Ухвала суду № 40559526, 11.09.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 р.Справа № 816/1776/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.,

представників відповідача - Гришко І.С., Гузь О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної фінансової інспекції в Полтавській області, Військової частини 3059 на Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2014р. по справі № 816/1776/14

за позовом Державної фінансової інспекції в Полтавській області

до Військової частини 3059

про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

07 травня 2014 року Державна фінансова інспекція в Полтавській області (далі по тексту - ДФІ в Полтавській області, позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини 3059 (далі по тексту - відповідач), в якому просила суд зобов'язати Військову частину 3059 виконати вимогу про усунення виявлених ревізією порушень від 09.01.2014 року № 01-14/0034, а саме: пункт 1. Забезпечити відшкодування коштів зайво виплаченої заробітної плати бухгалтеру ОСОБА_3 на суму 31524,99 грн.; пункт 3. Ініціювати перед головним розпорядником застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань на суму 66779,34 грн. нецільового використання бюджетних коштів; пункт 4. Забезпечити відшкодування порушень щодо покриття видатків спеціального фонду за рахунок коштів загального фонду кошторису на суму 98452,37 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 року по справі № 816/1776/14 адміністративний позов Державної фінансової інспекції в Полтавській області до Військової частини 3059 про зобов'язання вчинити дії задоволено частково.

Зобов'язано Військову частину 3059 (ідентифікаційний код 25575730) виконати пункт 1 вимоги про усунення виявлених порушень від 09.01.2014 року № 01-14/0034, а саме: забезпечити відшкодування коштів зайво виплаченої заробітної плати бухгалтеру ОСОБА_3 на суму 31524, 99 грн. (тридцять одна тисяча п'ятсот двадцять чотири гривні дев'яносто дев'ять копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції cкасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 року по справі № 816/1776/14 в частині відмови в задоволенні позову, а саме: п.п. 3 і 4 вимоги та постановити нове рішення, яким адміністративний позов Державної фінансової інспекції в Полтавській до Військової частини 3059 задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що у січні 2012 року відповідачем було виплачено премію військовослужбовцям за грудень 2011 року, не передбачену кошторисом на 2012 рік, в сумі 49576,3 грн. та як наслідок, перераховано єдиного соціального внеску на суму 17202,99 грн., чим порушено вимоги п.1 ст.3, ст.7, ст. 51 та ст.111 Бюджетного Кодексу України, що призвело до нецільового використання бюджетних коштів військовою частиною, а саме використання бюджетних коштів на цілі, не передбачені бюджетними призначеннями; вимог Порядку складання річних (квартальних) фінансових звітів у 2012 році установами та організаціями, як отримують кошти державного або місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України, ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Вважає необґрунтованою вказівку суду першої інстанції про те, що позивач, пред'являючи вимогу про ініціювання перед головним розпорядником бюджетних коштів застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань на суму 66779,34 грн. нецільового використання бюджетних коштів, фактично перекладає свій обов'язок щодо ініціювання застосування таких санкцій на відповідача. Вказує, що ДФІ в Полтавській області на виконання зазначеного обов'язку зверталось до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з листом від 10.01.2014 № 16-08-3-14/130 ,,Про зменшення бюджетних асигнувань", однак, листом Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 27.01.2014 № 3/21/1-2761 ДФІ відмовлено в зменшенні бюджетних асигнувань Військової частини 3059.

Крім того, пояснив, що відповідачем доходи, одержані від платних послуг з охорони громадського порядку та безпеки згідно укладених договорів, не спрямовувалися на відшкодування витрат на нарахування та виплату грошового утримання військовослужбовців, які згідно табелів обліку часу патрулювання приймали участь у процесі надання таких послуг, що суперечить вимогам ст. 13 Бюджетного кодексу України, внаслідок чого необґрунтовано витрачено асигнувань із загального фонду на загальну суму 98452,37 грн., в тому числі: по КЕКВ 1112 «Грошове утримання військовослужбовців» на загальну суму 73311,73 грн. та по КЕКВ 1120 «Нарахування на заробітну плату» на суму 25140,64 грн. Вищезазначеним також порушено вимоги п. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2 Порядку складання фінансової звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 05.01.2011 року № 2 та п. 1.2 Порядку складання фінансової та бюджетної звітності розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.01.2012 року № 441.

