КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3673/14 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
У Х В А Л А
Іменем України
17 вересня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.
за участю секретаря Ковтун І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУКОЙЛ Авіейшен Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУКОЙЛ Авіейшен Україна» (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача форми «Р» від 14.10.2013 року № 0005512207.
Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 12 травня 2014 року адміністративний позов задовольнив повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2014 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду не підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 03.10.2013 р. № 1106/22-07/35031928, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.138.1., п.138.2, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 257 000, 00 грн., в т.ч. за 2012 року на суму 257 000, 00 грн.
У зв'язку з виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивача від 03.10.2013 року № 1106/22-07/35031928, відповідачем прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 14.10.2013 року № 0005512207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 257 000, 00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 64 250,00 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення відповідача, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві, за результатами якого було залишене без змін.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Згідно п.138.1. ст.138 Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пп.138.1.1. п.138.1. ст.138 Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Кодексу).
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4. ст.138 Кодексу).
Відповідно до п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Згідно п.10,11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».
Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
Відповідно до п. 8, 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246 придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю.
Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:
суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.
Інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.
З матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності позивача, за період що перевірявся, було забезпечення авіакомпаній паливом для реактивних двигунів, заправкою цивільних повітряних суден, що виконують внутрішні та міжнародні рейси на території аеропортів в містах Одеса, Харків.
Згідно технологічної карти виконання комплексу робіт по забезпеченню повітряних суден авіакомпаній в аеропортах, підприємство отримує від постачальників авіа паливо для реактивних двигунів марки ТС-1. Перевезення товару від постачальників здійснюється залізничними транспортом партіями на склад паливно-мастильних матеріалів. Також, проводиться аналіз палива та оформлюється акт прийому-передачі палива за якістю та кількістю (типова форма 5 НП).
За період з квітня до жовтня 2012 року підприємство отримувало паливо від резидентів по ціні, що включала транспортні витрати.
З жовтня 2012 року постачання палива здійснювалося нерезидентом і витрати транспортних послуг доставки по Україні узагальнювалися на субрахунку 289 «Транспортно-заготівельні витрати».
Згідно поданих позивачем доказів, судом встановлено, що розрахунки витрат на реалізований товар позивачем проводяться щомісячно. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до реалізованих товарів відображається по дебіту субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів» і кредиту субрахунку 289 «Транспортно-заготівельні витрати». У позивача наявні первині документи на підтвердження транспортних витрат за IV квартал 2012 року.
Крім того, актом перевірки позивача від 03.10.2013 року № 1106/22-07/35031928 зафіксована відсутність зниження або завищення позивачем валового доходу за перевіряємий період, тобто дохід за відповідний період визнаний у повному обсязі.
Більше того, під час перевірки позивача відповідачем не здійснювалося співвідношення обсягів реалізованого палива (доходів) з сумами їх транспортно-заготівельних витрат.
За результатом системного аналізу вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про помилковість висновків відповідача та протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача форми «Р» від 14.10.2013 року № 0005512207.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлений 19.09.2014 року.
Головуючий суддя Чаку Є.В.
Судді: Файдюк В.В.
Старова Н.Е.
Судове рішення № 40549763, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 17.09.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 826/3673/14. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: