Рішення № 40551676, 16.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17429/14 16.09.14

За позовом Приватного підприємства «Ротор»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб столиці»

Про стягнення 20 307,43 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного підприємства «Ротор» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб столиці» 215 778,69 грн. заборгованості, з яких: 199 271,00 грн. основного боргу, 14 177,19 грн. пені, 2 330,50 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 65 від 02.01.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2014 порушено провадження у справі № 910/17429/14 та призначено справу до розгляду на 04.09.2014.

Від позивача 02.04.2014 на адресу суду надійшла заява, яка відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є заявою про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 17 440,50 грн. пені, 2 866,93 грн. - 3% річних.

Відповідач у поданому 03.09.2014 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти позову заперечує з огляду на наступне. Несприятлива економічна ситуація та відсутність фінансової підтримки негативно позначились на діяльності ТОВ «Хліб столиці». Зростання загального рівня цін, мінлива кон'юнктура ринку, прострочення по оплаті наших контрагентів призвело до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень, що спричинило виникнення заборгованості перед позивачем. Проте, ТОВ «Хліб столиці» всіляко намагалось виправити ситуацію, що склалася і відшуковувало всі можливості для якнайшвидших розрахунків за поставлений товар. З метою врегулювання спірною ситуації відповідачем було проведено два платежі - 14.08.2014 на суму 49 781, 00 грн. та 27.08.2014 на суму 149 490, 00 грн., які повністю погасили наявну заборгованість перед позивачем. Судом було покладено обов'язок направити компетентного представника позивача до відповідача з метою проведення звірки взаєморозрахунків. Проте, позивачем не було виконано зазначеної вимоги, тому відповідач додає до відзиву односторонньо підписаний акт звірки взаємних розрахунків. Таким чином, станом на сьогоднішній день, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар відсутня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/17429/14 від 04.09.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та невиконанням позивачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від 21.08.2014, розгляд справи був відкладений на 16.09.2014.

Позивач в судове засідання 16.09.2014 не з'явився.

Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Дніпропетровськ, пр. Калініна, 61, к. 12, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є місцезнаходженням позивача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Відповідач в судове засідання 16.09.2014 не з'явився.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, з огляду на наступне

Згідно абз. 2 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Протокол судового засідання від 04.09.2014 свідчить про те, що представник позивача Грищенко М.В. згідно довіреності № б/н від 17.02.2014 була присутня в цьому засіданні та повідомлений про те, що наступне судове засідання відбудеться 16.09.2014.

Більше того в матеріалах справи наявна розписка від 04.09.2014 представника позивача Грищенко М.В. про те, що останній повідомлено судом про дату та місце проведення наступного засідання у справі № 910/17429/14.

Відповідачем 16.09.2014 до відділу діловодства суду подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50% відсотків від заявленої суми.

В судовому засіданні 16.09.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

02.01.2013 між Приватним підприємством «Ротор» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хліб столиці» (покупець) було укладено договір поставки № 65 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар - харчову сировину згідно зі специфікаціями, що є невід'ємною частиною договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором своєчасно оплату отриманої продукції не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 30 384,72 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховані пеня в розмірі 1 768,14 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 1 073,77 грн. та 3% річних в сумі 389,59 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.

Згідно з п. 8.1. договору договір набирає чинності з 02.01.2013 і діє до 31.12.2013.

Додатковою угодою від 31.12.2013 сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору 31.12.2014.

Згідно з п. 2.3. договору товар передається постачальником і приймається покупцем відповідно до видаткових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 199 271,00 грн., що підтверджується наступними накладними:

№ РН-0000034 від 15.01.2014 на суму 6 240,00 грн.,

№ РН-0000036 від 15.01.2014 на суму 7 523,00 грн.,

№ РН-0000096 від 29.01.2014 на суму 6 242,00 грн.,

№ РН-0000114 від 31.01.2014 на суму 134 400,00 грн.,

№ РН-0000121 від 04.02.2014 на суму 8 970,00 грн.,

№ РН-0000122 від 04.02.2014 на суму 17 118,00 грн.,

№ РН-0000123 від 04.02.2014 на суму 12 090,00 грн.,

№ РН-0000193 від 13.02.2014 на суму 6 688,00 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що оплата здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з часу поставки товару на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за поставлений товар повністю не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати поставленого товару.

Суд не погоджується з розрахунками пені позивача, оскільки за умовами п. 4.4. договору оплата здійснюється протягом 30 календарних днів з часу поставки товару, проте позивач починає нараховувати пеню з дати, що є раніше ніж дійсна дата настання прострочення оплати.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті поставленого товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню згідно п. 6.4. договору, розмір якої за розрахунками суду становить 17 407,98 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 17 407,98 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В частині нарахування розміру пені в сумі 32,52 грн. в позові слід відмовити, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем порушено норми чинного законодавства України.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів за поставлений товар, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 866,93 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначено.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2 866,93 грн.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій суд відзначає наступне

Пункт 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач, звернувшись до суду із проханням зменшити розмір стягуваної з нього пені, не навів підстав та не надав докази винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, прострочення мало місце за кожною партією поставки товару більше ніж п'ять місяців, тому суд не вбачає підстав для зменшення штрафних санкцій.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Приватного підприємства «Ротор» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб столиці» (03962, м. Київ, пр. Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 32313105) на користь Приватного підприємства «Ротор» (49064, м. Дніпропетровськ, пр. Калініна, 61, кв. 12, код ЄДРПОУ 36677037) 17 407 (сімнадцять тисяч чотириста сім) грн. 98 коп. пені, 2 866 (дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 93 коп. - 3% річних, 1 824 (одну тисячу вісімсот двадцять чотири) грн. 07 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 22.09.2014.

СуддяВ.В.Сівакова