Враховуючи, що вищенаведені порушення не були усунуті відповідачем по справі самостійно, вважає, що у спірних відносинах наявні підстави для зобов'язання виконати пункти 3 та 4 вимоги ДФІ у Полтавській області від 09.01.2014 року № 01-14/0034 в судовому порядку.

Відповідач в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги ДФІ в Полтавській області залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог - без змін.

Стверджує, що оскільки наказ командира військової частини 3059 в січні 2012 року №14 «Про виплату премій за грудень 2011 року військовослужбовцям військової частини 3059», у відповідності до вимог Наказу Міністра оборони України від 15.09.2010 № 436, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 жовтня 2010 р. за № 908/18203, було видано 05.01.2012 року, то виплата премії військовослужбовцям військової частини 3059 за грудень 2011 року у січні 2012 року не суперечить вимогам чинного законодавства України. Також вказав, що оскільки станом на 01.01.2012 року в Україні не було погоджено Державний бюджет на відповідний рік, то у Військовій частині 3059 було створено тимчасовий кошторис, відповідно до якого позивачеві погоджено видатки по КЕКВ 1112 в сумі 790000,00 грн. В цю суму закладено виплата премії за грудень 2011 року. За таких обставин, вважає, що відсутні підстави для зменшення бюджетних асигнувань на суму 66779,34 грн., внаслідок нецільового, за твердженням позивача, використання бюджетних коштів.

Крім того, вказує, що укладення договорів про надання платних послуг з охорони громадського порядку та безпеки здійснювалось згідно вимог Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», Свідоцтва про реєстрацію управління територіального командування, військової частини, установи та організації внутрішніх військ МВС України як суб'єкта господарської діяльності, Господарчого кодексу України та Цивільного кодексу України, а саме, надання таких послуг передбачено затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1171 від 25.07.2000 р. Переліком видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам. З посиланням на «Концепцію економічної та господарської діяльності Збройних Сил України в сучасних умовах», схвалену Указом Президента України від 19 квітня 1997 року № 353/97, зазначив, що діяльність суб'єктів господарської діяльності, утворених в інтересах Збройних Сил України, має стати додатковим джерелом позабюджетних надходжень, а кошти, одержані від діяльності створених суб'єктів господарської діяльності, наданих послуг та реалізації надлишкового майна, планується спрямувати в першу чергу на фінансове забезпечення капітальних оборонних витрат. У зв'язку з чим, вимоги ДФІ у Полтавській області про покриття видатків спеціального фонду за рахунок коштів загального фонду кошторису, на суму 98452,37 грн., є безпідставними.

Крім того, відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій Військова частина 3059, посилаючись на порушення судом першої при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції cкасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 року по справі № 816/1776/14 в частині зобов'язання Військової частини 3059 виконати пункт 1 вимоги Кременчуцької об'єднаної фінансової інспекції «Про усунення порушень» від 09.01.2014 року № 01-14/0034 та прийняти нове рішення, яким відмовити Державній фінансовій інспекції в Полтавській області в задоволені адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31.01.2014 року, який набрав законної сили 02.03.2014 року, встановлено добровільне відшкодування бухгалтером-касиром Військової частини 3059 ОСОБА_3 зайво виплачених грошових коштів в сумі 76 291,79 грн., що підтверджується також прибутковим касовим ордером від 21.10.2013 року № 87 про внесення вказаної суми в касу військової частини 3059. При цьому залишок коштів в сумі 31 542,99 грн. (107 816,78 - 76 291,79) був у повному обсязі перерахований на карткові рахунки військовослужбовців, але з порушенням порядку здійснення таких операцій, що підтверджується також поясненнями ОСОБА_3, а також виписками по особовим картковим рахункам та письмовими поясненнями військовослужбовців військової частини 3059 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, згідно з якими останнім кошти (грошове забезпечення) вони отримували в повному обсязі. Однак, вищевказані документи та підтверджені ними обставини не були враховані судом першої інстанції, який дійшов помилкового висновку про те, залишок не повернутих громадянкою ОСОБА_3 коштів складає 31 542,99 грн., мотивуючи це тим, що наявність вироку в кримінальному проваджені не може бути підставою для звільнення особи від матеріальної відповідальності за заподіяну бюджетній установі матеріальну шкоду.

Позивач в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Військової частини 3059 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог - без змін.

