.

З аналізу вищезазначених правових норм, суд приходить до висновку, що порушень з боку товариства щодо застосування лише української мови при заповненні трудової книжки не має, оскільки Конституція України та Закон України «Про засади державної мовної політики» мають вищу юридичну силу ніж Інструкція про порядок ведення трудових книжок. Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова, а тому вимога позивача визнати протиправним Припис Територіальної інспекції з питань праці у Закарпатській області № 07-12-019/0274-0305 від 10.04.2014 року в частині приведення трудових книжок у відповідність до п.2.1. гл. Інструкції № 58 підлягає задоволенню та припис в цій частині скасуванню.

Пунктом 4 Припису встановлено порушення вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875, а саме невиконання позивачем області нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, та приписано забезпечити норматив робочих місць для інвалідів.

Позивач зареєстрований у Фонді соціального захисту інвалідів та подає звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Протягом періоду, що перевіряється позивачем було створено норматив робочих місць для інвалідів, повідомлено про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, розміщено оголошення про наявність вакансій в ЗМ1, і, відповідно вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів, направлених на забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, за змістом статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Аналіз указаних норм права дає підстави вважати, що обов'язок підприємства, установи, організації зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

У зв'язку з тим, що позивачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи позивачем, станом на початок 2013 року створено робочі місця для працевлаштування інвалідів згідно вакантних посад у штатному розкладі на 2013 рік, у кількості 3 місць.

Щомісячно, позивачем подавались до Мукачівського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН.( а.с.86-133).

Позивачем проводилась і проводиться самостійна робота щодо працевлаштування інвалідів. Зокрема, у випусках газети «Новини Виноградівщини» протягом 2013 року, щомісячно, позивачем розміщено оголошення про наявність вакансій на підприємстві для працевлаштування інвалідів, ( а.с. 134-144).

Крім цього, з 15.08.2013 року на ТОВ «Старвуд Закарпаття» працює прибиральницею виробничих приміщень 1 інвалід, що підтверджується Наказом про прийняття на роботу від 15.08.2013 року № 61/03-02 К ( а.с. 10).

Відтак, в цій частині оскаржувані вимоги Припису відповідача базуються на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства, в більшості випадків є абстрактними, без встановлення конкретного способу їх виконання, що може призвести до безпідставного застосування до позивача відповідальності за їх невиконання.

Щодо пунктів 1 Припису- забезпечити повідомлення працівників про конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком відповідно до вимог ч. 5 ст. 79 КЗпП України та пункту 3 Припису- привести у відповідність до ч.5 ст.80 КЗпП України відпустки працівників, суд приходить до висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи із настпуного.

Щодо встановлення порушення ч.5 ст 79 КЗпП України, за яким під час перевірки встановлено, що працівників ( а.с.29) підприємства письмово не повідомляється про дату та час відпустки не пізніше як за два тижні до початку відпустки, зокрема працівників ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Статтею 45 Конституції України, громадянам гарантоване право на відпочинок, в тому числі на отримання оплачуваної щорічної відпустки за місцем роботі. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Статтею 74 КЗпП України, встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основана та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Статтею 79 КЗпП України (ч. 5) передбачено, що конкретний період надання щорічних відпусток у межах установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Позивачем не спростовані висновки відповідача, зазначені в оскаржуваному приписі щодо порушення ч.5 ст. 79 КЗпП, а наданий графік відпусток працівників ТОВ "Старвуд Закарпаття""на 2014 рік не містить відомостей про тривалість відпустки та вид відпустки який надається за графіком, крім того, даний графік не містить дати ознайомлення працівника із відпусткою за даним графіком, що не узгоджується із приписами порушеної статті та вимог частини 4 статті 79 КЗпП України, в частині визначення черговості надання щорічних відпусток графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником)(а.с.161).

З огляду на зазначену норму, слідує, що вказані вимоги застосовуються у разу надання працівникові щорічної відпустки за графіком, та, крім цього, у наведеній нормі безпосередньо зазначено, що дату початку відпустки погоджують працівник і власник та саме на власника, який визначає остаточну дату відпустки, покладено обов'язок письмово повідомити працівника про час початку відпустки.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що директор підприємства не перебував у щорічній відпустці більше двох років підряд. За вказаними фактами, Інспекцією внесено припис , яким встановлено порушення ст.80 КЗпП України, в частині ненадання щорічних відпусток повної тривалості керівнику протягом двох років підряд. На перевірку даних доводів, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що директор товариства ОСОБА_9, перебуває у трудових відносинах з ТзОВ "Стардвуд Закарпаття" та має право на щорічну основну відпустку (а.с.147), за яким також має право переносити особисту щорічну основну відпустку на інший період, відмовлятися від особистої щорічної відпуски у зв'язку із виробничою необхідністю.

Відповідно до ч.7 ст. 79 КЗпП України, невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки, визначеної тривалості із збереженням за її період місця роботи, заробітної плати, забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст.24 цього Закону.

Згідно з вимогами ч.5 ст.11 Закону України «Про відпустки», забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Частиною 2 ст.12 Закону України «Про відпустки» передбачено, що невикористану частину відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Статтею 80 КЗпП України, встановлено випадки перенесення щорічної відпустки на інший період, в тому числі, у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (ч. 5 ст. 79 Кодексу); несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (ч. 3 ст. 115 КЗпП України - заробітна плата за час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки).

При цьому у ч. 4 ст. 80 КЗпП України, зазначено, що у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог ст. 12 Закону України «Про відпустки».

Отже даною нормою визначено, що у разі настання події, що зумовлює перенесення відпустки, до початку відпустки працівника, початок відпустки переноситься на інший термін за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, проте, якщо така подія настала в період відпустки, остання підлягає подовженню на кількість календарних днів, протягом яких тривала така подія.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, щодо спростування висновків відповідача у даній частині або ж доказів виробничої необхідності або інших причин, що послужили перенесенню щорічної відпустки директора ТзОВ "Старвуд Закарпаття". Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач допустив порушення з приводу ненадання керівнику підприємства невикористаних щорічних відпусток, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, з вищезазначених підстав.

Вищевказані висновки зроблені судом на підставі доказів наданих позивачем в судовому засіданні, які містяться у матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 70 КАСУ належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у відповідності до ч.2 ст.71 КАСУ обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, з'ясувавши обставини у справі в судовому засіданні на підставі досліджених письмових доказів, суд приходить до висновку, що відповідачем не достатньо доведено правомірність оскаржуваних рішень, у зв'язку з чим позовні є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 17, 71, 86, 94, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Старвуд-Закарпаття" до Територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування припису - задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати Припис Територіальної інспекції з питань праці у Закарпатській області № 07-12-019/0274-0305 від 10.04.2014 року в частині приведення трудових книжок у відповідність до п.2.1. гл. Інструкції № 58 та в частині забезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до вимог ст. 19 Закону України " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

СуддяТ.В. Скраль