Зазначив, що при дослідженні виписок по особових рахунках військовослужбовців ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановлено не зазначення у призначенні платежу, що кошти, які надійшли на картковий рахунок є грошовим утриманням, та не визначено, від кого надійшли кошти (крім одного випадку 11.09.2013 року по особовому рахунку ОСОБА_4), при цьому в призначенні платежу зазначено "депозит", "поповнення карткового рахунку", "перерахування коштів через термінал". Крім того, ревізією встановлено, що у виписках по особових рахунках суми надходжень не відповідають сумам нарахованого грошового утримання за відповідний період. З огляду на викладене, вважає недоведеним факт відшкодування ОСОБА_3 коштів зайво виплаченої заробітної плати на суму 31524,99 грн. Також, з посиланням ст..130 Цивільного кодексу України, стверджує, що матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. З огляду на викладене, вважає, що у спірних відносинах наявні підстави для зобов'язання відповідача забезпечити відшкодування коштів зайво виплаченої заробітної плати бухгалтеру ОСОБА_3 на суму 31524,99 грн. (п.1 вимоги).

Представники відповідача в судовому засіданні просили суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги Військової частини 3059 задовольнити, постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог - скасувати з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову; вимоги апеляційної скарги ДФІ в Полтавській області залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову - без змін.

Представник позивача в судове засідання не прибув, позивач про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З огляду на наведену норму, враховуючи, що позивач по справі належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі представника позивача.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Військова частина 3059, ідентифікаційний код 25575730, є юридичною особою /том 2 а.с. 13/.

В період з 23.10.2013 року по 28.11.2013 року відповідно до п. 1.1.6.1 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в Полтавській області на ІІІ квартал 2013 року ревізійною групою Кременчуцької об'єднаної державної фінансової інспекції /надалі - Кременчуцька ОДФІ/ проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності Військової частини 3059 за період з 01.07.2011 по 31.08.2013, за результатами якої складено акт № 01-21-126 від 02.12.2013 /том 1 а.с. 116-198/.

Військовою частиною 3059 листом вих. № 934 від 10.12.2013 до Кременчуцької ОДФІ надано письмові заперечення до акту ревізії /том 1 а.с. 29-34/, на які Кременчуцькою ОДФІ надано письмові висновки від 30.12.2013 /том 1 а.с. 35-43/.

На підставі акту ревізії № 01-21-126 від 02.12.2013 Кременчуцькою ОДФІ направлено командиру Військової частини 3059 письмову вимогу про усунення порушень № 01-14/0034 від 09.01.2014 року /том 1 а.с. 12/.

Відповідачем не виконано пункти 1, 3, 4 вказаної письмової вимоги, що слугувало підставою для звернення Державної фінансової інспекції в Полтавській області до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов в частині зобов'язання Військової частини 3059 виконати пункт 1 вимоги № 01-14/0034 від 09.01.2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що бухгалтером-касиром Військової частини 3059 ОСОБА_3 безпідставно перераховано кошти на свій картковий рахунок, а відповідачем не доведено перерахування на карткові рахунки військовослужбовців грошового утримання у відповідній сумі за відповідні періоди, при цьому матеріальна відповідальність може бути покладена на винну особу. В даному випадку ОСОБА_3, незалежно від притягнення працівника до кримінальної відповідальності. У зв'язку з чим позовна вимога про зобов'язання Військової частини 3059 забезпечити відшкодування коштів зайво виплаченої заробітної плати бухгалтеру ОСОБА_3 на суму 31524, 99 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині ініціювання перед головним розпорядником бюджетних коштів застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань на суму 66779,34 грн. нецільового використання бюджетних коштів (п.3 вимоги № 01-14/0034 від 09.01.2014 року) та забезпечення відшкодування порушень щодо покриття видатків спеціального фонду за рахунок коштів загального фонду кошторису на суму 98452,37 грн. (пункт 4 вимоги), суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 4 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Статтею 10 цього Закону органу державного фінансового контролю надано право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо) (п.1); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п.7).

Підстави та порядок проведення планової виїзної ревізії регулюються статтею 11 Закону, відповідно до якої плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державного фінансового контролю не частіше одного разу на календарний рік.

Колегія суддів зазначає, що Порядок проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, на підставі якого ДФІ в Полтавській області здійснило спірну ревізію підконтрольної установи - Військової частини 3059, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006р. № 550 (надалі - Порядку № 550). Порядок визначає процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання. Інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Згідно з пунктом 46 Порядку № 550 якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об'єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний контролюючий орган з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

У разі коли діями чи бездіяльністю працівників об'єкта контролю державі або підконтрольній установі заподіяна матеріальна шкода, контролюючий орган ставить вимоги перед керівником об'єкта контролю та органом його управління щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб (п.49 Порядку № 550).

У відповідності до пункту 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

За приписами положень ч.2 ст.15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Таким чином, обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються є виключно законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю.

Пунктом 1 письмової вимоги про усунення виявлених порушень від 09.01.2014 № 01-14/0034 відповідачу пред'явлено вимогу забезпечити відшкодування коштів зайво виплаченої заробітної плати бухгалтеру ОСОБА_3 на суму 31542 грн.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для формування вказаної вимоги слугував висновок про безпідставне перерахування та отримання на свій картковий рахунок бухгалтером-касиром Військової частини 3059 ОСОБА_3 у період з 01.05.2011 р. по 24.10.2013 р. коштів на суму 107816,78 грн., чим порушено договір про повну матеріальну відповідальність від 24.02.2006 р. № 14, п. 1.2 та 1.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 436 від 15.09.2010 та п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У акті ревізії зафіксовано /том а.с. 144-145/, що у ході зустрічної звірки на запити Кременчуцької ОДФІ від 28.10.2013 № 01-14/3073 та від 30.10.2013 № 01-14/3095 /том 1 а.с. 219, 220/ Відділенням "Кременчуцька філія" Полтавського ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк" надано відомості, які подавались військовою частиною в електронному вигляді на магнітних носіях відділенню банку на перерахування на карткові рахунки грошового утримання військовослужбовців та заробітної плати працівників військової частини 3059 за період з 01.01.2011 р. по 24.10.2013 р. За період, що ревізувався, по даним бухгалтерського обліку військової частини 3059 нарахування грошового утримання військовослужбовців відображено у нарахувальних відомостях грошового утримання військовослужбовців, а нарахування заробітної плати працівникам - у відомостях по нарахуванню заробітної плати працівників військової частини 3059.

Звіркою даних нарахувальних відомостей грошового утримання військовослужбовців графи "на картки" та відомостей по нарахуванню заробітної плати працівників військової частини 3059 графи "на руки" з відомостями на перерахування на карткові рахунки військовослужбовців та працівників, наданими військовою частиною в електронному вигляді на магнітних носіях відділенню банку, встановлено безпідставне перерахування коштів на платіжну картку бухгалтера-касира військової частини 3059 ОСОБА_3 /том 1 а.с. 144-145/.

За період з 01.01.2011 р. по 24.10.2013 р. бухгалтеру-касиру ОСОБА_3 нараховано заробітної плати на загальну суму 75020,32 грн., натомість, на особовий картковий рахунок ОСОБА_3 зайво перераховано кошти в розмірі 107816,78 грн., в тому числі: за 2011 рік - в сумі 3315,74 грн., за 2012 рік - в сумі 27745,5 грн., за 2013 рік - в сумі 76755,54 грн., що підтверджується порівняльною відомістю нарахованих та виплачених коштів бухгалтеру-касиру військової частини 3059 ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 р. по 24.10.2013 р., який є додатком № 40 до акту ревізії /том 1 а.с. 74-75/.

За результатами ревізії встановлено та зафіксовано в акті, що зайве перерахування коштів на особовий картковий рахунок ОСОБА_3 здійснювалося за рахунок коштів загального фонду КПКВ 1003020 "Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, конвоювання арештованих і засуджених та охорона підсудних під час судових процесів" по КЕКВ 1112 "Грошове утримання", по КЕКВ 1111 "Оплата праці" та по КЕКВ 2112. Перерахування грошового забезпечення на банк відображено у меморіальних ордерах № 5/1 "Зведення розрахункових відомостей з грошового забезпечення" та № 5/2 "Зведення розрахункових відомостей з заробітної плати" бухгалтерською проводкою: дебет 661/1 "Розрахунки по грошовому забезпеченню" та кредит 664/1 "Розрахунки по грошовому забезпеченню з банком" /том 1 а.с. 149/.

Відповідно до функціональних обов'язків бухгалтера-касира фінансової служби останній підпорядковується начальнику фінансової служби, відповідає за збереження грошових коштів у касі та бланків суворої звітності, за нарахування грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу та працівникам військової частини, за подання звітів по грошовому забезпеченню та заробітній платі та зобов'язаний, зокрема, відповідати за зведення меморіальних ордерів № 5-1 (грошове забезпечення військовослужбовців за контрактом) водночас заповнення особистих карток по грошовому забезпеченню, № 5-2 (заробітна плата працівникам та службовця) водночас заповнення особистих карток по заробітній платі та карток по формі № 292а по відрахуванню відсотків по фондам, проводити в строк щомісячно до 14 числі нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям за контрактом та військовослужбовцям строкової служби та інших належних виплат особовому складу, щомісячно до 26 числі нарахування заробітної плати працівникам та щомісячно до 10 числі авансу заробітної плати; здійснювати документальне оформлення нарахування грошового забезпечення та заробітної плати в програмі 1"С" бухгалтерія /том 1 а.с. 66-68/.

Матеріалами справи підтверджено, що 24.02.2006 р. між Військовою частиною 3059 та ОСОБА_3 (працівник) укладено договір про повну матеріальну відповідальність № 14, за умовами якого працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому В/ч 3059 матеріальних цінностей /том 1 а.с. 69/.

Як вбачається з письмових пояснень бухгалтера-касира ОСОБА_3 від 23.10.2013 р., які є додатком до акту ревізії /том 1 а.с. 64/, нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям та вільнонайманим працівникам частини, а також перерахування відомостей на Приватбанк проводилось ОСОБА_3

Факт зайвого перерахування працівником ОСОБА_3 коштів в розмірі 107816,78 грн. на картковий рахунок ОСОБА_3 відповідачем не спростовано.

За змістом письмових пояснень бухгалтера-касира ОСОБА_3 від 23.10.2013 р., які є додатком до акту ревізії /том 1 а.с. 64/, розбіжність по відомостям виникла у результаті перерахування грошових коштів по деяких військовослужбовцях у зв'язку з перерахуванням їх особистих коштів на картковий рахунок ОСОБА_3 у зв'язку з технічними неполадками в Приватбанку.

У ході проведення ревізії шляхом порівняння даних відомостей, наданих КБ "Приватбанк" на перерахування на особові карткові рахунки військовослужбовців та працівників, що були надані військовою частиною в електронному вигляді на магнітних носіях відділенню банку, з даними нарахувальних відомостей грошового утримання військовослужбовців встановлено та зафіксовано в акті /том 1 а.с. 147/, що за період з 01.01.2013 р. по 25.10.2013 р. на карткові рахунки окремих військовослужбовців кошти грошового утримання, які були нараховані та підлягали виплаті, не перераховувалися. Загальна сума коштів не перерахованих на карткові рахунки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складає 31542 грн. Копія відомості недоотриманих коштів грошового забезпечення військовослужбовців за період з 01.01.2013 р. по 24.10.2013 р. наявна у матеріалах справи /том 1 а.с. 76/.

У письмових поясненнях від 25.10.2013 /додаток № 36 до акту, том 1 а.с. 65/ ОСОБА_3 пояснила, що отримані нею на розрахункову картку кошти були повернуті на рахунки військовослужбовців.

Однак, при дослідженні даних виписок по особових рахунках військовослужбовців встановлено, що у призначенні платежу не зазначено, що кошти, які надійшли на картковий рахунок є грошовим утриманням, та не визначено від кого надійшли кошти (крім одного випадку - 11.09.2013 р. по особовому рахунку ОСОБА_4), при цьому в призначенні платежу зазначено "депозит", "поповнення карткового рахунку", "перерахування коштів через термінал". Крім того, ревізією встановлено, що у виписках по особових рахунках суми надходжень не відповідають сумам нарахованого грошового утримання за відповідний період /том 1 а.с. 148-149, 77, 79-81, 83-84, 86-90, 92-94/.

З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_3 безпідставно перераховано кошти на свій картковий рахунок, а відповідачем не доведено перерахування на карткові рахунки військовослужбовців грошового утримання у відповідній сумі за відповідні періоди певним призначенням, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що ОСОБА_3 перераховано кошти грошового утримання на карткові рахунки військовослужбовців.

Із пояснень представника позивача судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в ході проведення ревізії ОСОБА_3 повернуто Військовій частині 3059 кошти в розмірі 76291,79 грн., що підтверджується квитанцією ПриватБанку та прибутковим касовим ордером № 87 від 21.10.2013, копії яких є додатками до акту ревізії /том 1 а.с. 95/.

Отже, залишок неповернутих ОСОБА_3 коштів зайво виплаченої заробітної плати становить 31524,99 грн. / 107816,78 грн. - 76291,79 грн./.

Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до положень статті 130 Кодексу законів про працю України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача з посиланням на копію вироку Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області по справі № 524/425/14 від 31.01.2014 /том 2 а.с. 14-21/, оскільки наявність вироку у кримінальному провадженні не може бути підставою для звільнення особи від матеріальної відповідальності за заподіяну бюджетній установі матеріальну шкоду.

Слід також зазначити, що вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області по справі № 524/425/14 від 31.01.2014 р., зокрема, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовної вимоги ДФІ в Полтавській області про зобов'язання Військової частини 3059 забезпечити відшкодування коштів зайво виплаченої заробітної плати бухгалтеру ОСОБА_3 на суму 31524, 99 грн. (пункт 1 вимоги від 09.01.2014 року № 01-14/0034).

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 4 письмової вимоги про усунення виявлених порушень від 09.01.2014 № 01-14/0034 відповідача зобов'язано забезпечити відшкодування порушень щодо покриття видатків спеціального фонду за рахунок коштів загального фонду кошторису, на суму 98452,37 грн.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для формування даної вимоги слугував висновок перевіряючих про те, що одержані доходи від платних послуг відповідачем не спрямовувалися на відшкодування витрат на нарахування та виплату грошового утримання військовослужбовців, які згідно табелів обліку патрулювання приймали участь у процесі надання послуг з охорони громадського порядку та безпеки згідно укладених договорів, що суперечить вимогам ст. 13 Бюджетного кодексу України, внаслідок чого необґрунтовано витрачено асигнувань із загального фонду на загальну суму 98452,37 грн., в тому числі: по КЕКВ 1112 "Грошове утримання військовослужбовців" на загальну суму 73311,73 грн., в тому числі: за період з 01.07.2011 по 31.12.2011 на суму 21650,75 грн., за 2012 рік на суму 29094,77 грн., за період з 01.01.2013 по 31.08.2013 на суму 22566,21 грн., та по КЕКВ 1120 "Нарахування на заробітну плату" на суму 25140,64 грн., в тому числі: за період з 01.07.2011 по 31.12.2011 на суму 7243,38 грн., за 2012 рік на суму 10220,33 грн., за період з 01.01.2013 по 31.08.2013 на суму 7676,92 грн. /том 1 а.с. 192/.

В акті перевірки зазначено, що в розрахунках потреби на покриття видатків за загальним фондом, зменшення фінансування видатків на надання послуг, які повинні покриватись за рахунок доходів від їх надання (із спеціального фонду бюджету), зокрема, витрати на грошове забезпечення не враховувались. У 2011-2013 роках зміни до кошторису щодо збільшення видатків по спеціальному фонду на нарахування та виплату грошового утримання військовослужбовців та зменшення таких видатків по загальному фонду не вносились. Касові видатки із спеціального фонду до загального не відшкодовувались. За період з 01.07.2011 р. по 31.08.2013 р. грошове утримання та нарахування (на утримання) військовослужбовців, які згідно табелів обліку часу патрулювання приймали участь у наданні платних послуг з охорони громадського порядку та безпеки, згідно укладених договорів, нараховувалась та виплачувалась за рахунок коштів загального фонду державного бюджету.

Однак, вказані висновки акту ревізії колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Статтею 13 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є: 1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування; 2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ); 3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету); 4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Частиною 4 статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Згідно з частиною 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до пункту 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228, видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. При цьому розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

Як вбачається з акту ревізії, фактів нецільового використання коштів спеціального фонду кошторису на суму 98452,37 грн. ревізією не встановлено.

Згідно з положеннями статті 13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи); організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи); утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи); ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи); господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи); організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 і 3 другої групи); виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Виходячи з аналізу норм законодавства, видатки на заробітну плату обчислюються та плануються у складі спеціального фонду залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм. Тобто, у разі, коли роботи виконуються госпрозрахунковими структурними підрозділами бюджетної установи або працівниками, зайнятими наданням цих послуг понад норми їх робочого часу, і відповідно підлягають оплаті за відпрацьований час, то за штатним розписом мають бути затверджені відповідні посади, які утримуються за рахунок спеціального фонду.

При виконанні робіт з надання відповідних послуг у межах норм робочого часу штатними працівниками, які утримуються за рахунок загального фонду (в разі неможливості виділити окремі структурні підрозділи для надання відповідних послуг), у спеціальному фонді можуть плануватися лише кошти на встановлення надбавок за складність та напруженість і на преміювання цих працівників.

При цьому при плануванні видатків на преміювання таких працівників мають бути враховані положення пункту 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.09.2010 № 436 /надалі - Інструкція № 436/, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.

Згідно з пунктом 1.12 Інструкції № 436 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Таким чином, при проведенні ревізії перевіряючими не враховано те, що військовослужбовці Військової частини 3059, виплата грошового забезпечення яким проводилась за рахунок загального фонду, залучалися до надання послуг з охорони громадського порядку та безпеки згідно укладених договорів у службовий час під час несення ними військової служби.

При цьому відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 436 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Слід також зазначити, що складені перевіряючими під час проведення ревізії розрахунки фактичних витрат з грошового забезпечення військовослужбовців, копії яких наявні у матеріалах справи, здійснені без застосування будь-яких методик. Із наданих копій розрахунків неможливо встановити, які саме складові грошового забезпечення були враховані перевіряючими при здійсненні розрахунків.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, пред'явлена вимога забезпечити відшкодування порушень щодо покриття видатків спеціального фонду за рахунок коштів загального фонду кошторису, на суму 98452,37 грн. не конкретизована, носить загальний характер та не встановлює порядку та способу її виконання.

У письмових поясненнях представником позивача зазначено, що оскільки порушення допущено в минулих бюджетних періодах, відшкодування порушення необхідно здійснити шляхом повернення коштів загального фонду кошторису Військової частини 3059 на 2014 рік до Державного бюджету /том 1 а.с. 258/.

Відповідно до частини 1 статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Механізм повернення до відповідного бюджету коштів, отриманих як субвенція, розпорядником бюджетних коштів та повернення коштів одержувачем бюджетних коштів у разі нецільового використання ними у поточному чи минулому роках бюджетних коштів встановлений Порядком повернення бюджетних коштів до відповідно бюджету у разі їх нецільового використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 р. № 1163.

Однак, ревізією не встановлено нецільового використання Військовою частиною 3059 бюджетних коштів на суму 98452,37 грн. та Військова частина 3059 не є одержувачем бюджетних коштів у розумінні пункту 38 статті 2 Бюджетного кодексу України.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 4 письмової вимоги про усунення виявлених порушень від 09.01.2014 № 01-14/0034, яким відповідача зобов'язано забезпечити відшкодування порушень щодо покриття видатків спеціального фонду за рахунок коштів загального фонду кошторису, на суму 98452,37 грн., є необґрунтованим та не підлягає виконанню відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 3 письмової вимоги про усунення виявлених порушень від 09.01.2014 р. № 01-14/0034 перед відповідачем постановлено питання про необхідність ініціювати перед головним розпорядником застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань на суму 66779,34 грн. нецільового використання бюджетних коштів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для формування такої вимоги слугував висновок про те, що військовою частиною перераховано та виплачено у січні 2012 року премію військовослужбовцям за грудень 2011 року, не передбачену кошторисом на 2012 рік в сумі 49576,35 грн. та, як наслідок, нараховано та перераховано єдиного соціального внеску в сумі 17202,99 грн., чим порушено вимоги п.1 ст. 3, ст. 7, ст. 51, ст.119 Бюджетного кодексу України, що призвело до нецільового використання бюджетних коштів військовою частиною, в саме використання бюджетних коштів на цілі, що не передбачені бюджетними призначеннями /том 1 а.с. 132/.

Матеріалами справи підтверджено, що 05.01.2012 р. командиром військової частини 3059 видано наказ № 14 "Про виплату премії за грудень 2011 р. військовослужбовцям військової частини 3059" /том 1 а.с. 44/.

У акті ревізії зафіксовано /том 1 а.с. 131/, що на підставі вказаного наказу у січні 2012 року за рахунок коштів загального фонду, офіцерам, прапорщикам та військовослужбовцям за контрактом нараховано та виплачено премію в сумі 49576,35 грн., яка не передбачена кошторисом, затвердженим на 2012 рік.

Аналізуючи зміст пункту 3 письмової вимоги про усунення виявлених порушень від 09.01.2014 р. № 01-14/0034, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Механізм зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів у разі вчинення ними порушень бюджетного законодавства, визначених пунктами 24, 29 і 38 статті 116 Бюджетного кодексу України (далі - порушення бюджетного законодавства), зокрема, нецільового використання бюджетних коштів - на суму такого використання, встановлено Порядком зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 № 255 /надалі - Порядок № 255/.

Відповідно до пунктів 3-5 цього Порядку № 255 рішення про зменшення бюджетних асигнувань головному розпоряднику коштів державного бюджету приймає Міністр фінансів, головному розпоряднику коштів місцевого бюджету - керівник місцевого фінансового органу, розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня - головний розпорядник коштів відповідного бюджету.

У разі встановлення одного з порушень бюджетного законодавства контролюючий орган протягом десяти робочих днів з дати підписання протоколу про таке порушення або реєстрації акта ревізії, а в разі наявності заперечень (зауважень) до акта ревізії - з дати подання письмового висновку щодо таких заперечень (зауважень) подає до Мінфіну (місцевого фінансового органу, головного розпорядника коштів відповідного бюджету) протокол про порушення бюджетного законодавства або засвідчену підписом керівника контролюючого органу копію акта ревізії, що скріплений печаткою такого органу. Разом з копією акта ревізії контролюючим органом подається довідка про порушення бюджетного законодавства, що складається у порядку, визначеному Мінфіном. Одночасно з поданням зазначених документів керівник контролюючого органу приймає в установленому законодавством порядку рішення про зупинення операцій з бюджетними коштами розпорядника бюджетних коштів, який вчинив порушення бюджетного законодавства.

Міністр фінансів (керівник місцевого фінансового органу, головний розпорядник коштів відповідного бюджету) протягом п'яти робочих днів після надходження документів, передбачених пунктом 4 цього Порядку, приймає рішення про зменшення бюджетних асигнувань у поточному бюджетному періоді розпоряднику бюджетних коштів, який вчинив порушення бюджетного законодавства (далі - рішення про зменшення бюджетних асигнувань).

Таким чином, обов'язок щодо ініціювання перед головним розпорядником коштів відповідного бюджету про зменшення бюджетних асигнувань у поточному бюджетному періоді розпоряднику бюджетних коштів, який вчинив порушення бюджетного законодавства покладено на контролюючий орган, а саме на позивача, а прийняття рішення про зменшення бюджетних асигнувань відноситься до повноважень головного розпорядника коштів відповідного бюджету.

Отже, пред'являючи зазначену вимогу, контролюючий орган фактично перекладає свій обов'язок щодо ініціювання перед головним розпорядником коштів відповідного бюджету про зменшення бюджетних асигнувань на відповідача.

У свою чергу, законодавством України не передбачено обов'язку розпорядника коштів ініціювати перед головним розпорядником застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань та не встановлено порядку такого ініціювання.

При цьому слід зазначити, що саме по собі ініціювання автоматично не тягне за собою зменшення бюджетних асигнувань, оскільки повноваженнями щодо прийняття рішення про зменшення бюджетних асигнувань у даному випадку наділений головний розпорядник коштів відповідного бюджету, а не відповідач.

За таких обставин, як вірно зазначено судом першої інстанції, вчинення дії, зазначеної у пункті 3 вимоги про усунення порушень від 09.01.2014 № 01-14/0034 /ініціювання/ не тільки не передбачене законодавством України, але саме по собі не є усуненням встановленого ревізією порушення, оскільки відповідач не може прийняти рішення щодо зменшення самому собі бюджетних асигнувань.

При цьому слід вказати, що позивач звертався до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справи України з листом від 10.01.2014 № 16-08-3-14/130 "Про зменшення бюджетних асигнувань" /том 2 а.с. 38-40/, однак, листом Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справи України від 27.01.2014 № 3/21/1-276 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для зменшення бюджетних асигнувань військовій частині 3059 /том 2 а.с. 43/, однак, зазначене не було враховано позивачем при зверненні до суду з даним позовом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає вимогу в частині зобов'язання Військової частини 3059 ініціювати перед головним розпорядником бюджетних коштів застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань на суму 66779,34 грн. нецільового використання бюджетних коштів, необґрунтованою та такою, що виконанню не підлягає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ДФІ у Полтавській області про зобов'язання Військової частини А 3059 виконати вимогу про усунення виявлених ревізією порушень від 09.01.2014 року № 01-14/0034, а саме: ініціювати перед головним розпорядником застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань на суму 66779,34 грн. нецільового використання бюджетних коштів (пункт 3 вимоги), забезпечити відшкодування порушень щодо покриття видатків спеціального фонду за рахунок коштів загального фонду кошторису на суму 98452,37 грн. (пункт 4 вимоги).

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Державної фінансової інспекції в Полтавській області, Військової частини 3059 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.06.2014р. по справі № 816/1776/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 16.09.2014 р.